Реферат: Методи оцінювання ринкової вартості акцій Організаційно-економічні умови розвитку ринку цінних п
1. Методи оцінювання ринкової вартості акцій
2. Організаційно-економічні умови розвитку ринку цінних паперів в Україні
1. Методи оцінювання ринкової вартості акцій
Одним із найбільш важливих моментів кредитування є оцінка власності, яка пропонується як застава.
До предметів застави, крім добре відомих видів майна та майнових прав, належать також державні цінні папери (ЦП) й акції, точніше пакет акцій українських корпорацій.
Акції ¾ це ЦП, що мають цілий ряд специфічних, тільки їм притаманних, властивостей. Це, зокрема, споживча вартість, курсова вартість, обіговість і ліквідність.
Тільки ті пакети акцій, що являють собою сукупність згаданих чотирьох властивостей, можуть виступати на ринку ЦП як товар, а відповідно ¾ і як предмет застави.
Розглянемо ці властивості:
СПОЖИВЧА ВАРТІСТЬ акцій із пакета, що розглядається, полягає в тому, що ці акції приносять їх власникові дохід у вигляді дивідендів, а також завдяки зростанню курсової вартості. На практиці сумарний рівень доходу з таких акцій завжди зіставляється з ризиком від укладання коштів на його купівлю або виданим під його заставу кредитом.
КУРСОВА ВАРТІСТЬ пакету акцій виступає у трьох основних формах, а саме у номінальній, ринковій і бухгалтерській. Зрозуміло, що номінальна вартість ¾ це вартість пакету, яка визначається ціною, встановленою на нього емітентом при випуску та розміщенні акцій, тобто за номіналом.
Ринкова ватртість ¾ це вартість, що встановлюється на ринку при наступних перепродажах даного пакету. Як правило, номіналтна та ринкова вартість пакету не збігаються. Однак у більшості випадків ринкова вартість більш точно відображає справжню ціну пакету, який пропонується під заставу.
Зазначимо однак, що ринкова вартість пакету, на відміну від номінальної, не є фіксованою в часі величиною. Динаміка зміни ринкової вартості залежить від багатьох факторів. І зокрема, від масштабів та темпів накопичення капіталу акціонерним товариством (АТ), а саме нерозподіленого прибутку. В такому разі дивідендні очікування будуть сприяти зростанню попиту на акції, а відповідно і на збільшення вартості пакету. Тобто існує пряма залежність між попитом на акції даного АТ і їх ринковою вартістю, однак вона обернена до величини встановленого банківського відсотка. Звичайно це судження не враховує впливу інфляції. Також на ринкову вартість пакету суттєво впливає цілий ряд кон¢юктурних економічних і політичних факторів.
Від номінальної та ринкової вартості відрізняється бухгалтерська курсова вартість. Вона залежить від кількості випущених акцій і масштабів реального накопичення капіталу конкретним АТ. Розглянемо її на наступному прикладі. Якщо АТ випустило 1000000 акцій на загальну суму 10000000 гр., тоді бухгалтерська вартість акції буде рівна номінальній, тобто 10 гр. Після року діяльності АТ і сплати всіх податків товариство отримало прибуток у розмірі 1000000 гр. Із цієї суми частина грошей пішла на виплату дивідендів ¾ нехай 500000 гр., а друга половина ¾ 500000 гр., ¾ на накопичення капіталу. Таким чином, до початку наступного року діяльністі АТ прийшло з власним капіталом у розмірі 10500000 гр. Поділивши цю суму на загальну кількість акцій, отримаємо нову бухгалтерську вартість акцій у розмірі 10,5 гр. Тобто й надалі номінальна вартість акцій згаданого АТ складатиме 10 гр., а нова бухгалтерська вартість буде 10,5 гр. Ринкова вартість цих ЦП буде залежати від попиту і пропозиції на акції даного АТ, який буде складатися на фондовому ринку.
Важливою характеристикою акцій із даного пакета є їх обіговість. Вона осоюливо цікава при заставі. Ця характеристика зумовлює можливість заставоутримувачабудь-коли обміняти ці акції на гроші. Потенційно така можливість існує завжди, позаяк переважна більшість інвесторів купує акції з метою їх подальшого перепродажу на ринук за більш високою ціною. Однак можливість реалізації цієї властивості безпосередньо залежить від рівня ліквідності даних ЦП. На ринку ЦП рівень ліквідності акцій визначається швидкістю їх перетворення у грошові кошти, причому без суттєвих втрат.
Щоправда, треба також пам¢ятати, що ідеальних акцій не існує, тобто не існує пакетів акцій, які відповідали б усім чотирьом зазначеним вимогам в обсязі високих рейтингових коефіцієнтів. І якщо заставлено ліквідний пакет акцій, то він завжди може бути проданий на ввторинному ринку за ціною, яка буде визначатися цілим рядом додаткових факторів, а саме: величиною дивідендів, надійністю і стабільністю їх отримання, темпами зростання вкладеного капіталу, тобто його дохідністю, й рядом інших. Таким чином, підсумовуючи все сказане вище, відзначимо, що оцінюючи заставну вартість цінних паперів, слід виходити з їх ліквідності, доходності й ризиковості.
