Реферат: Місце та роль судового конституційного контролю в американській концепції розподілу державної влади
Незмінюваність суддів - один з найбільш важливих факторів, що забезпечують незалежність суддів. У конституціях і законодавчих актах про правовий статус суддів інших держав світу найчастіше не вказується, на який саме строк відбувається призначення. Рідше зустрічається призначення на певний строк (наприклад, в Японії і Грузії - 10 років), або спочатку на певний строк, а вже потім безстроково (Україна, Молдова). Однак безстрокове або "пожиттєве" призначення не слід розуміти буквально. Як правило, встановлюється, що кар’єра судді припиняється по досягненню певної вікової межі. Незадовільний фізичний стан судді, що не дозволяє йому нормально здійснювати судову діяльність, вчинення злочину чи серйозного дисциплінарного проступку, чи грубе порушення етичних і моральних норм можуть призвести до припинення кар’єри судді.
У США федеральний суддя виконує свою роботу пожиттєво чи принаймні до того часу, поки не вирішить добровільно подати у відставку. Крім виходу судді у відставку, результатом появи вакансії в федеральній судовій системі можуть бути також смерть судді, недієздатність, підвищення по службі, імпічмент або створення нової позиції. На даний час у федеральній судовій системі США існує 665 посад районних суддів, 179 посад суддів апеляційних судів, 9 посад суддів міжнародної торгівлі і 9 посад суддів Верховного суду [8, с. 32].
В Розділі 2 ст. ІІІ Конституції США виписана лише загальна юрисдикція федеральних судів, тобто фактично за Конгресом Конституція закріплює право створювати нижчі суди і визначати майже всю їх юрисдикцію. Особливості організації федеральних судів і здійснення правосуддя виписані і в інших статтях Конституції. Так, відповідно до ст. ІІ Конституції Президент має право за поданням і згодою Сенату призначати суддів Верховного суду Сполучених Штатів. Стаття І серед численних повноважень Конгресу називає право утворювати нижчі по відношенню до Верховного суду судові органи. Хоча в статті ІІІ Конституції, яка безпосередньо присвячена судовій владі, нічого не сказано про Головного суддю Верховного суду, в статті І міститься норма про те, що при розгляді Сенатом справи про імпічмент Президенту головує Головний суддя. Стаття VI Конституції вимагає від усіх суддів як на рівні федерації, так і на рівні штатів, складати присягу на вірність Конституції.
На сьогоднішній день структура федеральної судової системи включає три ланки: районні суди (іноді їх назва перекладається як "окружні"), окружні апеляційні суди і Верховний суд Сполучених Штатів.
Основними судами першої інстанції у федеральній судовій системі Сполучених Штатів Америки є районні суди (District courts), які відповідно до § 133 глави 5 частини 1 Титулу 28 Звіду Законів США (U. S. C.) діють у 94 округах та в межах чотирьох федеральних територій Панамського каналу, Гуаму, Вірджинських та Північно-Маріанських островів, що становлять додаткові округи [16, с. 202 - 205]. Слід зазначити, що поділ території Сполучених Штатів на судові округи не співпадає з їх адміністративно-територіальним поділом. Такий метод поділу країни на судові округи застосовується в багатьох державах з тим, щоб зробити суди максимально незалежними від регіональних влад, а також уникнути відображення в їх діяльності регіональних інтересів [7, с. 334]. Як зазначає В. Бернхем, округи, в межах яких діють ці суди, різні за розміром . У найбільш населених штатах є три і навіть чотири округи, а в менш населених - весь штат утворює округ. Так, якщо Нью-Йорк поділено на південний, північний, східний та західний округи, то весь штат Монтана утворює округ Монтана. Кожен районний суд має щонайменше двох суддів, однак в південному окрузі Нью-Йорка їх налічується 28.
Проміжною ланкою між районними судами і Верховним судом США є окружні апеляційні суди (Circuit Courts of Appeals), яких відповідно до § 41 глави 3 частини 1 Титулу 28 Звіду законів США всього налічується 13: один в окрузі Колумбія, 11 - в кожному з апеляційних округів, що охоплюють територію від 3 до 10 штатів і мають свій офіційний номер, і заснований в 1982 році федеральний Апеляційний суд, який має загальнонаціональну юрисдикцію [6, с. 198].
