Реферат: Місце і роль інституту охорони праці в системі трудового права України

ВСТУП

Загальновизнаною найважливішою умовою, яка відіграла провідну роль у формуванні та розвитку людини, є праця, яка являє собою свідому вольову діяльність, спрямовану на створення матеріальних цінностей, задоволення моральних потреб, розвиток кожної людини як особистості та суспільства в цілому. Взагалі праця є основою існування суспільства, вічна, природна умова людського життя.

Слід зазначити, що категорія «праця» є одним з цікавих та складних об’єктів наукового пізнання. Її дослідженню була присвячена ціла низка робіт мислителів, філософів та вчених різних часів. Як вказує В.В.Жернаков, філософських визначень поняття праці зараз налічується більш тридцяти, оскільки це є відправним моментом у з’ясуванні питання про певне коло суспільних відносин, які регулює трудове право [1, с.313].

Сьогодні можна зустріти в науковій літературі наступні визначення поняття «праця». Так, укладачі Малої Радянської енциклопедії вказують, що праця – це заздалегідь осмислений процес свідомої діяльності людини з урахуванням її досвіду, матеріальних і духовних потреб. Праця є специфічною людською діяльністю, що формує особистість. Саме з виготовлення знарядь праці починається докорінна відміна людини від тварини. Праця – це доцільна діяльність людини, спрямована на змінення та пристосування предметів природи для задоволення своїх потреб. Вона є основою існування суспільства, вічна, природна умова людського життя. Поступово праця перетворилася на першу життєву потребу усіх членів суспільства [2, с.535].

охоронА праці в системі трудового права

«Праця – це фізіологічний процес витрачання людської енергії», – зазначає М.П. Гандзюк. Крім того, – продовжує далі вчений, – в процесі праці активізуються усі психічні функції людини, яких досить багато: сприйняття, мислення, пам’ять, відчуття, уява, вольові якості, уважність, зацікавленість, задоволення, зосередженість, напруження, стомлення тощо. М.П. Гандзюк наголошує, що категорії «праця» можна дати наступне визначення: «Праця – це сукупність фізіологічних та психічних процесів, які спонукають, програмують і регулюють діяльність людини» [3, с.104].

Як відмічає О.М. Бандурка саме у праці виявляються п’ять поведінкових мотивів – зокрема такі як вигода, безпека, зручність, задоволеність і нівелювання в трудовому колективі [4, с.8]. Ми не можемо повністю погодитися з такою думкою, оскільки не зрозуміло – чому автор виділяє саме ці мотиви, чим вони зумовлюються, у чому виражаються. Вирішення поставлених запитань потребує поглибленого аналізу та з’ясування змісту та сутності кожного з мотивів. Як правило, під мотивами розуміють причини дій та вчинків людини [5, с.254], а під мотивацією – потребу конкретного індивіда домагатися успіху й запобігти невдачі, що зумовлює активність людини в певному напрямку. Отже, природним спонуканням людини до праці є її соціально обумовлені потреби, що є головним фундаментом, на якому будується вся психічна діяльність людини, її розум, почуття й воля. Потреба – це пережитий людиною нестаток, задоволення якого життєво важливо для її існування, збереження цілісності особистості або розвитку індивідуальності. Людина для свого існування, розвитку й удосконалювання має потребу у засобах для задоволення своїх інтересів. Потреби людини різноманітні, серед них виділяють матеріальні потреби (у їжі, одязі, житлі, теплі тощо) і духовні потреби (у суспільному житті, праці, спілкуванні, творчості, отриманні знань, розвитку) [6, с.60].

