Реферат: Міграція робочої сили (юридичний аспект) (WinWord 97 (на укр языке))

2)внутрішня міграція в розвинених країнах - більш пов'язана з не економічними факторами. Яскравим прикладом цього є міграція робочої сили в країнах ЄС. Основним документом, який регулює цей процес є "Хартія основних соціальних прав робітників ЕЄС"(підписана 9.12.1989р.). В якій зафіксован принцип свободи праці - право свободного переміщення по території Співдружності. Це дає право робітникам вільно обирати професію в ЕЄС, грунтуючись на засадах рівності, стосовно працевлаштування та умов праці. Але існують деякі негативні наслідки: висококваліфіковані кадри концентрують в найбільш розвинених регіонах.

3)міграція робочої сили між країнами, що розвиваються - її причинами є суто економічні фактори: більш високий рівень заробітньої платні в країнах - імпортерах робочої сили. Прикладом цього є міграція робітників східних регіонів України до Москви(заробітна платня робітника на місяць в середньому складає 300 ам. долларів. Українські робітники складають 32% від загальної кількості працюючих іноземців.), а робітники західних регіонів - до Польші, Чехії та Словакії. Одною з головних причин використання робочої сили з країн близького зарубіжжя є невеликі транспортні витрати.

4)міграція робочої сили з постсоціалістичних країн до розвинених. На мою дуку, цей напрямок міжнародної міграції схожий з першим, тому що постсоціалістичні країни знаходяться на розвиваючомуся етапі, тому мені здається що ці пункти можна об'єднати в один.

5)міграція кваліфікованих спеціалістів розвинених країн в ті, що розвиваються - компанії розвинених країн інвестують гроші в країни, що розвиваються і для забезпечення функціонування їхніх підприємств з високими технологіями вони направляють своїх висококваліфікованих робітників. Наприклад, сумський трубний завод був збудований італійцями, котрі проводили налагоджувальні роботи їхнього устаткування.

Всі ці фактори впливають на розвиток світової міграції робочої сили та, як наслідок, на міграційні процеси майже кожної держави, адже дослідження впливу зовнішньої трудової міграції, показало, що вона відіграє не останню роль і для України. Міжнародна трудова міграція, як я вже зазначав, складне явище і для його оцінки потрібен комплексний підхід. Таким чином я хочу зазначити, що серед позитивних результатів впливу трудової міграції на розвиток нашої країни є сприяння інтеграції України до міжнародного ринку праці через міждержавний обмін робочою силою; послаблення тиску безробіття в державі; надходження в Україну додаткової іноземної валюти, шляхом грошових переказів трудових мігрантів; та підвищення світового рейтингу України, як демократичної, вільної та відкритої держави. В той же час вплив міграційних потоків на розвиток трудового потенціалу та економіки України не можна вважати однозначно позитивним. Серед негативних наслідків трудової міграції для України можна виділити наступні: втрата країною найконкурентноздатнішої частини власних трудових ресурсів; виникнення політичних та економічних претензій до нашої країни, в зв'язку з збільшенням нелегальної трудової еміграції українців та ін.

Саме перераховані негативні причини на мій погляд полягають в тому, що Україною досі не ратифіковані Конвенції Міжнародної організації праці, присвячені проблемам регулювання трудових відносин в галузі міграції, що уповільнює створення національної законодачої бази, яка б відповідала вимогам міжнародних правових норм, а "існуючих законодавчих актів явно не достатньо для регулювання міграційних проблем, та відсутність закона "Про Міграцію", лише погіршує ситуацію в державі "[1] . Також не розроблений механізм взаємодії відповідних державних органів, які регулюють в'їзд, виїзд, перебування та працевлаштування як власних працівників за кордоном, так і іноземців на території України. Також мені здається за необхідне створити єдину організаційну структуру, яка б відповідала за працевлаштування та соціальний захист українських працівників за кордоном. Адже ці питання вже в деякій мірі стосуються іншого пункту плану моєї роботи, а щодо самих міграційних процесів в нашій державі, то на мій погля вони з кожним днем все більше і більше набирають обертів, тому як згідно вище викладеного українська економіка знаходиться на дуже низькому рівні, а це в свою чергу сприяє збільшенню міграції робітників в пошуках заробітку.

3.Сучасна міграція в Україні, її етапи.