Всю систему судів очолює Верховний суд Сполучених Штатів - єдиний суд, створення якого безпосередньо передбачено Конституцією. Верховний суд сьогодні складається з дев’яти суддів, одного з яких Президент призначає Головним суддею. Судова сесія починається в перший понеділок жовтня і завершується навесні або на початку літа. Кворум суду - 6 чоловік, рішення приймаються більшістю голосів, при рівності голосів призначається нове слухання справи або залишається в силі рішення нижчого суду. Приймаючи справу до свого провадження, Верховний суд не має права обмежитись рекомендаціями чи висловлюваннями думок. Справа має бути вирішена по суті. Рішення по ній готує Голова суду або за його дорученням один із суддів Верховного суду. Судді можуть не погоджуватись з думкою більшості і мають право індивідуально чи разом з іншими підготувати окрему думку, яка має назву "dissent opinion". Можливий і інший варіант, коли суддя, не заперечуючи суть винесеного рішення, не погоджується з мотивацією рішення по справі. В такому випадку він має право представити свою думку, яка має назву "concurrent opinion", що дослівно перекладається як "думка, що співпадає".
Важливою функцією Верховного суду є винесення остаточних рішень про конституційність законодавчих актів як Конгресу, так і законодавчих органів штатів (легіслатур), а також актів органів виконавчої влади. Тлумачення Конституції, визнання законів і актів уряду неконституційними здійснюється Верховним судом в процесі розгляду судових справ за заявою зацікавлених сторін.
Всі федеральні судді в США призначаються на посаду Президентом США за поданням і згодою Сенату. Участь у процесі призначення двох гілок влади має на меті звести до мінімуму залежність суддів як від місцевих, так і від центральних органів влади.
Крім вже названих судів у США діють і інші федеральні суди, створені на підставі статті ІІІ Конституції США. Наприклад, Суд з питань зовнішньої торгівлі (Court of International Trade). Суд розглядає позови, які виникають у зв’язку з митними спорами і імпортом товарів. Інші федеральні суди створюються на підставі статті І Конституції США. Їх часто називають спеціальними федеральними судами. До них належать: податкові суди (Tax Courts), претензійні суди (Claims Courts), суди у справах про банкрутство (Bancruptcy Courts) та деякі інші. Судді цих судів обираються на певний термін.
В американських штатах діють різні системи судів, які формально вважаються незалежними від федеральної судової системи. Фактично ж Верховний суд США розглядає скарги на рішення судів штатів, якщо в них піднімається "федеральне питання", а також клопотання про скасування тих рішень суду, якими закон будь-якого штату чи акт Конгресу визнається таким, що суперечить Конституції США. У більшості незначних за своїми розмірами штатах використовується дволанкова система загальних судів, яка складається з судів першої інстанції і вищого суду. В штатах, які займають значні території, судові системи, як правило, включають три ланки судових органів, оскільки крім судів першої інстанції і вищих судів мають ще апеляційні суди проміжної юрисдикції (іноді термін "проміжний" використовується в їх офіційній назві). Як правило, очолює судову систему штату верховний суд, але в деяких штатах він називається апеляційним. Більшість американських учених поділяють судову систему штатів на чотири ланки: вищі суди штатів, проміжні апеляційні суди, суди першої інстанції і суди з обмеженою компетенцією [2, с. 369].
Сьогодні спостерігається тенденція до посилення ролі верховних судів штатів у тлумаченні конституцій і оцінці законодавства штатів у зв’язку з тими судовими справами і скаргами на рішення адміністративних органів, які вони розглядають. Значення цієї функції істотно посилилось за останні десятиліття, коли в окремих штатах верховні суди почали більш рішуче захищати права громадян, ніж Верховний суд США [11, с. 612].
За кількістю суддів, які задіяні у судах, а також за кількістю справ, що розглядаються, існують суттєві розбіжності між федеральними судовими органами і судами окремих штатів. Американський вчений В. Бернхем вказує на те, що за кількістю суддів федеральна судова система прирівнюється до судової системи найбільших штатів [18, р. 183]. Наприклад, загальна кількість суддів усіх федеральних судів першої інстанції і апеляційних судів приблизно дорівнює кількості суддів штату Каліфорнія і становить приблизно 800 чол. Суди Каліфорнії за один рік розглядають майже мільйон справ, тоді як федеральні суди за цей самий період - лише чверть цієї кількості.
На відміну від федеральних суддів у більшості штатів судді обираються, а не призначаються. Лише в декількох штатах губернатор призначає суддів (іноді за згодою законодавчих органів штату). Наприклад, у штаті Массачусетс ніколи не застосовувалась виборча система щодо суддів [16, с. 58].
