Реферат: Місце й роль судової влади

- суди нікому не підзвітні і мають для здійснення судових функцій усі необхідні повноваження, якими наділені законом;

- судові рішення не потребують попередньої згоди чи затвердження будь-якої посадової особи чи державного органу;

- вирок, рішення, постанова чи ухвала суду, які набрали законної сили є обов’язковими для адресатів, мають для них силу закону і є обов’язкові для виконання на території України;

- діяльність органів дізнання, досудового слідства, прокуратури не підміняє діяльність суду, а лише сприяє їй.

Відокремленість судової влади означає те, що суди не входять до будь-якої іншої системи державних органів, займають особливе місце в державному механізмі.

Виключність судової влади полягає у неможливості делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами.

Підзаконність судової влади означає те, що у своїй діяльності судді керуються виключно Конституцією та законами України. Підкорення суддів лише законові відбувається на підставі точного виконання ними матеріального і процесуального законодавства. Законами врегульовані компетенція, порядок утворення, структура, функції судів, питання їх кадрового та матеріально-технічного забезпечення.

Юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, які виникли у державі. Якщо в разі спору з правовідносин має право звернутися до суду, компетенцією якого є розв’язання такого спору і суд не вправі відмовити в розгляді і вирішенні такого спору на підставі лише того, що її вимоги можуть бути розглянуті іншим органом у досудовому порядку.

Характерною особливістю судової влади є суворо регламентований законом процес, порядок її здійснення.

Отже, судова влада: здійснює особливий вид державної діяльності (здійснення правосуддя); є незалежною, самостійною, виключною, відокремленою, підзаконною гілкою влади. реалізується за визначеною законом процедурою [6].

2. Проблеми та перспективи розвитку судової влади в Україні

Постановою Верховної Ради України від 28 квітня 1992р. була схвалена Концепція судово-правової реформи.

Головною метою судово-правової реформи і формування незалежної судової системи, створення нового законодавства, вдосконалення форм судочинства. Для досягнення цієї мети були поставлені такі завдання:

- шляхом ефективного розмежування повноважень гарантувати самостійність і незалежність судових органів від впливу законодавчої і виконавчої влади;

- реалізувати демократичні ідеї правосуддя, вироблені світовою практикою і наукою;

- створити систему законодавства про судоустрій, яке б забезпечило незалежність судової влади;

- поступово здійснити спеціалізацію судів;

- максимально наблизити суди до населення;

- чітко визначити компетенцію різних ланок судової системи;

- гарантувати право громадянина на розгляд його справи компетентним, незалежним і неупередженим судом.

Судово-правова реформа була запланована у три етапи.

На першому етапі пропонувалося, зокрема, внести зміни до Закону " Про судоустрій України", Кримінально-процесуального та Цивільно - процесуального кодексів України, прийняти закони про Конституційний Суд України, адвокатуру, про судоустрій і статус суддів, про нотаріат України, про акти громадянського стану, про судову експертизу, провести інтенсивну роботу по підготовці Кримінально-процесуального кодексу та деяких інших кодексів України. Не виконано такі завдання першого етапу реформи: не розроблені нормативні акти з питань оптимального навантаження суддів слідчих та інших працівників правоохоронних органів, їх матеріально-технічне забезпечення і розміщення тощо.

На другому етапі передбачалось: запровадити організаційні структури зі спеціалізації здійснення правосуддя в Україні, створити адміністративні суди, суди, які розглядають сімейні справи, завершити створення Інституту законодавства і правової реформи.

Третій етап передбачав вивчення і узагальнення ефективності судово-правової реформи, внесення змін до чинного законодавства з питань удосконалення діяльності судової влади, органів досудового слідства, прокуратури, юстиції, адвокатури, проведення подальшої роботи по спеціалізації судів, реалізацію наукових програм з удосконалення судово-правової реформи. Частково пройдено і цей етап, оскільки прийнято новий Закон " Про судоустрій ",внесено істотні зміни до Закону про прокуратуру, чітко визначено повноваження Міністерства юстиції України та інше [3].

Однак коли реформа втілюється на практиці, в суддів виникають певні проблеми.

Першим негативним явищем проведення судової реформи був її початок, коли з 29 червня 2001 року по день публікації відповідних законів суди та правоохоронні органи були розгублені, не знали як їм чинити. Цей незначний правовий курйоз наштовхує на серйозні роздуми [11].

П’ять років точилися розмови і дебати, а результат прийняті поспіхом закони про реформування судової влади. І нікого не цікавив той факт, чи готові суди до прийнятих змін.

Після ознайомлення з пакетом прийнятих парламентом законів, що регулюють судову реформу складається враження про її половинчастий характер.Те ж саме можна сказати і про постанову від 13 червня 2007 року "Про незалежність судової влади" постанова є, але на скільки її можливо виконати то це питання залишається відкритим.

Насамперед, це також стосується відсутності будь-яких змін в галузі адміністративного судочинства. Навіть юристу – початківцю видно, що проекти прийнятих змін до законів готувалися з урахуванням створення адміністративних судів, однак останні не створено, а зміни до законів не були скореговані. На це вказує, наприклад те, що за головою апеляційного суду залишається право вносити протести на постанови в адміністративних справах, хоча ця функція не властива апеляційній інстанції.