Перш ніж переходити до процесів сучасної міграції в Україні, я хочу зазирнути в історію. Зважаючи на своє геополітичне становище територія України з давніх часів перебувала під впливом значних міграційних потоків. Знаходячись в складі Російської Імперії, до початку двадцятого століття міграційні потоки обмежувались кордонами дерави, в цей час массові потоки українців поступово переміщувались на Схід Імперії. Це було обумовлено заселенням нових земель. Саме на прикінці дев'ятнадцятого століття переселенці з України становили 36% всіх внутрішніх мігрантів, а вже на передодні Першої Світової Війни ця цифра складала приблизно 60%. За період з 1896 до 1914 років з дев'яти українських губерній переселилися за Урал 1,6 мільйона осіб. В ті часи законодавство не дозволяло вільного переходу своїх підданих у підданство інших держав, але з настанням нового століття поступово, шляхом тлумачення застарілого законодаства була дозволена діяльність еміграційних агенств.1 Саме у цей період почалася активна еміграція населення із західноукраїнських земель за океан. Це були перші мігранти з України.

За часів Радянського Союзу міграційні потоки в державі були майже припинені. Наша країна була законсервована і це не давало змоги громадяном вільно мігрувати, тобто вони не мали офіційної можливості. Ось тому люди і використовували нелегальні шляхи виїзду, тому що міграція відбувалась в суворо централізованному порядку через міністерства та відомства і виключала будь-яку можливість індивідуального вибору місця роботи й країни проживання. І, як слід, значних розмірів у радянський період отримала внутрішня міграція українців.Це були преш за все евакуйовані до східних регіонів за часи війни, а у повоєнний період великого розміру отримало переселення з України до середньої Азії та Сибіру, також до цієї категорії треба включити осіб, які були політичними злочинцями, яких ссилали на далекий північ. Адже ми бачимо, що всі зазначені території належать до нинішньої Россії і можна зробити висновок, що чисельність українців в Россії значно зросла. Це був своєобразний прийом влади, маю на увазі змішання різних національностей, що сприяло появі нової - радянського народу.

На початку 80-х років, міграційні процеси стали розвиватися набагато швиде. Але вони загалом були внутрішніми, тому як кандидати для поїздки за кордон ретельно обиралися і необхідним документом для дозволу на виїзд була позитивна харктеристика партійної організації, яку могли отримати одиниці. Мені здається саме в той період наші громадяни почали розуміти, що таке дефіцит і в якій країні вони живуть. Тоді і почалися поїздки за кордон з метою заробітку шляхом роздрібної торгівлі та тимчасового працевлаштування. Тільки через деякий час після початку таких поїздок питання міграції почалось вивчатися та аналізуватися, адже за відсутності практики, державні ограни зіштовхнулися з рядом проблем: як регулювати міграційні процеси? І саме в цей час Україна набула незалежності, стала самостійною державою. Саме тоді був "кинутий виклик" регулюванню міграційних процесів, в зв'язку з фомуванням нових ринкових відносин і демократизації суспільного життя, що дали поштовх розвитку трудової міграції.1 Автор О.Леонтенко виділяє декілька етапів трудової еміграції з України:

1) Перший етап, який завершився до 1990 року. Його можна охарактеризувати, як період відтоку в основному представників інтелектуальної та культурної еліти - вчені, музиканти,художники

та ін. Варто зазначити, що ця категорія мігрантів була незначною і її зникнення з українського ринку праці не мало великих наслідків, хоча якщо не зважати на те, що всі зазначені категорії мали вплив на розвиток науки та культури, на який в ті часи ніхто великої уваги не привертав. Я маю на увазі те, що в розвинених країнах існують міри заохочування таких категорій населення, нажаль, що в нашій країні таких заходів немає.

2) Другий етап можно відокремити проміжком часу, який почався в 1990 і закінчився в 1993 році. Цей етап характеризується відтоком професіоналів, який був дуже чисельним, як вважає О.Лоентенко. В ті часи за кордоном побували досвідчені і кваліфіковані працівники з високим рівнем освіти, які бача що іноземні працівники з таким же рівнем освіти отримували набагато більшу зарплатню, просто не хотіли повертатаися, заключаючи контракти на працю. Паралельно з цим розширювались напрямки виїзду.

3) Третій етап розпочався після 1994 року. У цей період еміграційна хвиля охопила також менш кваліфікованих робітників, це були будівельники, водії, слюсарі, повари та різноробочі, які виконували різну роботу ,тобто робили те, що скажуть. Необхідно підкреслити, що ця категорія мігрантів була і є найбільш численною, тому, що її складали і складають широкі масси населення нашої країни. Також на мій погляд до цієї катеогорії треба включити молодь країни, яка не бачить переспектив її розвитку і виїжджає за кордон з метою щоб залишьтися там.

Мною були розглянуті категорії населення, які виїжджали за межі нашої держави, але паралельно з цим існує інша - іміграція громадян в Україну. О.І.Піскун виділяє декілька течій, пов'язаних з іміграцією в Україну:

1) Прешу течію складають громадяни, які з різних причин були депортовані з України, а на данний момент хочуть повернутися і набути громадянства. Це перш за все представники української діаспори в Російській Федерації та в іньших державах колишнього СРСР. Також значну групу серед репатреантів складають кримські татари, які були виселені зі своїх історичних земель і варто зазначити, що представники депортованих народів - це єдина категорія репатреантів, яким українська держава надає посильну матеріальну допомогу в інтеграції. Але в умовах складної ситуації в державі, Україна не взмозі досить гарно забезпечити програму репатриації.

