Реферат: Місцеві позики і їх розвиток в Україні
“Місцеві позики і їх розвиток в Україні”
План
1. Сутність місцевих позик
2. Практика залучення місцевих позик в Україні
Висновки
Використана література
1. Сутність місцевих позик
Державні позики - це найбільш поширена форма державного кредиту. Вони можуть випускатися центральними і місцевими органами державної влади.
За правовим оформленням розрізняють державні позики, що надаються на підставі угод (безоблігаційні), і забезпечені випуском цінних паперів (облігаційні).
Облігація являє собою цінний папір, що символізує державне боргове зобов'язання і дає право її власнику по закінченню визначеного терміну одержати назад суму боргу і відсотки. Продаючи облігацію, держава зобов'язується повернути суму боргу у визначений термін з відсотками чи виплачувати кредиторам доход протягом усього терміну користування позичковими коштами, а після закінчення терміну повернути і суму боргу. Іншим видом державних позик є казначейські зобов'язання, що відрізняються від облігацій цілями випуску, формою виплати доходу і вільним обігом. Кошти від продажу облігацій спрямовуються в бюджет, позабюджетні фонди чи на спеціальні цілі. Кошти від реалізації казначейських зобов'язань направляються тільки на поповнення бюджету. Дохід від облігацій може бути виплачений у вигляді відсотків, виграшів чи не виплачуватися взагалі. По казначейських зобов'язаннях дохід виплачується у вигляді відсотків.
Залежно від місця розміщення позик їх поділяють на внутрішні - на внутрішньому фінансовому ринку (надаються юридичними і фізичними особами даної країни та нерезидентами) і зовнішні - надходять ззовні від урядів, юридичних і фізичних осіб інших країн, міжнародних організацій і фінансових інститутів.
За ознакою характеру використання цінних паперів бувають ринкові та неринкові позики. Облігації (казначейські зобов'язання) ринкових позик вільно купуються, продаються і перепродаються на ринку цінних паперів. Неринкові позики не допускають виходу цінних паперів на ринок, тобто їх власники не можуть їх перепродати.
Залежно від установлення забезпеченості державні позики поділяються на заставні й беззаставні. Заставні позики відображають один з головних принципів кредитування - матеріальної забезпеченості. Заставні позики забезпечуються державним майном чи конкретними доходами. Беззаставні не мають конкретного матеріального забезпечення. Їх надійність визначається авторитетом держави.
Відповідно до терміну погашення заборгованості розрізняють короткострокові (термін погашення до одного року), середньострокові (від 1 до 5 років), довгострокові (понад 5 років).
За характером виплати доходу державні позики поділяються на процентні, виграшні та дисконтні (з нульовим купоном). За процентними позиками дохід встановлюється у вигляді позикового процента. При цьому може встановлюватись як твердо фіксована на весь період позики ставка, так і плаваюча, тобто така, яка змінюється залежно від різних чинників, насамперед попиту і пропозиції на кредитному ринку. Виплата процентного доходу здійснюється на купонній основі. Вона може проводиться щорічно, раз на півріччя, щоквартально. При виграшних позиках виплата доходу здійснюється на підставі проведення тиражів виграшів. Дохід таким чином отримують не всі кредитори, а тільки ті, чиї облігації виграли. Така система доцільна при незначних сумах позики, що припадають на одну особу, внаслідок чого процентний дохід не може істотно стимулювати надання позики державі. Дисконтні позики характерні тим, що державні цінні папери купуються з певною скидкою, а погашаються за номінальною вартістю. Зазначена різниця формує дохід кредитора. На таких цінних паперах відсутні купони, тому їх ще називають облігаціями з нульовим купоном.
За характером погашення заборгованості розрізняють два варіанти: одноразова виплата і виплата частинами. При погашенні частинами може застосовуватись три варіанти. Перший - позика погашається рівними частинами протягом кількох років. Другий - позика погашається щоразу наростаючими сумами. Третій - щоразу сума зменшується. Другий варіант застосовується тоді, коли передбачається в перспективі щорічне зростання доходів держави, третій - навпаки, коли доходи будуть зменшуватись чи зростати державні видатки.
Залежно від зобов'язань держави в погашенні боргу розрізняють позики з правом і без права довготермінового погашення. Право довготермінового погашення дає змогу державі враховувати ситуацію на фінансовому ринку.
За правом емісії розрізняють загальнодержавні й місцеві позики. Перші випускаються центральними органами управління. Надходження від них спрямовуються в Державний бюджет. Місцеві позики випускаються місцевими органами управління і спрямовуються у відповідні місцеві бюджети. Саме у цьому і полягає їх основна відмінність.
