Реферат: Місце та роль судового конституційного контролю в американській концепції розподілу державної влади

ВСТУП

Важливою особливістю загального права є досить високий рівень незалежності судової влади по відношенню до всіх інших гілок державної влади. "Судова незалежність", як правило, розглядається як прояв одного із аспектів теорії розподілу влад. Як зазначає Марченко М.М., такий підхід до судової влади дозволяє теоретично обґрунтувати і тим самим фактично виправдати правомірність і розумність з точки зору інтересів всього суспільства і держави побудову таких відносин між різними державними владами, при яких судова влада в процесі своєї діяльності була б застрахована як від контролю з боку законодавчої влади, так і від втручання з боку уряду [5, с. 127].

Місце та роль судового конституційного контролю в американській концепції розподілу державної влади

американська конституція влада суддя

На становлення і розвиток принципу розподілу влад у США на різних етапах американської історії істотно вплинули ідеї класиків європейського конституціоналізму, передусім Дж. Локка і Ш.Л. Монтеск’є. В колоніальний період, коли американські землі знаходились під владою англійської корони, перевагу мала локківська модель розподілу влад, яка передбачала верховенство законодавчої влади. Як зазначає Єгоров С.О., на тому історичному етапі локківська модель відповідала політичним поглядам американців, які вбачали в законодавчих зборах гарантію від свавілля виконавчої влади, яка асоціювалася з англійською короною [3, с. 121]. Проте в процесі конституційного розвитку в штатах були виявлені негативні наслідки значного збільшення повноважень легіслатур, що призвело до переосмислення в політичній свідомості американців локківської моделі розподілу влади. На подальший розвиток американської доктрини розподілу влади вагомий вплив мали політичні ідеї французького вченого Ш.Л. Монтеск’є. Концепція розподілу влад по Монтеск’є виключала перевагу будь-якої однієї гілки влади.

Під впливом цієї концепції формувались державно-правові погляди “батьків-засновників” американської конституції, які зробили вагомий внесок у перетворення цієї концепції в конституційний принцип, який втілився в суто американській схемі “стримувань і противаг”.

Окремі вчені (Георгіца А.З. [4, с. 23], Мішин А.О. [7, с. 77], Шаповал В.М. та ін.) звертають увагу на необхідність розмежування термінів “конституційні принципи”, “політичні принципи” і “принципи конституції”, вказуючи на те, що конституційні принципи не повинні ототожнюватись з політичними принципами, оскільки перші мають більш конкретний характер і на відміну від других в тій чи іншій мірі безпосередньо відображаються в змісті норм конституції, хоча в будь-якому випадку конституційні принципи не мають самостійного регулятивного значення. Конституційні принципи, як правило, є абстрактними: вони закріплюють найбільш визнані політико-правові ідеї, а принципи конституції є формою їх узагальнення або закріплення. Принципи конституції можна визначити як такі, що відображають юридично виражені начала організації і функціонування державного механізму.

Особливістю Конституції США є те, що в ній прямо не зазначено жодного принципу Конституції, однак це не означає відсутність цих принципів взагалі. Вони відбиті у низці положень Конституції США. Принципи розподілу влади та стримування і противаг входять до числа таких принципів у США. На прикладі принципу розподілу влади у США можна простежити його розвиток від політичного до конституційного принципу. В колоніальний період це був політичний принцип, який слугував гаслом в боротьбі американців проти британського панування. Після проголошення незалежності в 1776 році розподіл влади набув рис конституційного принципу, який знайшов своє відображення в основних законах 13 незалежних штатів.