На наш погляд, такий мотив як «вигода праці» не слід ставити на перший план, оскільки є не зовсім зрозумілим його зміст. Процес праці призводить до того, що людина отримує якісь засоби для існування, відтворення своїх життєвих сил, задоволення своїх як фізичних так і емоційних здібностей. За певних життєвих умов та обставин гостра необхідність отримання засобів до існування та задоволення своїх матеріальних і духовних потреб зумовлює надання працівником згоди на виконання певної роботи, що може бути йому не до вподоби, не відповідати його інтелектуальному, фізичному рівню й розвитку, не приносити очікуваний прибуток, отже бути не досить вигідною, хоча й прийнятною на даному етапі. В свою чергу, це може бути вигідним роботодавцеві, який отримує можливість сплачувати за виконання такої роботи певному працівнику меншу заробітну платню, відмовляти у наданні відпусток або зменшувати їх тривалість тощо. Крім того, категорія «вигода праці» прямо пов’язана і залежить від категорії «зручність» і тому повинно бути невід’ємним одне від одного. Зручність праці полягає у отриманні таких умов, засобів праці, заробітної платні та відпочинку, які відповідають фізичним і розумовим здібностям працівника, спроможні призвести до виконання поставленої мети, виправдати певні прагнення, відшкодувати затрачені зусилля.

Стосовно категорії «безпека», то сутність її полягає у такому стані праці, при якому життю та здоров’ю працівника не загрожує небезпека отримання травми чи професійного захворювання, але даний мотив не є визначальним і, на нашу думку, відноситься до зручності праці. Наступний мотив – задоволеність працею не завжди в повній мірі присутній при виконанні роботи, тому слід розуміти – в чому саме вона полягає та виражається. Крім того, ми не погоджуємось з таким окремим мотивом як «нівелювання у трудовому колективі», оскільки це лише частка іншого мотиву – «задоволеності». На нашу думку, задоволеність від виконання працівником певної роботи полягає в збігу його життєвих інтересів та ідеалів, підвищенні самооцінки та впевненості у собі, задоволенні матеріальних та духовних потреб, знаходженні у певному колективі, спілкуванні та взаємодії з іншими людьми, внаслідок цього – збільшенні світогляду. Також факторами, що впливають на задоволення своєю працею працівником є існуючі у останнього можливості займатися будь–якою діяльністю, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, вдосконалювати на практиці існуючі знання та навички, отримувати нові здібності, внаслідок займаної посади чи обраної спеціальності надати корисну допомогу певному колу осіб та суспільству взагалі. Це вже можна віднести до такого мотиву як розвиток особистості. Таким чином, на наш погляд поведінковими мотивами, що зумовлюють та породжують бажання працювати є розвиток особистості, задоволення, зручність та вигода.

Як цілком справедливо відмічає В.І. Прокопенко, без праці не існувало і не може існувати жодне суспільство. Також вчений вказує на важливість праці для людини: «Для нормального життя люди постійно повинні їсти, пити, мати одяг, взуття, задовольняти свої духовні потреби. Тільки на цій основі вони можуть брати участь у виробництві» [7, с.11]. «Способи, що гарантують реальну можливість реалізації права на працю, у значній мірі характеризують рівень розвитку суспільства. Тому що праця – це необхідна умова життя людини і суспільства. У праці знаходить своє вираження особливий людський вплив на природу, певні об'єкти і предмети, що полягає в тому, що майбутній результат праці усвідомлюється і визначається як мета, на досягнення якої і направляється такий вплив» – вказує В.С. Венедіктов [8, с.7].

Підсумовуючи вищезазначене можна з впевненістю сказати, що праця є найважливішим джерелом поліпшення добробуту кожної людини і громадянина, а також зміцнення могутності та процвітання держави. Процес праці об’єктивно потребує охорони від різних об’єктивних та суб’єктивних факторів. Важлива роль у цьому належить державі, яка закріплює на конституційному рівні забезпечення права працівників на охорону праці, а також розкриває його зміст у численних законах та підзаконних нормативно-правових актах.

Охорона праці є одним із найважливіших понять трудового права України. Ця категорія тісно пов’язана з різними галузями науки та техніки, такими як медицина, біологія, хімія, біохімія, фізика, механіка, електротехніка тощо, тому займає особливе місце в системі трудового права України. В умовах науково–технічного прогресу поняття «охорона праці» охоплює собою широку систему заходів та засобів, що запроваджуються з урахуванням механізації, автоматизації і інформатизації виробництва.