Місцеві позики - форма мобілізації фінансових ресурсів для потреб місцевих органів влади. Місцеві позики розміщуються на ринку позичкового капіталу. У зарубіжних країнах місцеві позики - основний спосіб капіталовкладень, які здійснюються місцевими органами влади. Межі заборгованості місцевих органів по місцевих позиках регулюються центральними органами державної влади згідно законодавства. Повернення основної суми боргу по місцевих позиках здійснюється за рахунок коштів місцевого бюджету інвестицій, відсотки за користування позикою сплачуються за рахунок коштів поточного місцевого бюджету. Право розміщення місцевих позик згідно законодавства надано органам місцевого самоврядування України.
Місцеві позики являються нетрадиційним джерелом залучення фінансових ресурсів в місцевий бюджет для зміцнення фінансової самостійності місцевого самоврядування та є, прогресивним механізмом інвестиційної і грошово-кредитної політики в руках держави. Використовуючи такий механізм державні органи можуть впливати на регіональну політику шляхом мобілізації заощаджень та накопичень у суб’єктів господарювання, головна мета яких, реалізація соціально-інвестиційних програм на місцевому рівні.
Згідно світової практики, до муніципальних позик слід віднести боргові цінні папери термін обігу яких, більше одного року. Результатом розвитку муніципальних позик у зарубіжних країнах є посилення ролі місцевих органів влади в сфері позикових відносин не як безпосередніх учасників, а як гарантів реалізації регіональних проектів. Муніципальні позики є формою внутрішнього державного кредиту. Вони можуть виступати у трьох основних формах: банківський кредит; вексельна позика, облігаційна позика.
2. Практика залучення місцевих позик в Україні
В умовах поглиблення адміністративної реформи та децентралізаційних тенденцій, міські утворення починають відігравати дедалі вагомішу роль у процесі розв’язання суспільних проблем, які існують на територіях їх розташування. Відтак, на міські бюджети лягає додатковий тягар, пов’язаний не лише із забезпеченням безперебійного функціонування таких важливих сфер життєдіяльності міста, як житлово-комунальне господарство, інженерно-транспортна інфраструктура, будівництво житла та інших капітальних об’єктів, а й зі створенням додаткових умов для їх розвитку. Відтак міста стикаються з проблемою браку коштів, які потрібно спрямовувати на вирішення окреслених завдань. В цих умовах вихід на ринок місцевих запозичень є чи не найефективнішим та зручним інструментом розв’язання проблем, пов’язаних із залученням необхідних коштів для фінансування тих чи інших інвестиційних проектів, спрямованих на покращення міської інфраструктури.
Так, у середині 1990-х, коли перед органами місцевого самоврядування гостро постала проблема житлового забезпечення, кошти, залучені шляхом місцевих запозичень, спрямовувались, переважно, на будівництво житла. Саме з цією метою тоді й здійснювали запозичення Київ, Черкаси, Комсомольськ, Донецьк, Харків. У подальшому, в міру часткового розв’язання житлової проблеми, спектр цілей, для реалізації яких залучалися кошти, розширився. Зокрема Київ залучав кошти для будівництва метрополітену, Севастополь - на оновлення рухомого складу громадського електротранспорту, Харків - на розвиток енергетичного комплексу та реалізацію муніципальних програм.
Розвиток ринку місцевих запозичень в Україні відбувався під впливом формування правової бази, яка його регулювала. Активне формування нормативно-правової бази, яка б регулювала весь спектр правових відносин, які виникають у процесі випуску, розміщення та погашення облігацій місцевої позики розпочалося вже у 1998 році, але базові документи прийняли після 2000 року. У 2001 році Верховна Рада України ухвалила Бюджетний кодекс України, який закріпив право місцевих рад та Верховної Ради АРК Крим приймати рішення про здійснення запозичень.
2006 року Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку України, яка виступає головним державним регулятором ринку цінних паперів в Україні, зареєстровано 20 випусків облігацій місцевих позик. При цьому лише 6 запозичень до місцевих бюджетів здійснено у формі кредитів.
Згідно з Бюджетним кодексом України, запозичення можуть здійснюватися лише до бюджету розвитку спеціального фонду місцевого бюджету, тобто спрямовуватись лише на інвестиційні цілі. Зазначені цілі визначаються як рівнем соціально-економічного розвитку того чи іншого міста на певному етапі, так і нагальністю тих чи інших проблем міської інфраструктури.
Відтак кошти, залучені шляхом емісії облігацій місцевої позики, використовуються для спорудження та утримання низки об’єктів, функціонування яких має важливе значення для відповідного муніципального утворення, зокрема лікарень, шкіл, місцевих електростанцій тощо, а також для фінансування різного роду міських проектів: реконструкції системи освітлення, будівництва житла, мостів, очисних споруд, насосних станцій, системи водозабезпечення. Відповідно ринок місцевих запозичень виступає важливим інструментом, здатним мобілізовувати, перерозподіляти та надавати муніципалітету інвестиційні ресурси для подальшого розвитку.