Розподіл влади у США означає розподіл законодавчих, виконавчих і судових функцій між Конгресом, Президентом і федеральними судами. А.О. Мішин охарактеризував принцип розподілу влад у США як структурно-функціональну визначеність кожного із вищих органів державної влади, ступінь якої залежить як від його формально-юридичного статусу, так і від фактичного розмежування функціональної і предметної компетенції [9, с. 264]. Американський вчений Е. Кейнс зазначає, що в конституційній системі США не існує повного розподілу влад [6, с. 41]. На думку вченого, принцип стримувань і противаг дійсно гарантує, що ці три основних державних інститути повинні взаємодіяти у формулюванні, здійсненні і корегуванні загальнонаціональної політики. Разом з тим Верховному суду належить останнє слово у визначенні конституційності загальнонаціонального законодавства. Ці принципи взаємного врівноваження (розподіл влад та стримувань і противаг) обмежують застосування державної влади і гарантують досягнення політичного консенсусу між Конгресом, Президентом і судами. Е. Кейнс звертає увагу на те, що на думку деяких критиків, така конституційна система призводить до повільності у прийнятті рішень і не завжди дозволяє федеральній владі своєчасно і ефективно реагувати на критичні ситуації.

Принцип розподілу влади взаємопов’язаний з іншими важливими принципами і доктринами американського конституціоналізму, і, зокрема, з принципом судового конституційного контролю і принципом федералізму. Згідно з американською доктриною розподілу влади федеральна влада розподілена по горизонталі між законодавчою владою Конгресу, виконавчою владою Президента і судовою владою Верховного суду, а на рівні штатів – між законодавчими, виконавчими і судовими органами штатів. Розподіл влади по вертикалі втілено у конституційному принципі федералізму, відповідно до якого вся влада в державі поділена між федеральними органами державного управління і державними органами штатів.

Засновники американської конституції створили суто американський варіант розподілу влади, який згодом став називатися системою “стримувань і противаг” (іноді її називають системою “стримувань і балансів” [14, с. 84]) і базувався на трьох основних началах: 1) всі три гілки влади мають різні джерела свого формування; 2) всі органи державної влади мають різні строки повноважень; 3) в межах створеного механізму кожна із гілок влади має можливість вплинути на дії іншої. Згідно з цією схемою Верховний суд США формується двома гілками влади – Президентом і Сенатом. Члени Верховного суду призначаються на все життя, дострокове звільнення з посади суддів Верховного суду можливе лише в порядку імпічменту. Можливість судової влади стримувати парламент і Президента була втілена у праві оголошувати закони парламенту, дії Президента та його підлеглих неконституційними.

Конгрес і Президент зі свого боку наділені низкою інституціональних засобів впливу на юридично незалежну від них судову владу: 1) найбільш ефективний засіб - конституційна поправка, яка змінює або скасовує небажаний прецедент. Так, безпосередньо внаслідок прийняття поправок до Конституції були скасовані наступні чотири рішення Верховного суду США. Рішення у справі Chisholm v. Georgia було скасоване у 1798 р. прийняттям ХІ поправки до Конституції, яка забороняє розглядати у федеральних судах позови іноземців і громадян окремих штатів, відповідачами по яким можуть бути штати [10]. Рішення у справі Pollock v. Farmer's Loan and Trust Co. було скасоване прийняттям у 1913 р. ХVІ поправки, яка встановила право федерального Конгресу збирати прибутковий податок у штатах [6]. Рішення у справі Dredd Scott v. Sanford скасоване прийняттям у 1865 р. ХІІІ поправки, яка скасувала рабство [7]. Рішення у справі Oregon v. Mitchell скасоване прийняттям у 1971 р. ХХVІ поправки, яка встановила віковий ценз на виборах з 18 років [19]; 2) прийняття законів, якими змінюється кількість і юрисдикція судів; 3) використання права імпічменту та звільнення суддів з посади. Процедура імпічменту застосовувалась до десяти суддів, але лише п’ять суддів в результаті цього були звільнені зі своїх посад [8, c. 84]; 4) відмова затверджувати призначення на посади суддів.

Вчений Єгоров С.О. вказує на те, що упродовж американської конституційної історії завжди спостерігались випадки посягання однієї гілки державної влади на прерогативи іншої [5, с. 125]. Низку таких посягань на користь або Конгресу, або президентської влади (або навіть влади судової) зафіксовано в конституційному прецедентному праві, в першу чергу в рішеннях Верховного суду США. Прикладом такого посягання можуть бути права Конгресу у військовій сфері.