Термін «охорона праці» в юридичній літературі використовується у широкому та вузькому значеннях. У широкому значенні цей термін вживається для визначення усієї сукупності норм трудового права, спрямованих на всебічну охорону трудових прав громадян, тобто права на працю та її оплату, на відпочинок, соціальне забезпечення. На основі такого розуміння охорони праці вчені та науковці сформулювали принцип охорони праці як один з основних принципів трудового права. Такі вчені як А.А.Абрамова, М.Г. Александров, С.О. Голощапов, А.Є. Пашерстник під «охороною праці» розуміли сукупність усіх норм трудового права, оскільки усі вони встановлюються в інтересах працюючих. Таку ж думку підтримували і інші вчені. Так, Л.О. Сироватська вказувала, що під охороною праці в широкому смислі слід розуміти все трудове право, оскільки всі його норми спрямовані на захист інтересів усіх працюючих [9, с.149]. На думку С.О. Іванова, у своїй сутності трудове право в юридичному аспекті є правом охорони праці в широкому сенсі [10, с.12–14].

В.І.Прокопенко зауважує, що термін «охорона праці» вживається в двох значеннях: в широкому його розумінні та в більш вузькому, спеціальному розумінні. При вживанні терміну «охорона праці» відповідно до його етимологічного значення, тобто в широкому розумінні, до його поняття відносять ті гарантії для працівників, що передбачають усі норми трудового законодавства, наприклад норми, що забороняють власнику або уповноваженому ним органу звільняти працівників з роботи тоді, коли немає підстав, передбачених ст.ст. 40, 41 КЗпП. Ці норми становлять надзвичайно важливу гарантію, спрямовану на охорону трудових прав працюючих. Або така гарантія, як можливість розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу тільки за попередньою згодою профспілкового комітету (ст. 43 КЗпП). У вузькому значенні, – вказує В.І. Прокопенко, – під охороною праці розуміється сукупність заходів щодо створення безпосередньо в процесі роботи нормальних і безпечних технічних і санітарно–гігієнічних умов для всіх працюючих [7, с. 360].

Г.С. Гончарова під охороною праці у вузькому значенні розуміє сукупність правових норм та правил, що встановлюють створення безпечних умов праці на виробництві, спрямовані на попередження виробничого травматизму та професійних захворювань, а також регулюючих нагляд та контроль за дотриманням законодавства про охорону праці, який відбувається при активній участі трудових колективів та профспілок [11, с.5].Н.Б. Болотіна у вузькому значенні «охорону праці» розуміє як систему заходів щодо забезпечення для працівників здорових та безпечних умов праці на виробництві [12, с.482]. Укладачі Малої Радянської енциклопедії також притримуються вузького підходу до визначення категорії «охорона праці». Вони зокрема вказують, що охорона праці в країнах народної демократії – це система державних заходів з забезпечення безпечних для життя та здоров’я умов праці [5, с.1077].

На наш погляд, безпечні та здорові умови праці замало визначити та забезпечити, їх слід ще охороняти та захищати, тобто створити надійний механізм правового регулювання втілення їх у життя та подальшої реалізації. Як справедливо зазначає В.І.Щербина, замало визначити трудові права працівників та інших учасників трудових відносин, їх ще слід надійно захистити від будь–яких порушень чи зазіхань [13, с.14]. А.І.Цепін вказує, що саме охороні трудових прав працівників слугує все трудове законодавство. «Його норми встановлені в інтересах працівників і спрямовані на створення прийнятних для здоров’я людей умов праці» [14, с.310].

Ми вважаємо, що хоча і є певна доцільність виділення широкого та вузького розуміння категорії «охорона праці». В той же час, на нашу думку, для одностайного розуміння даної правової категорії та запобігання плутанини в трудовому праві необхідно все ж таки застосовувати термін «охорона праці» у власному значенні, тобто як категорію, яка відповідає за забезпечення безпечних та здорових умов праці.

