Реферат: Методика загальної оцінки стану підприємств на ринку за даними фінанансової звітності

12) переоцінку статей фінансових звітів;

13) іншу інформацію, розкриття якої передбачено відповідними П(С)БО.

Доречність інформації характеризується її впливом на прийняття рішень користувачами та своєчасністю.

На прийняття рішень користувачами впливає лише суттєва інформація. Суттєвість — це точка відсікання інформації, яка потрапляє до фінансової звітності, або рівень точності такої інформації. Ця точка може бути визначена на підставі як кількісних, так і якісних факторів. Суттєвість також розглядається в контексті групування статей фінансових звітів: кожна суттєва стаття розкривається окремо, а несуттєві можуть бути об'єднані, виходячи з їх економічного змісту чи функції. Тут перевага надається якісним факторам.

Фінансова звітність повинна бути підготовлена та надана користувачам у певні терміни, які визначаються чинним законодавством. У разі надмірної зат­римки під час надання звітної інформації вона може втратити свою доречність. За МСБО 1 (переглянутими у 1997 році) термін подання фінансових звітів не по­винен перевищувати шести місяців з дати балансу (останнього дня звітного року — календарного чи фінансового).

Дані фінансової звітності є основою не тільки для оцінки результатів звітного періоду, але й для їх прогнозування. Так, інформація щодо фінансового стану та результатів діяльності часто використовується як основа для прогнозування май­бутнього фінансового стану, результатів діяльності, спроможності підприємства вчасно виконати свої зобов'язання, сплатити дивіденди, тощо (див. Таблицю 2). Аналітичні потреби користувачів задовольняються завдяки відповідній структурі фінансових звітів (наприклад, у балансі статті розташовуються у порядку зростан­ня їх ліквідності), наданню зіставної інформації за звітний та попередній періоди.

Корисною для користувачів може бути лише достовірна інформація. Досто­вірність досягається за відсутності суттєвих помилок та необ'єктивних (уперед­жених) суджень. Ступінь достовірності фінансової звітності оцінюється з допомогою аудиту.

Щоб бути достовірною, інформація у фінансових звітах повинна бути також повною, зважаючи на її важливість для користувача та витрати, пов'язані з от­риманням цієї інформації. Тому фінансова звітність містить примітки, які надають інформацію про облікову політику підприємства та додаткові пояснення до окремих статей цих звітів. У примітках розкриваються важливі для користувачів фінансової звітності події, які відбулися після дати балансу, наприклад, оголошення дивідендів за акціями. За П(С)БО 6, непередбачені події та події після дати балансу поділяються на дві групи та коригують певні статті звітності або розкриваються у примітках (рис. 1).

Метою П(С)БО 1 є також забезпечення зіставності фінансової інформації, як наданої одним підприємством за різні звітні періоди, так і різними підприємствами. За П(С)БО 1 зіставна інформація попередніх звітних періодів має бути роз­крита в фінансовій звітності як в описовому, так і в цифровому вигляді, якщо вона необхідна для розуміння фінансових звітів за поточний період.

Рис.1 Класифікація подій після дати балансу за П(С)БО 6.

Для досягнення якісних характеристик інформації, яка міститься в фінансовій звітності, під час її формування дотримуються ряду принципів.

1. Принцип автономності підприємства. Полягає в тому, що під час підготовки фінансової звітності кожне підприємство розглядається як юридична особа, що відокремлена від власників — фізичних осіб. Особисте майно та зобов'язання власників не повинні відображатись у фі­нансовій звітності підприємства. Тому в фінансовій звітності (зокрема, в балансі) передбачене відображення лише зобов'язань власників за внесками до капіталу та розподілу власникам (у вигляді відсотків, дивідендів, вилучення капіталу тощо).

2. Принцип безперервності. Означає, що підприємство не має ні наміру, ані потреби ліквідуватися або суттєво зменшувати масштаби своєї діяльності, і залишати­меться таким у подальшому (принаймні протягом наступного звітного періоду). За протилежних обставин, якщо події після дати балансу свідчать про наміри підприємства припинити свою діяльність або про неможливість її продовження, підприємство не може використовувати П(С)БО як основу для підготовки своїх фінансових звітів (п.18 П(С)БО 6).

3. Принцип періодичності. Припускає розподіл діяльності підприємства на певні періоди часу (звітні періоди) з метою складання фінансової звітності.