Розділом 8 ст. І Конституції США за Конгресом закріплені, зокрема, право оголошувати війну, право набирати й утримувати війська і флот, право вживати заходів щодо організації, озброєння й дисциплінування міліції. В перші роки після прийняття Конституції Верховний суд США тлумачив воєнні повноваження Президента лише як безпосереднє командування військами і керівництво військовими діями. Пізніше воєнні повноваження Президента починають тлумачитися значно ширше. Із повноважень Президента як головнокомандувача Верховний суд США вивів право Президента укладати мир; встановлювати владу на окупованій території до прийняття Конгресом спеціального закону; оголошувати воєнний стан в окремих районах держави. Саме завдяки широкому тлумаченню воєнних повноважень Президент фактично привласнив собі право Конгресу по формуванню армії і флоту та по організації, озброєнню й дисциплінуванню міліції. Серед прав, привласнених Президентом на підставі повноважень головнокомандувача, найбільш важливим є оголошення військових дій без узгодження з Конгресом. У 1898 р. наказом Президента Мак-Кінлі була оголошена війна Іспанії, в 1900 р. Президент направив без попередження Конгресу морські і сухопутні війська для придушення повстання у Китаї [2, с. 87 - 88].

Вчений Єгоров С.О. зазначає, що характерною рисою дії системи “стримувань і противаг” є відсутність єдиних підходів у тлумаченні Основного закону законодавчою і судовою гілками влади, а в підході до таких проблем, як релігія, громадянські права, організована злочинність, смертна кара і інші, не менш серйозні протиріччя існують між Верховним судом і виконавчою владою [5, с. 180].

У 1971 р. Верховний суд США розглядав справу Swann v. Charlotte Mecklenburg Board of Education [19]. Голова Верховного суду У. Берджер, оголошуючи рішення у цій справі, яке підтримали всі члени суду, заявив, що федеральні судові повноваження по ліквідації шкіл, в яких існує сегрегація учнів за расовою ознакою, включають застосування таких заходів, як підпорядкування шкіл іншим шкільним округам, об’єднання або відокремлення шкіл і, якщо це конституційно необхідно і обов’язково, організація перевезення учнів на автобусах до шкіл, які знаходяться у віддалених від їх місць проживання районах з тим, щоб уникнути їх навчання у сегрегованих школах. Американський вчений Е. Кейнс зазначає, що після рішення у цій справі введення автобусних перевезень учнів за наказом суду викликало різку, але не позбавлену підстав критику Конгресу [6, с. 41]. Противники таких заходів стверджували, що федеральне правосуддя перевищило свої конституційні повноваження при вирішенні справ про десегрегацію державних шкіл. Втручаючись у процес шкільної освіти, федеральні суди взяли на себе законодавчі і виконавчі функції, що суперечило доктрині розподілу влад. Відомий російський вчений А.О. Мішин зазначив з цього приводу, що практичне втілення принципу розподілу влад фактично ніколи не співпадало повністю з тією моделлю, яка була зафіксована в Конституції, оскільки організація, структура і взаємовідносини трьох гілок єдиної державної влади, як і уся політико-правова надбудова, завжди знаходились у прямій залежності від реальних політико-економічних і соціальних відносин, від стану американського суспільства [9, с. 281].

За свою історію Верховний суд США пережив два важливих етапи:

1) 60-ті роки - епоха "ліберального активізму", яка характеризувалася втручанням Верховного суду США в усі сфери суспільного життя. Серед найбільш визначних рішень Верховного суду під головуванням Е. Уоррена рішення проти расової сегрегації і рішення, які розширили гарантії прав обвинувачених у кримінальних справах і, зокрема, тлумачення "привілею проти самообвинувачення" як частини "належної правової процедури";

2) 80-ті роки при президенті Р. Рейгані - відхід від епохи "ліберального активізму" і поширення консервативної тенденції в судовій практиці. Консервативна орієнтація в судовій практиці почала формуватись при Президентові Р. Ніксоні і одержала подальший імпульс в 1980 році, коли Президент Р. Рейган призначив членом Верховного суду США чергового суддю-консерватора. В червні 1986 року суддями Верховного суду стали А. Скаліа і У. Ренквіст, які дотримуються консервативних поглядів.