Взагалі охорона праці – це багатоаспектне явище об’єктивної реальності, яке має соціальне, правове та економічне значення для гармонійного розвитку кожного працівника, процвітання суспільства та держави. Так, перед усім соціальне значення охорони праці полягає у тому, що ця категорія спрямована на забезпечення захисту життя й здоров'я працівника від можливої виробничої шкоди; сприяє збереженню працездатності й трудового довголіття людини; забезпечує її професійне та культурне зростання (оскільки лише не надмірно втомлений від роботи працівник здатний вечорами вчитися, підвищувати свою кваліфікацію, читати, розважатися, займатися спортом, розвивати свою особистість); сприяє гуманізації праці та її полегшенню. На думку М.П. Гандзюка, Є.П. Желібо, М.О. Халімовського, соціальне значення охорони праці полягає в сприянні росту ефективності суспільного виробництва шляхом безперервного вдосконалення і поліпшення умов праці, підвищення їх безпеки, зниження виробничого травматизму та професійних захворювань й проявляється в зростанні продуктивності праці, збереженні трудових ресурсів і збільшенні сукупного національного продукту [3, с.66].

О.М. Бандурка соціальне значення охорони праці бачить у підвищенні соціально-економічних показників об’єкта, зростанні якості та продуктивності праці, збереженні трудових ресурсів [4, с.34]. Адже зростання продуктивності праці відбувається в результаті збільшення фонду робочого часу завдяки скороченню внутрішньо–змінних простоїв шляхом ліквідації мікротравм або зниження їх кількості, а також завдяки запобіганню передчасного стомлення. Останнє, зокрема, забезпечується шляхом раціоналізації і покращення умов праці та введенню оптимальних режимів праці і відпочинку та інших заходів, які сприяють підвищенню ефективності використання робочого часу. Збереження трудових ресурсів і підвищення професійної активності працюючих відбувається завдяки покращенню стану здоров’я і подовженню середньої тривалості життя шляхом покращення умов праці, що супроводжується високою трудовою активністю і підвищенням виробничого стажу. Професійний рівень працівників підвищується також завдяки зростанню їх кваліфікації і майстерності в процесі трудової діяльності. Відповідно, завдяки покращенню вище перелічених показників та їх складових компонентів відбувається «помітне збільшення сукупного національного продукту» [3, с.66]. У цьому аспекті мають рацію В.Ц. Жидецький, В.С. Джигеирей, А.В.Мельников відзначаючи, що будь–які виробничі результати не можуть компенсувати людині втраченого здоров’я а тим більше життя. Перенапруження трудового потенціалу країни, а в багатьох випадках і скорочення його відтворення викликає існування на підприємствах різних форм власності та будь–якого роду діяльності значної кількості виробництв з високо інтенсивною та важкою працею, шкідливими умовами праці, несприятливим технологічними режимами та надурочними роботами, зростання кількості регіонів, де населення проживає в екстремальних екологічних умовах, що поєднуються з низьким рівнем соціально–побутового та медичного обслуговування [15, с.6].

В.Ц. Жидецький, В.С. Джигеирей, А.В.Мельников також виділяють правове значення та економічне значення охорони праці. Так, правове значення охорони праці даними вченими розглядається в наступних трьох аспектах: 1) як основоположна категорія організації праці й трудового права; 2) як правовий інститут трудового права, що являє собою сукупність інтегрованих між собою правових норм, спрямованих на збереження в процесі трудової діяльності життя та здоров'я працівників; 3) як складова частина (елемент) трудових правовідносин, що полягає в суб'єктивному праві кожного працівника на працю в умовах, що виключають вплив шкідливих і небезпечних виробничих факторів або не перевищуючих припустимі рівні такого впливу, що закріплено насамперед індивідуальним трудовим договором (контрактом) із працівником, а також іншими договорами про працю. Економічне значення охорони праці, за точкою зору В.Ц. Жидецького, В.С. Джигеирей, А.В.Мельникова, виражається у високій продуктивності праці, зниженні витрат на оплачування хвороби, компенсацій за важкі та шкідливі умови праці тощо [15, с.7].