Бюджетний кодекс визначив чіткий розподіл витрат і надходжень між бюджетами різних рівнів. Крім цього, було чітко встановлено, що запозичення до місцевих бюджетів можуть здійснюватись лише до бюджету розвитку. Закріплювався також і граничний обсяг видатків, який можна було спрямовувати на обслуговування боргу (10% видатків загального фонду) та джерела погашення основної суми боргу (за рахунок доходів бюджету розвитку). Таким чином, прийняття Бюджетного кодексу стало передумовою для забезпечення прозорості та прогнозованості місцевих бюджетів. У цей період прийнято ще низку документів, зокрема Постанову Кабінету Міністрів України № 207 від 24.02. 2003 року "Про затвердження Порядку здійснення запозичень до місцевих бюджетів", якою встановлено процедуру здійснення запозичень та "Положення про порядок випуску облігацій внутрішніх місцевих позик" за № 414, затверджене рішенням Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку у жовтні того ж року. На відміну від попереднього Положення від 13.10.97 за №48, цей документ містив норми, які не лише регламентували процедуру реєстрації випуску, а й визначали послідовність дій емітента при здійсненні випуску облігацій та порядок скасування реєстрації випуску. В Положення також перейшла норма Бюджетного кодексу про те, що емітентами можуть виступати лише Верховна Рада АРК Крим або міські ради.
Вдосконалення правового поля сприяло активізації емісійної діяльності місцевих рад. Протягом 2003-2006 років Державна Комісія з цінних паперів та фондового ринку зареєструвала 20 випусків облігацій внутрішньої місцевої позики загальним обсягом 633,5 млн. грн. Першою серед місцевих рад, яка після набрання чинності Постановою Кабінету Міністрів № 207 від 24.02. 2003 року скористалася правом залучати позикові кошти шляхом випуску облігацій внутрішньої місцевої позики, була Київська міська рада, яка запропонувала інвесторам емісію обсягом 150,0 млн. грн., з яких фактично було розміщено цінних паперів на 100,0 млн грн. Досі це була найбільша емісія серед міст України. Лише в 2005-2006 рр. Харків та Одеса емітували цінні папери приблизно на такі ж суми. Однак не треба забувати, що на відміну від цих міст столиця здійснювала запозичення ще й на зовнішньому фінансовому ринку, а отже загальний обсяг коштів, спрямованих на розвиток міської інфраструктури, був більшим.
Крім Києва емітентами, як і на попередніх етапах розвитку ринку місцевих запозичень України, виступали обласні центри: Донецьк, Харків, Запоріжжя, Одеса, Черкаси, Вінниця, Івано-Франківськ тощо. Обсяги емісій облігацій, періоди їхнього обігу та ставки доходності за облігаціями на цьому етапі розвитку ринку суттєво змінилися. Так, якщо в 1995-1998 роках міста й області України здійснювали емісії облігацій у незначних обсягах (0,5 млн. грн. - 10 млн. грн.), то в 2003-2006 роках середній обсяг емісії вже становив 20-25 млн. грн. Збільшився і період обігу облігацій. Якщо в 1995-1998 роках переважали коротко - та середньострокові запозичення (1-2 роки), то в 2003-2006 роках почали здійснюватися переважно середньо - та довгострокові емісії (3-5 років). Що стосується ставок доходності за облігаціями внутрішніх місцевих позик, то на нинішньому етапі їхні рівні коливаються у межах 10,8-14% річних, тоді як в 1995-1998 роках рівень доходності облігацій - у межах 25-60%. Попри зниження ціни залучення позикових коштів на внутрішньому ринку, відсоткова ставка за позиковим капіталом, яку пропонують іноземні інвестори, залишається нижчою, що надає привабливості зовнішнім ринкам капіталу з точки зору здійснення запозичень місцевими органами влади. Проте нині форма залучення позикових коштів до бюджетів органів місцевого самоврядування шляхом укладення кредитних угод з іноземним кредитором широкого розповсюдження не набула. Фактично це джерело наповнення бюджету розвитку активно використовує лише Київ, якщо не враховувати кредити, що надають українським містам міжнародні фінансові установи, зокрема Світовий банк для реалізації спільних проектів розвитку міської інфраструктури.
Отже, як і з внутрішніми, так і зовнішніми запозиченнями, Київ можна вважати піонером. Адже започаткував кредитну історію органів місцевого самоврядування України на зовнішніх ринках капіталу саме випуск зовнішніх боргових зобов’язань Києва (єврооблігацій) у 2003 році на суму 150,0 млн. дол. США терміном обігу 5 років. Перший досвід муніципального емітента України щодо здійснення зовнішніх запозичень був досить вдалим - випуск, андеррайтерами якого виступили Dresdner Bank, J.P. Morgan та UBS, було розміщено у повному обсязі. Світова фінансова спільнота із зацікавленістю поставилася до цінних паперів Києва, а відсоткова ставка за єврооблігаціями при розміщенні була визначена на рівні 8,75% річних, тобто на 0,45 в. п. нижче за граничну, визначену рішенням Київської міської ради.
--> ЧИТАТЬ ПОЛНОСТЬЮ <--