Реферат: Міжнародне становище країн Азії та Африки в повоєнні роки
Туреччина чітко не визначилась в орієнтації між ворогуючими сторонами майбутнього світового конфлікту. Туреччина залишалася осторонь подій світової війни. Після перелому уході бойових дій Другої світової війни Туреччина вирішила укласти союз із країнами антигітлерівської коаліції. Однак турецьке керівництво ухилялося від безпосередньої участі у війні, обмежившись розривом дипломатичних стосунків із Німеччиною. Туреччина оголосила війну Німеччині та Японії лише 23 лютого 1945 р.
Історія Палестини була досить драматичною. Вона заселялася переважно арабами. Палестина потрапила під владу Османської імперії.
У 1915 р. правитель Мекки Хусейн Ібн Алі домовився з Британією про підтримку нею повстання проти Туреччини. Британський верховний комісар в Єгипті запевнив арабів, що таку підтримку Англія їм надасть.
Арабське повстання розпочалося у червні 1916 р. Лінія арабо-турецького фронту протяглася від Дамаска до Медини. Повстанці відволікли турецькі сили, що дало змогу британським військам вступити до Сирії та Палестини. Із захопленням ними 1918 р. Дамаска, турецькому пануванню на Близькому Сході було покладено край.
Піcля оголошення 28 лютого 1919 р. еміром Амонули-Ханом незалежності Афганістану, Лондон почав стягувати до афгано-індійського кордону значні військові сили, якізагалом склали 340 тис. Солдатів та офіцерів. Шукаючи союзників у антибританській боротьбі Аманула- хан вислав дипломатичну місію до Москви. 27 березня 1919 р. більшовики де-факто визнали незалежність Афганістану й послали Амулі-хану вантаж зі зброєю. Натомість афганці перестали підтримувати Бухару, яка зазнала радянської агресії.
Бої на афгано-індійському кордоні почалися 3 травня 1919 р. у районі Хайберської ущелини. Афганська армія налічувала від 40 до 60 тис. Бійців.
На першому етапі війни перевага була на боці численніших британців. Ситуація почала змінюватися після того, як 26 травня, очолені афганським міністром оборони Мохаммедом Надір-ханом, підрозділи перейшли у контратаку й прорвалися на індійську територію. Афганці взяли в облогу м. Тхал, а у Візірістані почалося мусульманське повстання на їх підтримку . Угоду про припинення війни було підписано 3 червня 1919 р.
З.Африка у роки Другої світової війни
Італія напала на Ефіопію. Африка напружено слідкувала за цією боротьбою. У Ефіопії вбачали перш за все єдину на всьому континенті країну, яка встояла перед колонізаторами, символ того, що африканці можуть існувати без іноземної опіки.
У Південно-Африканському союзі, Єгипті та ряді інших країн з'явилося багато добровольців, які прагнули змагатися на стороні Ефіопії.
На південь від Сахари бойові дії в другій світовій війні відбувалися тільки на території Ефіопії, Італії, Сомалі та Ерітрії.
У 1941 р. англійські війська зайняли території цих країн.
В інших країнах Тропічної та Південної Африки бойових дій не велося. Проте африканці змагалися у Північній Африці.
Домігшись успіхів у Північній Африці 1941 р., німецько-італійське командування прагнуло здійснити свої стратегічні плани: розгромити британські війська, увійти до Єгипту, захопити Александрію, Каїр та Суецький канал і таким чином оволодіти всією Північною Африкою.
Німецько-італійськими військами у Північній Африці командував генерал-фельдмаршал Е. Роммель. У червні 1942 р. німецько-італійське командування здійснило наступальну операцію під кодовим найменуванням „Тезей„ метою якої було оволодіння Тобруком і вихід на єгипетський кордон. Після кровопролитних боїв 19 червня 1942 р. Тобрук було взято в облогу, і вже наступного дня німецькі танкові частини за підтримки авіації розпочали його штурм. 21 червня гарнізон капітулював, до полону потрапило 33 тис. Англійських солдатів та офіцерів.
Англійці закріпилися на заздалегіть підготовлених оборонних рубежах біля Ель-Аламейна. Роммель готувався до проведення операції „ Аїда „. Під серпень британські війська посилилися. В їхньому розпорядженні вже було 935 танків, в тому числі 200 одиниць типу „ Грант „що називалися„ останньою єгипетською надією „.
Хоча армія і зазнала поразки у Північній Африці, їй вдалося знекровити противника й затримати його просування. Англо-американське керівництво дістало змогу зміцнити позицію в цьому регіоні, накопичити сили і підготуватися до рішучого наступу восени 1942 р. У жовтні-листопад і англійці здобули перемогу під Ель-Аламейном, англо-американські війська, висадившись в Алжирі й Марокко, розпочали наступ на Туніс, що став початком вигнання німецько-італійських військ з півночі Африканського континенту.
В 1944 р. у Бразавілі зібрались представникивсіх африканських володінь Франції. На цій конференції було обіцяно, що після війни в колоніях будуть створені представницькі органи і проведена загальна демократизація. Але правління Франції не спішило цього виконувати.
Політика метрополій по відношенні до участі африканців у війні була двосторонньою. Вони хотіли використати людські ресурси Африки як можна повніше, але страх допустити африканців до сучасних видів зброї послаблював ефективність їх участі у війні.
У широких колах населення із закінченням війни пов"язувалинадії на пом"ягшення колоніальних режимів та покращення життя.
Економічні та політичні зрушення, які відбулися в африканських країнах у ході Другої світової війни, призвели до загострення суперечностей між народами Африки та колонізаторами і створення передумов антиколоніальної боротьби у післявоєнні роки.
4. Атомне бомбардування Японії
У жовтні 1941 р. прем’єр-міністром Японії став генерал Хідекі Тодзіо. Було остаточно визначено плани військових завоювань. США та Англія погрожували Японії припинити з нею торгівлю, намагаючись за допомогою тиску і дипломатичних переговорів змусити її відмовитися від своїх планів. З метою виграти час і підготувати напад на американські військово-морські бази, кабінет Тодзіо направив у США спеціальну комісію для переговорів про врегулювання спірних питань японо-американських відносин. В Токіо 5 листопада було прийнято рішення про початок війни.
7 грудня 1941 р. з японських авіаносців злетіли літаки і разом з підводними човнами здійснили несподіваний напад на американську військово-морську базу Перл-Харбор на Гавайських островах. 8 грудня США оголосили війну Японії.
Майже водночас з нападом на Перл-Харбор японські війська завдали сильного удару по англійській далекосхідній ескадрі в районі Сінгапура, потопили кілька англійських військових кораблів.
Успіхи японців були вражаючими. Британці та американці зазнавали поразки за поразкою.
Початок перелому в ході кампанії на Тихому океані стали морські битви 4-8 травня 1942 р. У серпні 1942 р. на фронтах встановилося затишшя.
У липні 1943 р. затишшя на тихоокеанському театрі бойових дій закінчилося. США розгорнули масове виробництво військової техніки.
Спорудивши на Маріанських островах військово-повітряні бази, США розпочали регулярні авіанальоти на японські острови.