З приводу останнього цікавими є висновки розрахунків Німецької спілки підприємців. В них відзначається, що наслідки нещасних випадків коштують в десять разів більше, ніж витрати на заходи та засоби з їх попередження. В Україні, враховуючи мінімальні витрати на заходи з охорони праці, ця різниця ще більша. Крім того, спеціалісти Міжнародної організації праці свого часу підрахували, що економічні витрати, пов’язані з нещасними випадками, складають один відсоток світового валового національного продукту. На ці кошти орієнтовно можна забезпечити харчування на протязі року приблизно 75 мільйонів людей.

Як бачимо, економічне значення охорони праці визначається ефективністю заходів з покращення умов і підвищення безпеки праці та є економічним виразом соціальної значущості охорони праці. З метою економії витрат на пільги та різноманітні компенсаційні виплати, як працівникові так і його роботодавцеві необхідно неухильно дотримуватись правил техніки безпеки, санітарно–гігієнічних вимог, а також інших вимог з охорони праці на робочих місцях. У ст. 7 Закону України «Про охорону праці» та у ч. 2 ст. 153 Кодексу законів про працю України прямо зазначено, що «умови праці на робочому місці, безпека технологічних процесів, робота машин, механізмів, устаткування та інших засобів виробництва, стан засобів колективного та індивідуального захисту, що використовуються працівником, а також санітарно–побутові умови повинні відповідати вимогам нормативних актів про охорону праці».

Економічне значення охорони праці визначається ефективністю заходів, що поліпшують умови праці та підвищують її безпеку, і оцінюється за результатами, які отримують при зміні економічних показників. Таким заходами, в свою чергу, є підвищення продуктивності праці, зниження непродуктивних витрат часу і праці, збільшення фонду робочого часу, зниження матеріальних витрат, пов’язаних з плинністю кадрів через умови праці. За точкою зору М.П. Гандзюка, збільшення фонду робочого часу і ефективність використання обладнання досягається шляхом зниження простоїв протягом зміни внаслідок погіршення самопочуття через умови праці та мікротравми [3, с.67]. З такою позицією не можна погодитись, адже при комплексній дії на людину декількох шкідливих виробничих чинників простої на робочому місці можуть досягати 20 – 40 відсотків за зміну через виробничий травматизм та погане самопочуття. Зростання непродуктивних витрат часу, а значить і праці, обумовлюється також поганою організацією робочих місць: без урахування органометричних вимог виникає необхідність виконання зайвих рухів та докладання додаткових фізичних зусиль через незручне положення, невдале розташування органів управління обладнанням і невдале конструктивне оформлення робочих місць. В результаті поліпшення умов праці нормалізується психологічний клімат в трудовому колективі, підвищується налагодженість в роботі, зростає продуктивність праці. Збільшення фонду робочого часу досягається також скороченням цілодобових витрат на виробничий травматизм та наслідків неявки на робоче місце. Шкідливі умови праці суттєво впливають не тільки на виникнення професійних захворювань, а й на виникнення і тривалість загальних захворювань.

На думку О.М. Бандурки, збільшення фонду робочого часу досягається за рахунок скорочення витрат часу внаслідок виробничого травматизму або неявки на роботу. Усе це дозволяє говорити про необхідність наукового управління охороною праці – вказує вчений [4, с.35]. Саме тому кожен з керівників повинен постійно намагатися забезпечувати технологічну та організаційну перевагу свого підприємства над іншими в певній галузі виробництва. Звідси, – наголошує В.Й. Сивко, – гостро постає питання використання наукових досягнень і серед них – системи наукової організації охорони праці, системного підходу до проблем запобігання нещасним випадкам та професійним захворюванням на виробництві [16, с.9].

Як констатує В.І. Прокопенко, на сьогоднішній день Україна вийшла на якісно новий рівень свого розвитку та економічного зростання. Але економічне зростання, на думку вченого, автоматично ще не веде до збалансованого економічного та соціального розвитку. Зміни, що відбуваються у структурі зайнятості й попиту на робочу силу, як і до становища працівника на робочому місці та умов його праці, ставлять підвищені вимоги до безпеки праці [17, с.34].