У 1980-і роки Верховний суд США саме з консервативних позицій розглянув три конституційних питання, які були пов’язані з принципом розподілу влад. Це питання: про використання законодавчого вето, новий механізм скорочення бюджетного дефіциту і порядок призначення незалежного прокурора по розслідуванню зловживань вищих посадових осіб держави [6, с. 40].

Так, у 1983 р. у справі JUS v. Chadha законодавче вето було визнано недійсним на підставі того, що воно суперечить конституційному принципу бікамералізму, тобто існуванню двопалатного парламенту. У 1986 р. в рішенні у справі Bowsher v. Synar Верховний суд визнав неконституційним новий механізм, запропонований Конгресом з метою примусити Президента скоротити зростаючий дефіцит бюджету. Згідно з рішенням Верховного суду у цій справі рішення про витрати повинні прийматися самим Конгресом і втілюватися у життя виконавчою владою, а не посадовою особою (Генеральним ревізором США), яка представляє законодавчу владу. У 1988 р. Верховний суд став на сторону Конгресу, підтвердивши конституційність закону про те, що спеціалізовані суди, які складаються з трьох суддів, мають право призначати незалежного прокурора без висновку міністерства юстиції, якщо мова йде про неправомірні дії вищих посадових осіб, включаючи і самого Президента США [2, с. 41].

Дж. Маршалл, обгрунтовуючи відоме рішення у справі Marbury v. Madison, яке згодом стало основою американської системи конституційного контролю, посилався на теорію розподілу влад. Пізніше багато авторів використовували цю теорію в своїх дослідженнях системи конституційного контролю.

Радянський вчений М.А. Нудель відзначав, що за допомогою теорії розподілу влад у питанні про конституційний нагляд робляться діаметрально протилежні висновки: якщо одні автори вважають, що принцип розподілу влад є основою судової перевірки конституційності законів, то інші, навпаки, стверджують, що цей принцип повністю виключає можливість здійснення судами подібної перевірки [10, с. 43]. Так, противники судового контролю конституційності законів, вважаючи недоцільним втручання судів у повноваження законодавчої влади, використовують теорію розподілу влад для обґрунтування принципу суверенітету законодавчої влади, який на їх думку є основою цієї теорії. Прихильники судового контролю тлумачать теорію розподілу влад таким чином, що вона, встановлюючи відокремленість і незалежність трьох гілок влади, надає кожній з них право "стримувати" і контролювати діяльність двох інших, з чого, зокрема, походить право судової перевірки конституційності законів. Однак, на думку М.А. Нуделя, при такому трактуванні теорії розподілу влад передусім заперечується принцип верховенства парламенту, внаслідок чого суд, який контролює нормотворчу діяльність парламенту, виявляється над законодавчим органом [16, с. 43].

Стосовно США ми вважаємо більш вірною позицію прихильників судового контролю конституційності законів, виходячи з того, що з прийняттям Конституції США у 1787 р. американці повністю відмовились від суто британської концепції верховенства законодавчої влади. Право судової гілки влади "стримувати" і контролювати діяльність двох інших гілок влади реалізується у США саме завдяки функції судового конституційного контролю.

Дослідження вчених, присвячені аналізу і трактуванню концепції розподілу влад у США, можна умовно поділити на дві групи: дослідження в межах традиційного аналізу конституційної схеми розподілу влади і трактування цієї ж концепції в межах політологічної орієнтації науки конституційного права США. Традиційний аналіз концепції розподілу влади базується на юридичному тлумаченні перших трьох статей Конституції, відповідно до яких система державної влади США включає Конгрес, який видає закони, Президента, який їх виконує, і Верховний суд, який виносить рішення на основі Конституції і цих законів. Прикладом такого аналізу концепції розподілу влади може бути праця відомого американського вченого-конституціоналіста Л. Трайба “Конституційне право США” [18]. Викладення змісту принципу розподілу влад супроводжується авторськими коментарями і аналізом найбільш типових судових рішень та інших авторитетних конституційних тлумачень. Проте російський вчений О.С. Єгоров вважає такий аналіз обмеженим, пояснюючи це тим, що в рамках традиційної схеми розподілу влад не фіксується роль політичних партій і засобів масової інформації в процесі реалізації державної влади [5, с. 128]. Трактування концепції розподілу влади в рамках політологічної орієнтації науки конституційного права за такого підходу зосереджені на дослідженні впливу преси, політичних партій і інших неофіційних “центрів влади” на механізм державного правління у США. В радянській юридичній літературі цей вплив досить повно було досліджено в монографії А.О. Мішина “Принцип разделения властей в конституционном механизме США” [9].