Класична процедура оцінки вартості цінних паперів включає наступні етапи:
1. Шляхом експертної оцінки формується початкова ціна заставленого пакету цінних паперів.
2. Методом ітерації, тобто шляхом послідовних наближень, формується реальна ринкова вартість цього пакету. Вона може бути відпрацьована шляхом котирування пакету на фондовому ринку.
3. Встановлюється закладна вартість заставлених цінних паперів. При цьому для державних цінних паперів вона не може перевищувати 90%, а для корпоративних цінних паперів вона не повинна перевищувати 80% їх реальної ринкової вартості. Така оцінка пов¢язана з ризиками, які можуть виникнути при реалізації застави.
У зв¢язку з нерозвиненістю вітчизняного вторинного ринку цінними паперами при використанні їх як застави банківськими працівниками слід пам¢ятати, що:
¾ найбільш надійними (ліквідними) є державні цінні папери;
¾ корпоративні цінні папери, що пропонуються як застава, повинні бути високоліквідними, а фінансовий стан їх емітентів стійким;
¾ встановлена експертна оцінка вартості пакету акцій не є постійною, а його реальна вартість буде визначена безпосередньо під час продажу;
¾ на ринкову вартість пакету цінних паперів суттєво впливають кон¢юктурні чинники.
Інвестиційні фонди ¾ являють собою особливий вид фінансово-кредитних установ, що забезпечують посередництво в інвестиційному процесі. Шляхом випуску власних цінних паперів інвестиційні фонди акумулюють грошові грошові кошти приватних інвесторів (переважно населення) та вкладають їх в акції і облігації різних підприємств у своїй країні та за кордоном.
У зв’язку з тим, що значна частина інвесторів не має можливості і належних знань для того, щоб регулярно слідкувати за станом ринку цінних паперів та приймати ефективні інвестиційні рішення щодо вкладення своїх заощаджень у різні види фондових інструментів, вони звертаються до спеціалізованих організацій ¾ інвестиційних фондів. Інвестор, який бажає, щоб інвестиційний фонд взяв на сбе управління його коштами, повинен придбати цінні папери, що випускаються фондом (як правило, акції). Це гарантує вкладникам розміщення їх заощаджень у професійно сформовані портфелі цінних паперів, тобто розподілені досвідченими фахівцями між різними напрямами інвестицій у багато інструментів фондового ринку. Завдяки цьому досягається суттєва мінімізація ризику інвесторів внаслідок широкої диверсифікації акумульованих фондом коштів, вкладених у цінні папери десятків різних емітентів. Інвестиційний фонд відповідно до ситуації на ринку здійснює постійну купівлю і продаж цінних паперів, перерозподіляючи капітали у найбільш перспективні підприємства і галузі. Вкладникам фонду, як правило, надається можливість вибору між кількома портфелями цінних паперів, кожен з яких має свої інвестиційні особливості й переваги.
Перші інвестиційні фонди з’явилися у Бельгії в 1822 р. У 60-х рр. XIX ст. вони виникли в Англії з метою придбання цінних паперів колоніальних компаній, а пізніше набули поширення в США. У 1899 р. в США утворюється перший інвестиційно-консультаційний фонд. Однак найбільший розвиток інвестиційних фондів припадає на період після другої світової війни, що пов’язано з розширенням інвестиційної активності широких верств населення. В цих умовах інвестиційні фонди вже починають складати конкуренцію на ринку капіталів крупним банкам та іншим фінансовим інститутам.
За формою організації інвестиційні фонди можуть бути відкритого або закритого тпу.
Інвестиційні фонди відкритого типу випускають власні акції у необмежених кількостях відповідно до попиту, що на них пред’являється. При цьому допускається вільне повернення акцій фонду їх власникам. Закриті інвестиційні фонди випускають акції тільки у певній наперед визначеній кількості. І хоча вони можуть вільно обертатися на ринку цінних паперів, та їх власники не мають можливості пред’являти ці акції інвестиційному фонду для викупу.
У розвинутих країнах більш поширеною є відкрита форма організації інвестиційних фондів, оскільки їх акції володіють високим рівнем ліквідності, що привабляє потенційних інвесторів. Такі фонди ще називають взаємними. У США, наприклад, їм належить третє місце за обсягами акумульованих коштів після страхових компаній і пенсійних фондів.
Окреме місце серед відкритих інвестиційних фондів належить взаємним фондам грошового ринку, які вперше з’явилися у США в 1971 р. Вони випускають акції, що можуть бути погашені інвестором, а акумульований капітал вкладають у короткострокові цінні папери (казначейські векселі, комерційні папери, депозитні сертифікати). Фонди відкривають власникам своїх акцій чекові рахунки, за якими можуть здійснюватися платежі. Величина рахунку відповідає вартості акцій фонду. Перевагою такого рахунку є більш високий дохід, ніж за звичайними поточними і ощадними рахунками в банках. Власник акцій взаємного фонду отримує не проценти за своїм поточним рахунком, а доходи від інвестицій у формі дивідендів за випущеними акціями.
--> ЧИТАТЬ ПОЛНОСТЬЮ <--