Реферат: Місце і роль інституту охорони праці в системі трудового права України

Серед причин технічного характеру переважають «незадовільний технічний стан виробничих об’єктів, засобів виробництва, транспортних засобів», «невідповідність вимогам безпеки технологічного процесу» та «конструктивні недоліки, недостатня надійність засобів виробництва, транспортних засобів». У структурі організаційних причин – «порушення трудової і виробничої дисципліни», «порушення правил дорожнього руху» та «порушення технологічного процесу». Із психофізіологічних причин найбільше смертельних і групових нещасних випадків та аварій виникають внаслідок «алкогольного, наркотичного сп’яніння, токсичного отруєння».

Така ситуація вимагає вжиття кардинальних заходів щодо посилення профілактики травматизму, адже в умовах відчутного зростання виробництва можливе істотне збільшення кількості потерпілих, в тому числі, і загиблих на виробництві.

Чисельність потерпілих від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань зареєстрованих у Фонді соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань у процентному відношенні до кількості населення в Україні вище ніж у Росії. Так, на 01.01.2007 р. в Україні їх зареєстровано майже 316 тис. Для порівняння: в Росії, де чисельність населення втричі більша, таких людей близько півмільйона.

На відшкодування потерпілим на виробництві виплачується в Україні середньому 83 відсотки від загальної суми коштів, що надходять до фонду. За час існування фонду потерпілим на виробництві (членам їхніх сімей) відшкодовано 3,3 млрд. гривень (без урахування сум відшкодування Пенсійному фонду України). У 2007 р. кількість страхових нещасних випадків на виробництві становила 23583, у яких 994 особи загинуло. У порівнянні з попереднім роком ці показники знизилися відповідно на 11,1 і на 6,7 відсотка. Кількість випадків профзахворювань на виробництві збільшилась на 0,8 відсотка, але порівняно з 2000 р. вона зросла майже втричі. В той же час кількість смертельних випадків від профзахворювань зменшилась на 280 випадків.

Найгіршою, як і раніше, залишається ситуація при підземному видобуванні кам'яного вугілля. У 2007 р. тут постраждало 8254 працівники (35 відсотків від загальної кількості травмованих на виробництві в Україні), загинуло – 166 (16,7 відсотка), 4976 отримали професійні захворювання, в тому числі 93 випадки із смертельним наслідком. Значні втрати є і в чорній металургії, у будівництві, сільському господарстві.

За даними Територіального управління Держпромгірнагляду МНС України по Херсонській області за 10 місяців 2007/2006 року інспекторами теруправління проведено 3935/3769 обстежень, виявлено 55977/56626 порушень нормативних актів з охорони праці, припинена робота 5838/5634 об'єктів, що загрожують життю та здоров'ю працюючих. За порушення законодавства про охорону праці притягнутий до адміністративної відповідальності 1391/1361 працівник, з них 446/448 керівників підприємств.

У 2007 р. загинули в результаті: падіння з висоти – 1 чоловік (зливник–розливник ВАТ «Херсон–нафтопереробка»); травми, заподіяної іншою особою (вбивство) – 1 чоловік (продавець ВАТ торгівельної фірми «Джалет» Генічеського району); ураження електрострумом – 1 чоловік (стропальник філії «Цюрупинська дорожньо–експлуатаційна дільниця» державного підприємства «Херсонський облавтодор»); пожежі – 1 чоловік (чабан приватного сільськогосподарського підприємства «Лана» Новотроїцького району); наїзду транспортних засобів – 1 чоловік (охоронець ВАТ «Спеціалізоване автотранспортне підприємство 2101» м.Херсона); дії деталей устаткування, що обертаються – 1 чоловік (токар ремонтного підприємства «Кочубеївське» Горностаївського району); утоплення – 1 чоловік (машиніст електрообладнання земснаряду Херсонської філії ВАТ «Гідромеханізація»).

Останнім часом на виробництві спостерігається позитивна тенденція зменшення рівня смертельно травмованих працівників. За оперативними даними, минулого року на виробництві загинуло 1088 працівників, у 2006р. – 1164. Тобто відбулося зменшення на 76 випадків. Невтішна картина залишається на підприємствах агропромислового комплексу, енергетики, транспорту, будівництва і вугільної промисловості. Адже галузі досі працюють в умовах неприпустимого ризику. А виною цьому – катастрофічне зношення основних фондів. У деяких галузях воно досягло – 70–80%. Продукцію виробляють на обладнанні, яке фактично вже відпрацювало термін експлуатації. Так, приміром, моральне старіння та зношеність шахтного фонду досягли критичного рівня майже на всіх шахтах вугільної галузі. 70% підйомних машин відпрацювали строк експлуатації, серед них 95% – з подовженим терміном служби [2].

Окрім вищезазначених проблем, є ще комплекс недоліків, що впливають на рівень виробничого травматизму і на які необхідно звернути увагу робітників і фахівців служб з охорони праці. Це недостатня увага до профілактичних робіт з попередження травматизму, і забезпечення безпечних умов праці та зниження виробничих ризиків; зношення основних виробничих фондів; недостатній відомчий нагляд за дотриманням вимог з охорони та безпеки праці; необґрунтоване скорочення чисельності робітників з охорони праці як в органах управління, так і в організаціях; зниження виробничої дисципліни, недоліки в навчанні працюючих фахівців з охорони праці.