Досить наглядно висловлена думка підтверджується реальними цифрами офіційної статистики. В Україні щороку отримують травми та професійні захворювання понад 20 тисяч осіб працездатного віку, зокрема за офіційними даними Держпромгірнагляду Міністерства надзвичайних ситуацій України за 2007 р. травми чи професійні захворювання отримали 20817 осіб, 1088 з них зі смертельними наслідками. І хоча аналіз стану промислової безпеки свідчить, що в Україні спостерігається тенденція до зниження рівня виробничого травматизму, аварій та аварійних ситуацій, на жаль, травматизм залишається ще на досить високому рівні. Упродовж року спостерігалося зниження рівня травматизму як загального на 8,3% 20817 чол. (–1840), так і зі смертельними наслідками на 6,5% 1088 чол.(–76). Має місце зниження травматизму в таких галузях, як вугільна (загинуло 157 осіб проти 200), будівництво (129 проти 142), агропромисловий комплекс (236 проти 265), транспорт (101 проти 102). Відбулось зростання рівня смертельного травматизму в 5,3 рази на підприємствах нафто-газовидобутку та геології (16 проти 3), в 1,8 рази на підприємствах зв’язку (20 проти 11), в 1,5 рази на підприємствах машинобудування (67 проти 45), на 22% на підприємствах гірничорудної та нерудної промисловості (39 проти 32), на 8,7% в соціально–культурній сфері та торгівлі (137 проти 126). Збільшилась кількість загиблих на підприємствах Дніпропетровської (110 проти 97), Кіровоградської (22 проти 15), Львівської (47 проти 40), Чернігівської (25 проти 21), Вінницької (32 проти 28), Сумської (23 проти 21) областей, міст Києва (89 проти 79) та Севастополя (13 проти 7). Більше половини випадків загального (64,8%) і смертельного травматизму (53,3%) припадає на Донецьку, Луганську, Дніпропетровську, Запорізьку, Харківську, Львівську та Київську області. Найвищий рівень травматизму зі смертельними наслідками в розрахунку на 1000 працюючих має місце у Луганській (0,139), Донецькій (0,132), Дніпропетровській (0,096), Хмельницькій (0,096) областях та у м. Севастополь ( 0,138). До позитивних зрушень також потрібно зарахувати зменшення загальної кількості аварій з груповими нещасними випадками (292 проти 298), а також травмованих (815 проти 877) та загиблих (137 проти 192) працівників. Протягом 2007 р. на підприємствах України трапилось 2 групових нещасних випадки, в яких було смертельно травмовано 5 і більше працівників, а саме: на шахті «Лісова» ДП «Львіввугілля» (Львівська область) та МПП «Корсар» (Одеська область). Досить докладніше ці дані ми відобразили в таблицях за областями та галузями виробництва у додатках до дисертаційної роботи [8].

Порівняно з розвиненими країнами в Україні найвищий показник за ризиком загибелі на 100 тисяч працюючих. Порівняно з Англією, – він вищий в 8,5 разів, з Японією – у 3 рази, Німеччиною – більше ніж у 2 рази. Серед країн колишнього соціалістичного табору, рівень смертельного травматизму нижчий порівняно з Росією, але вищий, ніж в інших країнах [9].

За даними Міжнародної Організації Праці, витрати на відшкодування шкоди та ліквідацію наслідків аварій у відсотках до внутрішнього валового продукту складають: у Великобританії – 2,5%; США – 3%; Росії – 3,3%, Україні – 4,5%. Ці суми набагато більші в порівняні з тими коштами, які необхідні для підвищення рівня безпеки праці.

Можна навести ще декілька прикладів. Виплати страхових компаній країн Європейського Союзу по техногенним аваріям досягають 20 мільярдів євро, а американських – 171 мільярд доларів на рік. В Україні офіційно зареєстровані матеріальні збитки від аварій, наприклад, у вугільній промисловості вони складають близько 24 мільйонів гривень, на транспорті – 1,6; у хімічний, нафтохімічний промисловості – 5,5 мільйонів гривень, в енергетиці – близько 9. В середньому, одна техногенна аварія обходиться країні в 1–2 мільйона гривень, а резонансна 15–20 млн. грн.

--> ЧИТАТЬ ПОЛНОСТЬЮ <--