2) До другої категорії належать вимушені переселенці з тих країн, на території котрих роходять воєнні дії та трапляються катастрофи (землетруси, повені). Першими, хто належить до цієї групи імігрантів, належало населення Азербайджану, після трагічного землетрусу в Спітаку. На початку 1992 року Укрїна прийняла з районів бойових дій у Молдові близько 60 тис. осіб. Також багато імігрантів приїхало до нашої країни з Грузії, Вірменії, Таджикістану в яких також відбувалися військові перевороти. Всі ці процеси стали наслідком прийняття закону "Про біженців", який набув чинності в 1993 році, а надання статусу біженця почалося набагато пізніше, приблизно з 1996 року, можна зробити висновок - скількі ж на справді людей приїхало до нашої країни? Якщо звернутися до статистики, то вона свідчить, що статус біженця на жовтень 1998р. було надано, приблизно, трьом тисячам осіб! Дійсно ця цифра дуже вражає. Цей фактор говорить про те, що в Україну під біженцями в'їхало дуже багато осіб, котрі таким чином набули статусу нелегальних мігрантів, проце детальніше в наступних питаннях.

3) До третьої течії належить саме нелегальна міграція на Захід, зважаючи на своє географічне положення, Україна стає так званою транзитною країною. Її використовують для нелегального транзиту мігрантів, наркотиків, зброї, людей і саме наростання нелегальної міграції загрожує не лише напруженню криміногенної і санітарно-епідеміологічної ситуації, але й безпеці держави у більш широкому розумінні.

4) Четверта міграційна течія менш чисельна ніж попередні. Її складають бізнесмени, тогрговці з різних країн, а також осби, що в'їжджають до України з метою працевлаштування

Всі ці перераховані фактори свідчать про те, що міграційні процеси суттєво впливають на різні аспекти суспільного життя України і вимагають таким чином адекватних дій з боку держави. Я маю на увазі, що цим питанням треба приділяти значну увагу, тому що процеси міграції мають, як я вже зазначав позитивний та негативний вплив на розвиток будь-якої держави, а вони в нашій країні врегульовані надто слабо. Мені здається тому, що Україна не має досвіду у вирішенні цих питань. Отже саме про те, яким чином регулюються міграційни проблеми в Україні, буде викладено мною в наступному питанні.

4. Правове регулювання міграційних процесів.

Створення національних держав стало найбільш важливою подією, що вплинула на переміщення населення на Землі. Для підтримання політичної та територіально-адміністративної цілісності, певного рівня життя, етнічної чистоти своїх громадян держави дійшли до необхідності встановлення кордонів та контролю з метою обмеження напливу мігрантів.

Виходячи з суверенного права та законних інтересів держав, кожна з них повинна мати власні імміграційні закони, в той же час, поважаючи норми міжнародного права, зобов’язуючись завжди дотримуватися прав і свобод людини-мігранта.

Міграційні процеси як невід’ємна та постійна складова історії людства істотно впливають на стан і перспективи економічного, культурного і соціального розвитку суспільства, як я вже зазначав, впливаючи як позитивно так і негативно. Я вважаю, що для нашої держави міграційні процеси все ж таки відіграють більш негативну ніж позитивну роль, тому що наша держава не має відповідного регулюючого правового механізму, що дає підстави для розвитку нелегальної міграції, яка є безперечно негативним явищем.

Найяскравішим прикладом у регулюванні процесів міграції може бути досвід США. Так, майже 11 млн. іммігрантів, які нині проживають у країні, заробляють 240 млрд. доларів, сплачуючи при цьому податки на загальну суму 90 млрд. доларів, а ще - податки у державну казну в розмірі 5 млрд. доларів. Такі надходження до національного доходу країни у 5-8 разів перевищують витрати на утримання мігрантів.1

Нормативна база, що регулює проблеми міграції в Україні є слабо розвиненою, але все ж таки приймаються заходи щодо регулювання цих проблем. Отже з набуттям Україною незалежності, постало питання створення власних державних органів управління, в тому числі й у сфері правового регулювання міграційних процесів. Для нашої країни вирішення цього питання було надто складним тому, що у Радянському Союзі, одною з правонаступниць якого стала Україна, взагалі не існувало інституту міграційного права. Початок розробки цього інституту було покладено прийняттям Декларації про держаний суверенітет. Піля його прийняття країна зіштовхнулася з проблемою недостатньої правової бази, яка б регулювала міграційні процеси, але все ж таки заходів було прицнято.

