Реферат: Методологічна функція формальної логіки
1. Метод і методологія.
2. Логічні методи дослідження (пізнання).
3. Метод формалізації
1. Метод і методологія
У практичній і теоретичній діяльності кожна людина використовує певні методи, за допомогою яких вона досягає поставлених цілей.
Метод (гр. - шлях, спосіб дослідження, навчання) — це: а) спосіб організації практичного і теоретичного освоєння дійсності, зумовлений закономірностями відповідного об'єкта; б) система правил і прийомів підходу до вивчення явищ і закономірностей природи, суспільствам мислення; в) шлях, спосіб досягнення певних результатів у пізнанні і практиці; г) прийом теоретичного дослідження чи практичного втілення чого-небудь з урахуванням знання закономірностей розвитку об'єктивного світу.
Без методу як "зброї", засобу, прийому людина не може здійснювати практичну і теоретичну діяльність. Навчаючись у вузі, студент спочатку теоретично, а потім практично оволодіває різними методами, за допомогою яких він здійснюватиме свою професійну діяльність.
Методологія — це: а) сукупність методів (прийомів, способів), які використовуються в теоретичній і практичній діяльності людей для реалізації поставленої мети; б) вчення (теорія) про методи наукового пізнання і практичного перетворення дійсності.
Методів практичної і теоретичної діяльності дуже багато. У логіко-методологічній літературі існують різні види класифікацій. Залежно від видів діяльності ( практична або пізнавальна) всі методи поділяються на практичні і пізнавальні . Пізнавальні методи або методи пізнання поділяються на наукові і буденні . В свою чергу методи наукового пізнання поділяються на теоретичні і емпіричні .
Всі теоретичні методи поділяються на всезагальні (універсальні), загальні і часткові (специфічні) . Теоретичним методом може бути будь-яка наукова або філософська теорія, яка використовується як спосіб,прийом теоретичного дослідження предметів, явищ та процесів об'єктивного світу. Якщо певна теорія використовується в науковому пізнанні для дослідження природних, соціальних, психічних процесів і явищ, то така теорія набуває статусу всезагального (універсального) методу. Прикладами всезагальних методів наукового пізнання є системно-структурний метод, логічні методи.
На емпіричному рівні наукового пізнання до універсальних відносяться методи спостереження і експерименту.
До загальних методів відносяться методи, які застосовуються в певній сукупності наук, наприклад, в гуманітарних науках, юридичних науках і т.д.
До часткових методів відносяться методи, які розробляються в окремих науках для дослідження специфічних предметів, явищ і процесів. їх називають конкретно-науковими методами.
Методи юридичних наук (методи правового пізнання) визначаються специфікою предмету юридичної науки.
Юридична наука — система знань про об'єктивні закономірності виникнення, розвитку і функціонування держави і права. Залежно від того, які сторони й форми діяльності держави і права вивчаються, розрізняють загальнотеоретичні та історико-юридичні, галузеві, міжгалузеві, спеціальні, прикладні та міжнародно-правові юридичні науки. Методи, які використовуються в науково-правовому пізнанні, можна поділити на всезагальні, загальні, часткові (специфічні).
До всезагальних методів науково-правового пізнання соціальних об'єктів, які досліджуються юридичними науками, відносяться: а) філософ c ькі методи (діалектичний, феноменологічний, метод герменевтики і ін.); б) логічні методи (методи формальної логіки); в) загальнонаукові методи (системний метод, метод експерименту, метод спостережень, метод структурно-функціонального аналізу та ін.).
Логічний метод — це засіб розумової діяльності людей (засіб мислення), який використовується у процесі пізнання і відтворення об’єкта, який досліджується.
Всі логічні методи поділяються на методи дослідження (пошуку, пізнання) і методи знаково-символічного зображення структури мислення і знання, як результату пізнавальної діяльності.
2. Логічні методи дослідження (пізнання)
Логічні методи використовуються в усіх видах пізнання — буденному, науковому, філософському та ін. Кожна людина використовує логіку у своєму мисленні як "органон", тобто як інструмент, засіб при виконаннні різноманітних інтелектуальних дій. Саме в цьому значенні термін "органон" (інструмент, набір розумових операцій, необхідних для проведення певних досліджень), "працює" в логічних працях Арістотеля. Логічні праці Арістотеля носять назву "Аналітика" (термін "логіка" був введений пізніше для позначення всіх арістотелівських праць з логіки). Арістотель розглядав "Аналітику" (логіку) як метод, за допомогою якого можна зробити із деяких передумов (засновків) висновок, а потім обгрунтувати, чи вірно зроблено цей висновок, спираючись на закони логіки.
