Незважаючи на підведення машинної бази під народне господарство, її науково-технічний рівень починав відставати від потреб часу. Високий була питома вага робітників і селян, зайнятих важкою ручною і малокваліфікованою працею (у промисловості - 40 відсотків, у сільському господарстві - 75 відсотків). Ці проблеми обговорювалися на пленумі ЦК у 1955р., на якому був визначений курс на механізацію й автоматизацію виробництва. Через кілька років було названо і головну ланку, схопивши за який, сподівалися витягнути весь ланцюг науково-технічної революції - хімія. Форсований розвиток хімічної промисловості улаштовувалося посиленням її ролі в створенні матеріально-технічної бази комунізму.

Однак символом науково-технічного прогресу СРСР став штурм космосу. У жовтні 1957р. був запущений перший штучний супутник Землі. Потім космічні ракети понесли в космос тварин, облетіли Луну. А в квітні 1961р. у космос ступнула людина, перша людина планети, радянська людина - Юрій Гагарін.

Скорення космосу зажадало колосальних засобів. За ціною не стояли. У цьому був не тільки науковий, але і військовий інтерес. Вірили, що недалеко той час, коли радянські космонавти як привітні хазяїни будуть зустрічати в далекому космосі посланців інших країн, у тому числі і США. Здавалося, Радянський Союз надовго і міцно став лідером науково-технічного прогресу людства.

Вражаючими для радянських людей, для усього світу стали введення в експлуатацію першого атомного криголама "Ленін", відкриття Інституту ядерних досліджень. Безумовно, це були великі події. Але нічого тоді не говорилося про небезпеки, що несе масове освоєння ядерної енергії, про необхідність найсуворішого дотримання технологічної дисципліни, підвищення рівня безпеки на ядерних об'єктах. Не довідався радянський народ і про аварію в м. Киштим біля Челябінська, у результаті якої відбулося зараження радіоактивними речовинами території ряду областей. Сотні людей опромінилися, понад десять тисяч сільських жителів були відселені з радіоактивної зони, хоча десятки тисяч сільських жителів продовжували там жити ще довгі десятиліття.

У 1957 році починають починатися спроби реформ керування народним господарством. Що існували сверхцентралізовані галузеві міністерства, на думку Хрущева, були не в змозі забезпечити швидке зростання промислового виробництва. Замість них засновувалися територіальні керування - ради народного господарства. Сама по собі ідея децентралізації керування економікою для такої величезної країни спочатку зустріла позитивні відгуки. Однак у характерному для адміністративно-командної системи дусі ця реформа підносилася її авторами як чудодійний однохвилинний акт, здатний докорінно змінити економічну ситуацію в країні: зруйнувати відомчу монополію, наблизити керування до місць, підняти їхню ініціативу, збалансувати економічний розвиток республік, регіонів, зміцнити усередині їхні господарські зв'язки, у підсумку - прискорити економічний розвиток. Керування ж оборонною сферою економіки залишалося централізованим. Сумніви, що малися, щодо реформи не висловлювалися, оскільки вона виходила від самого Хрущева.

Варто сказати, що організація совнархозів дала деякий ефект. Скоротилися безглузді зустрічні перевезення вантажів, закривалися сотні дублювавших один одного дрібних виробничих підприємствах різних міністерств. Площі, що вивільнилися, були використані для виробництва нової продукції. Прискорився процес технічної реконструкції багатьох підприємств: за 1956-1960рр було введено в лад у три рази більше нових типів машин, агрегатів, приладів, чим у попередню п'ятирічку. Відбулося істотне скорочення адміністративно-управлінського персоналу на виробництві.

Однак кардинальних змін у розвитку економіки не відбулося. Підприємства замість дріб'язкової опіки міністерств одержали дріб'язкову опіку совнархозів. До підприємства, до робочого місця реформа не дійшла, та й не могла дійти, тому що не була навіть зорієнтована на це. Незадоволені були і вищі господарські керівники міністерств у столиці, що втрачали чималу частину своєї, що стала вже звичної влади. Але провінційна бюрократія ці кроки Хрущева підтримала.