Важливий крок у регулюванні проблем міграції був зроблений у 1993 році, коли указом Президента від 26 квітня, було створено нове міністерство, Міністерство України у справах національностей та міграції. Основними завданнями цього міністерства були: підготовка спільно з іншими органами державної виконавчої влади пропозицій про формування державної політики у сфері міграції, забезпечення відповідно до чинного законодавства захисту прав і соціальних гарантій незаконно депортованих з України і мігрантів, участь у міжнародному співробітництві у сфері національних відносин та міграції та інші. Відоповідно до покладених на міністерство завдань, воно повинно було виконувати такі функції: вивчати та аналізувати міграційні процеси; готувати і подавати Кабінету Міністрів інформацію, щодо реалізації державної політики у сфері національних відносин та міграції; організовувати спільно з іншими центральними органами державної виконачої влади розробку міграційної політики і державних програм у сфері міграції; брати участь у розробці проектів документів з питань трудової міграції громадян україни за кордон та іноземних громадян в Україну. Цей перелік функцій не є вичерпним. Варто зазначити, що покладені на міністерство функції і завдання були не тільки відповідальними і складними, але й різнобічними. Це можна пояснити тим, що міністерство повинно було не тільки розробляти державні програми, але й повинно було їх забезпечувати, це дуже складна і відповідальна робота. В зв'язку з цим, Кабінет Міністрів, 22 червня 1994 року, приймає постанову "Про створення органів міграційної служби в Україні", якою було утворено Департамент міграції, в зв'язку з чим були змінені напрмки діяльності Міністерства з питань національностей та міграції. Проте, якщо глобально глянути на проблему реорганізації Міністерства, варто зазначити, що на протязі 1994-1997 років були проведені не одноразові зміни, які призвели до погіршення діяльності міністерства. І також треба відмітити, що Положенням про Міністерство від 26 листопада 1994 року, буловилучено низку пунктів, необхідних для регулювання проблем трудової міграції (пункти 16-18 первісного положення були ліквідовані, в яких були обумовлені повноваження Міністерства у сфері трудової міграції). А положенням від 20.03.1996 року, статус Департаменту міграції було понижено до статусу Управління, що значно ускладнило розвиток міграційної служби. І на останок указ Президента, від 26.07.1996 року, взагалі ліквідував Міністерство у справах національностей та міграції і було утворено Державний комітет України у справх національностей та міграції, який ще більше обмежив можливості впливу державних органів на регулювання міграційних процесів, а про трудову міграцію і взагалі забули. Цей Комітет себе не виправдав і постановою КМ України від 4 квітня 2000 року у складі Міністерства юстиції було створено Держаний департамент у справах національнотей та міграції. Актуальним завданням Держдепартаменту як урядового органу держаного управління є концентрація зусиль на завершенні формування нормативно-правової бази, необхідної для ефективної реалізації державної політики у сфері міжнародних відносин ті міграції.1 Слід зазначити, що робота Держдепартементу розпочалась не на пустому місці. Відповідно до його положення успадковано абсолютну більшість завдань і функцій, котрі протягом семи років виконували її попередники - Міністерство, а потім Державний комітет у справах національностей та міграції і їхні недоліки у роботі будуть враховані Держдепартаментом у його подальшій роботі. Значна увага приділяється розробці нормативно-правових актів. Директор Держдепартаменту, пан Г. Середа, зазначив, що в їхній базі існує понад 70 проектів нормативно-правових актів, в тому числі 35 постанов, 18 міжнародних договорів, також укази і розпорядження Президента, яким по його словам буде приділятися значна увага. І це є актуальною проблемою, тому як в Україні не існує таких законів, як "Про іміграцію", "Про порядок надання притулку іноземцям" та інші, що в свою чергу впливає на розвиток нелегальної міграції, що негативно впливає на розвиток держави.2

Отже мною було відслідковано розвиток державних органів, регулюючих міграційні проблеми. До такових органів також можна віднести і Державну службу зайнятості, в якій відповідно закону повинні реєструватися іноземці, які приїхали в Україну з метою працевлаштування, але про це дещо нижче.

Регулювання діяльності вищевикладених органів і міграційних процесів вцілому покладено на існуючі нормативно-правові акти, до яких належать: перш за все основний закон - Контитуція, закони, укази Президента україни, постанови Кабінету Міністрів, міжнародні договори, підзаконні акти.

Прийнята Верховною Радою України 28.06.1996 року Конституція України вперше визначила конкретний предмет міграційного права - регулювання міграційних процесів. У пункті

10 статті 92 Конституції закріплено, що виключно законами України визначаються засади регулювання демографічних та міграційних процесів. Таким чином в нашій державі було покладено початок міграційному праву. Також Конституція закріпила в ст.26, те що іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами, що і громадяни України, тим самим закріпивши право іноземців на працевлаштування в Україні, поряд з правом громадян України на вільний вибір професії та місця роботи.