Реферат: Міжнародна політика і світовий політичний процес

Зовнішня політика – загальний курс держави в міжнародних справах, який регулює взаємовідносини з іншими державами та інституціями у відповідності з потребами, принципами і цілями її внутрішньої політики.

Дипломатія – офіційна діяльність державних органів, здійснення функції представництва держави, спрямовану на реалізацію її зовнішньої політики.

Міжнародне право – загальнодемократична, загально-цивілізаційна система правових норм, що регулюють відносини між державами, націями, міжнародними організаціями з проблем функціонування та розвитку людської цивілізації.

Отже такі вихідні явища і процеси, як «зовнішня політика», «дипломатія», «міжнародне право» визначають, встановлюють, регулюють та контролюють принципи міжнародної політики.

Пьєр Прудон стверджував, що принципи взагалі складають душу історії. „Усякий предмет має свою ідею, свій принцип, свій усяке явище відповідає будь-якій ідеї; нічого не відбувається в світі, без вираження будь-якої ідеї, – все це складає аксіому новітньої філософії… На принципах засноване все життя народів и все моральне значення їх побуту; в ім’я принципів здійснюються державні перевороти; в ім’я їх вмирають і відроджуються суспільства”.

Принципи міжнародної політики, міжнародного права мають вищу порівняно з іншими нормами міжнародного права, обов’язками з міждержавних договорів юридичну силу ; це основні норми міжнародного права, відображення головного змісту міжнародних відносин .

Своє реальне існування принципи міжнародної політики набувають у міждержавних угодах . Найважливішим міжнародно-правовим актом сучасності, в якому відображені основні принципи і передбачені особливі заходи їх забезпечення, є Статут ООН, підписаний у 1945 р. Основні принципи сучасної міжнародної політики сформульовані у „Декларації про принципи міжнародного права” (1970).

Розвитку окремих принципів та їх втіленню у практику міжнародного спілкування сприяли такі документи Генеральної Асамблеї ООН як „Декларація про надання незалежності колоніальним країнам і народам” (1960), „Декларація про недопустимість інтервенції і втручання у внутрішні справи держав” (1981) та ін. Суттєву роль у розвитку змісту основних принципів, наповнені їх новим змістом і процедурами зіграв Заключний акт Наради з безпеки та співробітництва у Європі 1975 р.

ОСНОВНІ ПРИНЦИПИ МІЖНАРОДНОЇ ПОЛІТИКИ

1. Мирне співіснування

Держави зобов’язані підтримувати міжнародний мир, заснований на справедливості і міжнародних принципах, проявляти терпимість і жити разом як добрі сусіди, розвивати співробітництво незалежно від їхніх політичних, економічних, соціальних та ідеологічних систем та їхнього рівня розвитку.

2. Незастосування сили або загрози силою в міжнародних відносинах

Цей принцип безпосередньо пов'язаний із попереднім принципом. У Статуті ООН сказано: „Всі члени ООН утримуються в їхніх міжнародних відносинах від загрози силою і її застосування як проти територіальної недоторканості і політичної незалежності будь-якої держави, так і будь-яким іншим чином”. Це положення знаменувало крутий поворот у практиці здійснення міжнародних відносин, відмову від багатовікової традиції, коли співвідношення сил у світі було прийнято зводити до співставлення військової потужності держав. Сьогодні співвідношення сил у світі перестало зводитись тільки до балансу військової сили, зростає значення політичних, економічних та ідеологічних чинників міжнародної взаємодії. Окрім потенціалу великих держав посилюється вплив всіх інших на ситуацію в світі, на хід міжнародних справ.

У зв’язку з цим Статутом ООН передбачається можливість правомірного звертання до збройних сил тільки лише у двох випадках: в цілях самооборони, якщо відбувається збройний напад на державу (ст. 51), і за рішенням Ради Безпеки ООН у випадку загрози світу, будь-якого порушення миру або акту агресії (ст. 39 і 42). Агресивна війна проголошена міжнародним злочином , що несе за собою міжнародну правову відповідальність держав і міжнародну кримінальну відповідальність винних індивідів.

3. Принцип суверенної рівності держав

Приходити до угоди можуть тільки рівні. Якщо у взаємовідносинах і позиціях держав немає рівності, то ці взаємовідносини будуються не на угодах, а на явному або прикритому підкоренні. Саме тому в Декларації про принципи міжнародного права 1970 р. проголошено, що всі держави є рівноправними членами світового співтовариства, незалежно від відмінностей економічного, соціального, політичного або іншого характеру; що для всіх держав існує рівний обов’язок виконувати повністю і добровільно їхні міжнародні зобов’язання і жити в мирі з іншими державами; що всі держави повинні бути рівною мірою зацікавлені у вирішенні загальнолюдських проблем, у створенні всеохоплюючої системи міжнародної безпеки, колективної відповідальності держав перед людством.

4. Рівноправність народів та їх право самостійно визначати свою долю

5. Непорушності державних кордонів

Цей принцип полягає в міжнародно-правовому визнанні існуючих кордонів держав, у відмові від будь-яких посягань на ці кордони. Принцип слугує для виключення територіальної експансії в будь-якій формі. Учасники Хельсинської Наради по безпеці і співробітництву в Європі 1975 р. в Декларації принципів Заключного акту зафіксували: „Держави-учасники розглядають як непорушні всі кордони одна одної, так і кордони всіх держав в Європі, і що вони будуть утримуватись зараз і в майбутньому від будь-яких посягань на ці кордони”.

6. Територіальної цілісності держав

Даний принцип закликаний виключити насильницьке захоплення або зміну приналежності іноземних територій, а також заборонити протиправне використання іноземних територій або нанесення їм суттєвої шкоди.

7. Принцип мирного врегулювання спорів

Із Статуту ООН: „Всі члени ООН вирішують свої міжнародні спори мирними засобами таким чином, щоб не піддавати загрозі міжнародний мир, безпеку і справедливість”.

8. Невтручання у внутрішні справи держав

Статут ООН накладає на всі держави та інші суб’єкти міжнародного права зобов’язання не втручатися прямо або непрямо з будь-яких причин у справи, які по суті входять до внутрішньої компетенції будь-якої іншої держави.

9. Добровільне виконання зобов’язань з міжнародного права та договорів

10. Всезагальна повага прав людини і основних свобод всіх індивідів без різниці раси, статі, мови, релігії і т. ін.

11. Принцип „статус кво”

Необхідність приймати за основу у світових взаємовідносинах положення речей, що склалося та існує.

Отже, міжнародне право – це сукупність норм і принципів, що регулюють всю систему міжнародних відносин, а також взаємодію в рамках окремих груп держав або на двосторонній основі .