Замість пошуків матеріальної зацікавленості кожного працівника в результатах своєї праці були проведені зміни в нормуванні й оплаті. Результатом цього стало значне скорочення робітників, працювавших на основі відрядної оплати, і ріст числа „повременщиков”. І без того невисокі матеріальні стимули до праці стали різко знижуватися. Обіцянки ж, багаторазово повторювані з високих трибун, про ріст заробітної плати приводили до того, що робітники в масовому порядку стали подавати заяви про те, що "заробітна плата повинна бути підвищена усім без винятку, як це говорив Хрущев". Стала одержувати поширення "выводиловка", тобто припасування заробітної плати до визначеного рівня.

Усе більш активну роль стали грати моральні стимули. Виник новий рух - бригади комуністичної праці. Члени цих бригад, як і члени бригад ДИП ("наздогнати і перегнати") на початку 30-х років, намагалися впровадити комуністичні методи у своє повсякденне життя, проводити разом вільний час, підвищувати свій загальноосвітній, технічний і професійний рівень. Однак ідеалізм зачинателів, руху за комтруд досить швидко згас, зштовхнувши як з "грубими" потребами побуту, так і з тим, що почин був швидко зроблений бюрократією партійної, профспілкової, комсомольської, що зробила з нього чергову графу в таблиці соцзмагання.

Найбільший успіх цивільний сектор економіки мав на напрямку житлового будівництва. У СРСР масового житлового будівництва не вели, в інші періоди просто не будували житла. Війна позбавила даху мільйони родин, люди жили в землянках, у бараках, у коммуналках. Одержати окрему упоряджену квартиру для багатьох минулого майже не сбыточной мрією. Темпів, якими велося житлове будівництво в першій половині 60-х років, наша країна не знала не до, ні після цього періоду.

Удержатися на високому рівні було по плечу далеко не усім. Даний рух не міг бути масовим. Але профспілкові організації в погоні за цифрами намагалися втягнути в його якнайбільше людей. У підсумку усі було заформалізовано. Любов до дзвінкої фрази, гаслу, скоростиглість висновків і рішень були характерними рисами того часу, де справжні новації, турбота про простий народ вигадливо перепліталися з прожектерством, марнослів'ям, а часом і елементарним соціальним неуцтвом.

XXI з'їзд - ще одна спроба радикального прискорення. Реформа, зроблені зміни привели до замішання в управлінському апараті, збоям у виконанні шостого п'ятилітнього плану. Однак визнати це і вносити необхідні корективи керівництво країни не стало. Було знайдене інше рішення: замінити п'ятилітній план на 1956-1960рр семирічним планом на 1959-1965р. Тоді нестача першого років п'ятирічки покриється новими планами. Як обґрунтування даної міри приводилися масштаби господарства, необхідність установлення тривалої перспективи економічного планування.

Хоча в семирічному плані говорилося про необхідність зробити вирішальний ривок забезпечення народу житлом, продуктами споживання, його основні ідеї, як і колись, зводилися до незмінному випереджальному розвитку капіталомістких галузей групи "А". Ставилися явно нереальні задачі повної механізації будівельної індустрії.

Саме цей з'їзд знаменував собою крапку відліку неточного, збільшено оптимістичного прогнозу розвитку СРСР на найближче десятиліття. Він урочисто проголосив, що країна вступила в "період розгорнутого будівництва комуністичного суспільства".

Ставилася задача - у найкоротший термін доганяти і перегнати найбільш розвиті капіталістичні країни по виробництву продукції на душу населення. Заглядаючи в майбутнє, Хрущев прикидав, що це відбудеться приблизно в 1970 році. Торкнувся у своїй доповіді Хрущев і деякі питання теорії. Він зробив висновок про повну й остаточну перемогу соціалізму в нашій країні. Тим самим, на його думку, зважилося питання про можливість побудови соціалізму в одній країні.