За П(С)БО 1 звітний період складає календарний рік. Проте для новоствореного підприємства або для підприємства, яке ліквідується, тривалість звітного періоду може бути іншою (рис. 2).

Передбачається також складання проміжної звітності (квартальної та місячної) наростаючим підсумком з початку року.

4. Принцип історичної собівартості. Під час визначення оцінки активів у балансі пріоритет надається їх історичній собівартості, яка складається з витрат на їх виробництво або придбання.

5. Принцип нарахування. Полягає в тому, що результати господарських операцій визнаються, коли вони відбуваються (а не тоді, коли отримуються або сплачуються грошові кошти), і відображаються в бухгалтерському обліку та фінансових звітах тих періодів, до яких вони відносяться. Завдяки цьому користувачі отримують інформацію не тільки про минулі операції, пов'язані з виплатою або отриманням грошових коштів, але й про зобов'язання сплатити грошові кошти в майбутньому та про ресурси, які мають надійти у майбутньому. Така інформація щодо минулих операцій є найбільш корисною для прий­няття користувачами економічних рішень.

Рис. 2 Тривалість звітного періоду за П(С)БО 1

6. Принцип відповідності. Застосовується одночасно з принципом нарахування. За цим принципом витрати визнаються у звіті про фінансові результати на основі прямого зв'язку між ними та отриманими доходами.

7. Принцип послідовності. Щоб скласти фінансову звітність, керівництво підприємства формує облікову політику, тобто обирає принципи, методи і процедури обліку таким чином, щоб достовірно відобразити фінансове положення і результати діяльності підприємства та забезпечити зіставність фінансових звітів. Надання користувачам інформації про політику бухгалтерського обліку, яку підприємство повинно використовувати постійно при складанні фінансових звітів, будь-яких змін у цій політиці та впливу таких змін на показники фінансових звітів є вимогою цього принципу. Дотримання цього принципу є передумо­вою зіставності фінансових звітів, адже користувачі отримують можливість визначати відмінні риси різних політик бухгалтерського обліку щодо схожих операцій та інших подій, які використовуються одним і тим же підприємством або різними підприємствами протягом певних звітних періодів. За П(С)БО 1 підприємство буде висвітлювати свою облікову політику у примітках, описуючи принципи оцінки та методи обліку щодо окремих статей звітності.

8. Принцип обачності. Цілий ряд господарських операцій, таких як погашення сумнівної дебіторської заборгованості, визначення можливого строку корисного використання основних засобів тощо, супроводжуються певною невизначеністю та потребують професійного судження. Тому при складанні фінансових звітів слід застосовувати даний принцип, щоб активи або дохід не були завищені, а зобов'язання чи витрати — занижені. Якщо запаси підприємства на момент їх отримання відображаються в обліку за історичною собівартістю (застосовується прин­цип історичної собівартості), то під час складання балансу вони переоцінюються за нижчою з оцінок — історичною собівартістю або чистою вартістю реалізації. Тут перевага надається принципу обачності.

9. Принцип єдиного грошового вимірника передбачає вимірювання та узагальнення всіх операцій підприємства у його фінансовій звітності.

Під час складання фінансової звітності необхідно намагатися збалансувати усі перелічені принципи таким чином, щоб досягти якісних характеристик фінансової звітності.

В наступних розділах даної роботи детально викладається зміст, склад та порядок заповнення окремих частин фінансової звітності – стандартів бухгалтерського обліку та їх значення і роль у складанні комплексної рейтингової оцінки підприємств.

2. Призначення балансу та його структура

Баланс — це звіт про фінансовий стан підприємства, який відображає на певну дату його активи, зобов'язання і власний капітал.

Зміст і форма балансу та загальні вимоги до визнання і розкриття його ста­тей визначаються Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 2 "Баланс", який затверджено наказом Міністерства фінансів України від 31 березня 1999 р. N 87. Форма балансу наведена у додатку 1.

Норми цього Положення (стандарту) застосовуються до балансів підприємств, організацій та інших юридичних осіб усіх форм власності, крім банків та бюджет­них установ.

Метою складання балансу є надання користувачам повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансовий стан підприємства на звітну дату.

Як і будь-яка форма фінансової звітності, баланс включає заголовок, основні її елементи (класи) та підкласи. У заголовку наводиться назва підприємства, його організаційно-правова форма та місцезна­ходження; назва звіту; дата, на яку складено звіт; валюта, в якій складено звіт та рівень її точності.