Факт виборності суддів вказує на політичну природу інституту суддівства, оскільки судді вимушені вести виборчу компанію. Як вказує І.А. Алєбастрова, виборність суддів має історичні витоки з тих часів, коли місцеве населення намагалося забезпечити незалежність від англійського уряду, тому в період боротьби за незалежність це завдання було важливішим за деполітизацію судів[19, с. 141]. На даний час виборність суддів зберігається як історична традиція. Вважається, що обрання має зробити суддів відповідальними перед громадськістю. І.А. Алєбастрова зазначає, що вибори суддів давно вже не політизовані в тій мірі, в якій це відбувається з парламентськими чи губернаторськими виборами, а тим більше президентськими: обрання суддів відбувається, як правило, безальтернативно, причому єдиною кандидатурою в більшості випадків є діючий суддя, який майже ніколи не програє[19, с. 141].
Інші вчені, зокрема, Б. Барабаш, В. Бернхем, В. Бойцова та Л. Бойцова вказують на низку причин, із яких принцип виборності суддів у штатах піддається різкій критиці. Однією з них є недостатня незалежність суддів, коли суддя більше турбується про реакцію людей на прийняті рішення, ніж про правильне застосування закону. Іншою причиною є те, що громадськість не має достатніх правових знань для того, щоб належним чином оцінити кваліфікацію судді. Також підставою для критики є питання фінансування виборчої компанії. Як правило, фінансують цей захід юристи. З огляду на це, існує загроза, що після закінчення виборів судді будуть залежними від цих "спонсорів".
Система призначення суддів також не є панацеєю, оскільки губернатори штатів, використовуючи свої повноваження, призначають на посади суддів своїх політичних прихильників, які часто не мають достатньої правової кваліфікації.
У ХХ ст. все більше штатів почали віддавати перевагу системі поєднання принципів виборності і призначення. У 1840 р. у штаті Міссурі була схвалена так звана процедура Міссурі, яка сьогодні застосовується майже в половині штатів. Згідно з цією процедурою, губернатор сам призначає суддів, але його вибір обмежено. Список із трьох кандидатів формується виборним комітетом, який складається з юристів, суддів і простих громадян, і подається губернатору, який має відібрати з цього списку одного претендента. Це губернаторське призначення діє, як правило, 1 рік до наступних загальних виборів, під час яких ставиться питання, чи може суддя залишитись на посаді. Якщо виборці підтримують його кандидатуру, він залишається на посаді судді в апеляційному суді протягом 12 років і коротший термін у судах першої інстанції.
У США існує доктрина "політичного питання" ("Political Question"), яка частково пов’язана з вимогою про необхідність суддівського самообмеження (judicial-self-restraint). Ця доктрина означає, що розгляд спорів у Верховному суді США, які базуються на політичних питаннях, неможливий, тоді як спори щодо суто юридичних питань вирішуються ним в обов’язковому порядку. З 20-х років минулого століття ця доктрина дещо втратила своє значення, адже питання про прийняття певної справи до розгляду вирішував сам Верховний суд і не було розроблено чітких критеріїв для розмежування політичних і суто юридичних питань. Як зазначає В. Бернхем, важко зрозуміти, чому деякі з судових справ були припинені як політичні, політичними вони були не більше, ніж звичайні, "рутинні" справи. О.А. Жидков ще в 1980-ті рр. писав, що більшість дослідників не піддавали сумніву здатність Верховного суду США владним чином вирішувати питання, що мають глибоко політичний зміст, і брати активну участь у процесі формування державної політики[5, с. 144]. Питання, на його думку, не в тому, чи робить суд політику або чи має він це робити, а в тому, коли, в яких випадках, наскільки і з якими результатами він бере в ній участь.
Участь американських судів у формуванні політики суспільства не слід розглядати як участь суддів у партійній роботі або в діяльності політичних гілок влади - законодавчої і виконавчої. Така діяльність суддів є неприпустимою в силу правових традицій і норм професійної етики суддів. Своєрідний вплив Верховних судів на політичний процес виявляється у можливості прийняття ними політичних за своїм змістом рішень, які ззовні представляють собою звичайні судові рішення, що включають правову термінологію і аналіз судових прецедентів. Можна погодитись з Власіхіним В.П., який вказує на те, що вироблення політики судами відбувається в судово-правовій формі, в формі здійснення конституційного нагляду над двома іншими гілками влади[3, с. 55].
Рішення Верховного суду США прямо чи опосередко