Найважливішою внутрішньополітичною подією досліджуваного періоду був і XXII з'їзд КПРС. На ньому була прийнята нова програма пар тии. XXII з'їзд КПРС був одночасно і тріумфом усієї політики, зв'язаної з ім'ям Н.С.Хрущева, і початком його кінця. У ході його раб ти і рішеннях відбилася вся суперечливість епохи: реальні до тижения процесу десталінізації, визначені успіхи економічного розвитку і фантастичні, утопічні плани, кроки до демократизації внутріпартійного життя, різке посилення культу особистості самого Хрущева. Була загублена головна лінія на децентралізацію керування народним господарством.

Для побудови комунізму передбачалося вирішити триєдину задачу: в області економічної - побудувати матеріально-технічну базу комунізму (тобто вийти на перше місце у світі по виробництву продукції на душу населення; досягти найвищої у світі продуктивності праці ; забезпечити найвищий у світі життєвий рівень народу); в області соціально-політичної - перейти до комуністичного самоврядування; в області ідеологічною-ідеологічній-духовно-ідеологічної - виховати нової, усебічної розвитої людини. Історичні рамки програми КПРС були в основному обмежені двадцятьма роками.

На початку 60-х років образ комунізму в масовій свідомості асоціювався з конкретними великими соціальними програмами. Соціальні програми-зобов'язання зводилися до наступного:

по-перше, вирішити продовольче питання, цілком забезпечивши народ якісними продуктами раціонального і безперебійного харчування;

по-друге, цілком задовольнити попит на предмети широкого вжитку;

по-третє, вирішити житлове питання, забезпечивши кожній родині окрему упоряджену квартиру;

нарешті, ліквідувати малокваліфікована і важка ручна праця в народному господарстві.

4. Зовнішня політика.

Внутрішня еволюція СРСР після смерті Сталіна спричинила нову орієнтацію країни й у сфері зовнішньої політики. Журналістські повідомлення змінилися: вони помітно зм'якшилися. Для людей це було дивно: адже раніш людям повторювали тільки про негативні риси Заходу. Преса початку писати не тільки про те, що поганого відбулося в інших країнах, але і про тім корисному, що можна там знайти. Обновляючи контакти з закордонними країнами, Радянський уряд намагався розширювати торгові відносини. Це було вигідно не тільки СРСР, але і західним країнам, що одержали можливість виходу на новий, великий ринок своєї продукції, чого вони були позбавлені після другої світової війни. Нові відносини з зовнішнім світом не могли обмежуватися тільки економікою. Уряд СРСР установило прямі контакти і початок обмін делегаціями з парламентами інших країн. Швидко росло число журналістів, акредитованих у Москві. Подією, що змінила розміщення сил у післявоєнному світі, став став запуск 4 жовтня 1957 року першого штучного супутника Землі. З цієї дати почався відлік "космічної ери". Перевага радянської науки бути посилено першими тимчасовими невдачами аналогічних експериментів у США. Кульмінацією став день 12 квітня 1961 року: уперше людина, радянський космонавт Юрій Гагарін, зробив орбітальний політ навколо Землі. Успіхи СРСР в освоєнні космічного простору з'явилися результатом діяльності блискучої групи вчених, очолюваних академіком Корольов. Ідея обігнати американців у запуску супутника виходила саме від нього. Хрущев був гарячим прихильником Корольова. Успіх цих починань мав величезний політичний і пропагандистський резонанс у світі. Справа в тім, що СРСР був оточений кільцем американських військових баз, на яких знаходилася ядерна зброя, тобто Радянський Союз знаходився фактично під прицілом США. Для СРСР же США залишалися практично невразливими, тому що в нього не було таких баз. Тепер же положення в корені змінився Радянський Союз відтепер володів не просто ядерною зброєю, але і міжконтинентальними ракетами, здатними доставити його в задану крапку світу. З цього часу США втратили невразливість через океан. Тепер і вони виявилися під тією же погрозою, що і СРСР. Як?