Логічні методи є головними і необхідними засобами пізнання, тому кожна людина повинна добре оволодіти цими методами і використовувати їх у своїй розумовій діяльності. У правовому мисленні юриста свідоме використання логічних методів є необхідною умовою для вирішення специфічних теоретичних і практичних проблем у галузі права, для здобуття нового знання у процесі пізнавальної діяльності.
До логічних методів пізнання (дослідження) предметів, явищ, процесів об'єктивного світу відносяться: аналіз, синтез, абстрагування, ідеалізація, узагальнення, дедукція, індукція, аналогія, екстраполяція, моделювання, гіпотеза.
Аналіз (гр. - розклад, розбір, розчленування) — логічний прийом, метод дослідження, який полягає в тому, що досліджуваний об'єкт уявно або практично розчленовується на складові елементи (ознаки, властивості, структурні частини), кожний з яких відтак досліджується окремо як частина розчленованого цілого. Виділяють різні види аналізу залежно від специфіки досліджуваного об'єкта. Найбільш поширеним у сучасній науці є системний аналіз , сутність якого полягає у підході до об'єкта, що вивчається, як структурно-організованої системи, в якій усі елементи органічно і нерозривно взаємопов'язані й, таким чином впливають один на одного. Наприклад, суспільство як цілісна система при системному аналізі розчленовується на економічний, політичний, правовий, моральний та ін. аспекти буття і суспільної свідомості (структурні частини цілого) і ці аспекти досліджуються окремо.
Особливим видом аналізу є логічний аналіз , тобто методологічний підхід до результатів пізнавальної діяльності людей — знання в різних його формах і видах, яке виражене засобами природної і штучної мов на підставі законів науки логіки. Логічний аналіз означає виявлення структурних елементів (видів, типів, рівнів) знання, яке оформлене у вигляді певного тексту та їх співвідношення між собою, з'ясування логічного значення істинності або хибності висловлювань у тексті, логічної експлікації ("пояснення", "уточнення") понятійного апарату, через який реалізується це знання, встановлення несуперечності, обгрунтованості, доведеності цього знання.
Синтез (гр. - з'єднання, складання, сполучення) — це уявне з'єднання частини предмета, розчленованого у процесі аналізу, встановлення взаємодії частинок та пізнання цього предмета як єдиного цілого. У процесі формування та розвитку знання в науці синтезє одним з головних засобів, за допомогою якого наявне знання об'єднується як дещо ціле. Прикладами синтезу знання у юридичних науках є закони і закономірності, які формулюються на підставі особистих досліджень, загальна теорія держави і права, галузеві і міжгалузеві спеціальні теорії права.
У реальному мисленні людини аналіз і синтез взаємопов'язані , відповідно, можна говорити і про аналітико-синтетичний характер мислення юриста: слідчого, судді, адвоката, прокурора і т.д. Наприклад, в процесі своєї професійної діяльності суддя аналізує всі матеріали, які по конкретній справі передані до суду і на підставі вивчення (дослідження) всього, що він прочитав і вислухав, складає цілісну уявну "картину" про дану справу.
Абстрагування або абстракція (лат. - відвертання) — це процес уявного відділення окремих або загальних властивостей, ознак і відношень від конкретного предмета, що цікавлять людину у даний час, а також уявного відвертання їх від множини усіх інших ознак. Арістотель розглядав абстрагування як процес, в результаті якого відкидається усе часткове, випадкове, другорядне і відділяється загальне. Термін "абстрагування" або "абстракція" у сучасній логіці вживають у таких значеннях: як метод буденного та наукового пізнання, як алгоритм або наказ процедури відвертання, тобто правила абстрагування, як побудова в науці абстрактних об'єктів. Сутність методу абстрагування полягає у дослідженні реальних предметів, явищ, процесів, вичленуванні в них різноманітних властивостей, ознак, якостей, в уявному відвертанні їх та фіксуванні за допомогою слів і словосполучень природної мови. Термін "абстрагування" вжиають у значеннях: процесу пізнання, як результат цього процесу. Абстрагування як процес — це дослідження, вивчення предметів і явищ з метою виявлення їх специфічних характеристик, а абстракція як результат — це певне знання у формі понять, категорій, суджень, ідей, законів, теорій. Приклади абстрагування:
а) логіка як наука абстрагується від індивідуальних особливостей
мислення конкретної людини і вивчає інваріанти мислення, тобто те загальне, що притаманне всім суб'єктам мислення, а саме — структуру мислення і закони, яким підпорядковується їх мислення;
б) юрист, мислення якого регламентується нормами права, абстрагується від різноманітних проявів суспільних відношень і вивчає, насамперед, правовідношення, тобто такі відношення, які регулюються і санкціонуються правом.
Приклади абстракцій як результату пізнавального процесу: "право", "держава", "норма права", "правовідношення", "правопорядок", "законність", "правопорушення", "злочин", "злочинність" іт.д.
--> ЧИТАТЬ ПОЛНОСТЬЮ <--