Існує однак і інша позиція щодо розмежування політологічного і правового підходів при вивченні принципу розподілу влад. Так, В.В. Іванов вказує на те, що правовий підхід пов’язаний передусім із закріпленням принципу розподілу влад у Конституції і інших нормативних актах держави, а політологічний підхід акцентує увагу на аналізі діяльності органів державної влади при розподілі владних повноважень в умовах реального політичного процесу. Вчений вказує на те, що дослідження принципу розподілу влад, який закріплений в конституціях різних держав (зокрема, вчений порівнює Конституцію США 1787 року і Конституцію Франції 1791 року), мають багато спільного з точки зору юридичного підходу, але відрізняються з позицій підходу політичного, оскільки ці принципи реалізовувались в різних соціально-політичних умовах: розвиток в США демократичних традицій і місцевого самоврядування, які майже повністю були відсутні в передреволюційній Франції [8, с. 80, 84].

Вищевикладене дає змогу стверджувати про необхідність враховувати сучасні тенденції в науці конституційного права США і, зокрема, тенденцію до її політизації. У зв’язку з цим доцільно простежити вплив судової влади в США на політику.

Французький державний діяч, історик, літератор ХІХ ст. Алексіс де Токвіль написав у своєму відомому творі “Про демократію в Америці” про те, що в Америці, як в жодній іншій країні, часто політичні проблеми і конфлікти стають предметом судового провадження, набуваючи форму юридичних позовів [7, с. 132]. Можна погодитись з М.Ф. Чудаковим, який вказуючи на те, що будь-яке конституційне тлумачення має політичні наслідки, що судді займають свої посади, беручи участь в політичному процесі (призначення Президента, затвердження Сенатом, вибори і т.д.), що судді виносять рішення, які впливають на політичний процес (право Президента застосовувати вищу силу і ін.), а також, що суди і судді зазнають впливу груп інтересів, політичних партій, суспільної думки, Конгресу, виконавчої влади, разом з тим відзначає, що суди не можуть так, як це здійснюють інші гілки влади (Конгрес і Президент), прямо ініціювати політичну дію (рішення) - вони зобов’язані чекати звернення до них і лише після цього можуть виносити рішення, що впливають на політичний процес [14, с. 114].

У юридичній літературі загальновизнаним є факт, що незалежність суддів є важливою умовою самостійності і авторитетності судової влади, можливості об’єктивно здійснювати правосуддя. Незмінюваність суддів, досить висока заробітна плата, престиж суддівської посади створюють ідеальні умови для забезпечення самостійності судів. Вважається, що за таких умов судді зможуть максимально уникати страху втратити свою посаду в результаті нового призначення і будуть нехтувати міркуваннями поточної політики та інтересами законодавчої чи виконавчої влади в тій чи іншій політично гострій сфері права і правосуддя. Деякі вчені, вказуючи на те, що при здійсненні правосуддя судовою владою має бути виключено політичний чи будь-який інший тиск на суддів з метою впливу на рішення суду, визнають той факт, що суди навіть в демократичних державах не завжди є незалежними від впливу політичних мотивів. М.А. Нудель ще в 1960-ті роки вказував на невиправданість спроб обмежити перевірку конституційності законів суто правовими рамками, повністю ігноруючи політичний бік питання, зазначаючи, що право і політика взаємопов’язані [16, с. 40]. На прикладі США - держави, стосовно якої вважається, що принцип незалежності суддів в ній максимально наближений до ідеалу, спробуємо з’ясувати, чи не є твердження про відсутність будь-якого зв’язку суддів з політикою теоретичною абстракцією?

--> ЧИТАТЬ ПОЛНОСТЬЮ <--