Реферат: Міжнародне право інформаційної безпеки

Принцип 1.

1. Діяльність кожної держави та інших суб’єктів міжнародного права в міжнародному інформаційному просторі повинна сприяти загальному соціальному та економічного розвитку і здійснюватися таким чином, щоб відповідати завданням підтримання сталого миру і безпеки, суверенних прав інших держав, інтересам безпеки, принципам мирного врегулювання спорів та конфліктів, незастосування сили, невтручання у внутрішні справи, поваги до прав і свобод людини.

2. Така діяльність повинна відповідати праву кожного шукати, отримувати та поширювати інформацію та ідеї, як це зафіксовано у документах ООН, з врахуванням того, що таке право може бути обмежене законом з метою захисту інтересів національної безпеки кожної держави.

3. При цьому кожна держава та інші суб’єкти міжнародного права повинні мати рівні права на захист своїх інформаційних ресурсів та критично важливих структур від неправомірного використання; несанкціонованого інформаційного втручання і можуть сподіватися на підтримку світового співтовариства в реалізації цих прав.

Принцип 2.

Держави повинні прагнути до обмеження загроз у сфері міжнародної інформаційної безпеки і з цією метою утримуватися від:

1. розробки, створення і використання засобів впливу і завдання шкоди інформаційним ресурсам і системам іншої держави ;

2. спрямуваного інформаційного впливу на критично важливі структури іншої держави;

3. інформаційного впливу з метою руйнування політичної, економічної та соціальної системи інших держав і задля дестабілізації суспільства;

4. несанкціонованого втручання в інформаційно-телекомунікаційні системи та інформаційні ресурси, їх неправомірне використання;

5. дій, що сприяють домінуванню і контролю в інформаційному просторі;

6. протидії доступу до новітніх ІКТ, створення умов технологічної залежності у сфері інформатизації як загрозу іншим державам;

7. заохочення дій міжнародних терористичних, екстремістських і злочинних угрупувань, що загрожують інформаційним ресурсам та критично важливим структурам інших держав;

8. розробки та ухвалення планів, доктрин, які передбачають ведення інформаційних воєн, здатних спровокувати гонку озброєнь, а також викликати напруженість у відносинах між державами і самих інформаційних воєн;

9. використання ІКТ проти основних прав і свобод людини, які реалізуються в інформаційній сфері;

10. транскордонного поширення інформації, яка суперечить принципам і нормам міжнародного права, а також внутрішньому законодавству конкретних країн;

11. маніпулюванню інформаційними потоками, дезінформації та засекречування інформації з метою викривлення психологічного і духовного середовища суспільства, ерозії традиційних культурних, моральних та етичних і естетичних цінностей;

12. інформаційної експансії, монополії в національних інформаційних системах інших держав, включаючи умови їх функціонування в міжнародному інформаційному просторі.

Принцип 3.

ООН та її спеціалізовані установи сприятимуть міжнародному співробітництву, метою якого є обмеження загроз у сфері міжнародної інформаційної безпеки і формування відповідної міжнародно-правової бази для:

1. визначення ознак та класифікації інформаційних воєн;

2. визначення ознак і класифікації інформаційних озброєнь і засобів відповідного призначення;

3. обмеження обігу інформаційних озброєнь;

4. заборону розробки, поширення і використання інформаційної зброї;

5. попередження загрози виникнення інформаційної війни;

6. визнання безпеки застосування інформаційної зброї щодо критично важливих структур як зброї масового ураження;

7. створення умов для рівноправного і безпечного міжнародного інформаційного обміну на основі загальновизнаних норм і принципів міжнародного права;

8. попередження використання інформаційних технологій і засобів впливу на суспільну свідомість з метою дестабілізації суспільства і держави;

9. розробки процедури взаємного інформування та попередження транскордонного несанкціонованого інформаційного впливу;