Висока плинність кадрів на підприємствах спостерігається серед працівників, робота яких пов’язана з важкою фізичною працею, несприятливими санітарно–гігієнічними умовами, монотонністю виробничого процесу, що зумовлено отриманням травм та збільшенням кількості професійних захворювань. Соціально–економічний ефект, що отримується внаслідок підвищення рівня безпечності машин, механізмів, устаткування, інших технічних засобів праці, полягає у суттєвому зниженні людських та матеріальних втрат, зростанні конкурентоспроможності промислової продукції вітчизняного виробництва, і як наслідок, у збільшенні обсягів її експорту та поступовому зміцненні економічного потенціалу держави, підвищенні рівня соціального захисту громадян, а також захисту прав та інтересів підприємців у випадках заподіяння їм шкоди внаслідок виготовлення або допуску до експлуатації небезпечної техніки [1, с.8].

Запровадження та дія в Україні принципів ринкової економіки потребує отримання прибутків від будь–якої діяльності. Отримання найбільшого прибутку є головним завданням менеджера, керівника, власника або уповноваженого ним органу підприємства, установи чи організації і досягається за умов створення певної організації виробництва. Кожний нещасний випадок або випадок професійного захворювання на виробництві означатиме для підприємства серйозну моральну й економічну втрату. Звідси, зменшення коштів на витрати від усунення наслідків травматизму та професійних захворювань на підприємствах, в установах, організаціях усіх форм власності та незалежно від виду їх діяльності є суттєвим резервом у заощадженні державних коштів. На сьогодні кошти, призначені для поліпшення умов праці та підвищення рівня її безпеки не окуповують себе, в зв’язку з чим держава витрачає значні кошти на пільги, компенсації та відшкодування наслідків несприятливих умов праці. Основні кошти на охорону праці складають витрати на загальне поліпшення умов праці, попередження нещасних випадків та професійних захворювань, а також на запобігання загальних захворювань.

З організацією та охороною праці на будь–якому підприємстві, в установі, чи організації разом з правовим нерозривно пов’язані фізичний, соціальний, медичний аспекти праці, а також психологічний стан кожного працівника. На людину в процесі праці в умовах промислового виробництва, залежно від особливостей технологічного процесу, застосовуваних матеріалів, обладнання, продукції, що випускається, переважно діють фізичні, хімічні й біологічні небезпечні та шкідливі чинники. Крім того, у сучасному виробництві на людину діє, крім вищеназваних різноманітних несприятливих чинників зовнішнього виробничого середовища, ще й велика кількість психофізіологічних чинників, зумовлених фізичними та нервово–психічними перевантаженнями працівника, його індивідуальними якостями та психічним станом [3, с.103]. Фізичні аспекти праці полягають у тому, що у більшості виробничих процесів використовуються речовини і матеріали, які виділяють частки, шкідливі для здоров’я. Коли такі речовини, нагромаджуючись у виробничих приміщеннях, досягають певного рівня концентрації і засвоюються організмом людини понад межу її фізіологічних можливостей для очистки, вони негативно впливають на організм, порушують його діяльність і викликають патологічні зміни. Соціальний аспект умов праці визначений елементами організації праці та її характером. Це: ритм роботи, її одноманітність, повторюваність, працю вночі, в надурочний час тощо. «При зростаючій швидкості і складності виробничих процесів збільшується робоче навантаження на кожного працюючого. Саме воно обумовлює необхідність скорочення тривалості робочого часу, збільшення часу відпочинку, поліпшення дозвілля працівника поза його робочим місцем.» [7, с.41]. Звичайно, психологічний стан працівника під час виконання роботи обумовлюється функціями праці, яка становить собою джерело засобів для життя і сферу утвердження особистості. Зміст праці повинен відповідати внутрішнім потребам працівника. Невдоволеність роботою деякої частини працюючих, що викликана потребою певних умов праці, досить часто суперечить високому рівню освіченості та намаганням працівника до самостійності і відповідальності в організації своєї роботи, що може тягнути за собою порушення безпеки праці та призвести до нещасних випадків на виробництві. Якщо порушується правовий або медичний аспект охорони праці, то також порушується й вся охорона праці. Те саме відбувається й при порушенні соціально–економічного її компонента. Отже, всебічна охорона праці лише тоді буде забезпечена, коли будуть дотримані всі її компоненти в широкому розумінні [2, с.165].

Інститут охорони праці є невід’ємною складовою галузі трудового права України. Останнє ж є самостійною галуззю національного права. Як відомо, кожна галузь права представляє замкнуту сукупність правових норм, які регулюють певну групу суспільних відносин, відрізняється єдністю внутрішньої структури й зв'язком її елементів. Така сукупність правових норм і регульованих ними відносин утворює систему певної окремої галузі права. Від системи трудового права як галузі варто відрізняти систему трудового законодавства. Система трудового законодавства, виражена головним чином у складі й внутрішній будові трудових законів, відбиває об'єктивно існуючу систему трудового права. У свою чергу остання не може не враховувати систему законодавства, але, відбиваючи об'єктивні вимоги, система законодавства випробовує на собі також вплив суб'єктивних факторів, залежить від законодавця. Тому система галузі трудового права й система трудового законодавства (у тому числі й структура кодифікованих актів) в певній мірі не збігаються. Норми права без їх послідовного впорядкування та закріплення у певному порядку у відповідних норма