Реферат: Міжнародні інвестиції інгредієнт економічного розвитку

Чисті інвестиції в такому контексті являють собою вклади засобів у знову створені виробничі фонди та оновлюючий виробничий аппарат. Вони менші валових на величину засобів, що направляються із фонду відшкодування у вигляді амортизаційних відрахувань на повне становлення. Інвестуючі засоби з фондів відшкодування та відновлення характеризують в кінцевому рахунку відношення між простим та розширеним відтворенням.

В економічній теорії принциповою класифікаційною ознакою поділу інвестицій за формами вважається виділення фінансових та реальних інвестицій. Виділення із загального обєму іноваційної форми інвестицій та інтелектуальних інвестицій в ряді випадків – умовно, поскільки інтелектуальні інвестиції в більшій мірі являються іноваціями.

Фінансові інвестиції – це вкладання засобів в різноманітні фінансові інструменти: фондові (інвестиційні) цінні папери, спеціальні (цільові) банківські вклади, депозити, паї і т. д.

Реальні інвестиції – це вклади у виробничі фонди (основні та зворотні). В основному це вклади у матеріальні активи – будівлі, споруди, обладнвння та інші товаро-матеріальні цінності, а також нематеріальні активи (патенти, ліцензії, “ноу-хау”, технічна, науково-практична, інструктивна, технологічна та інша документація).

Інноваційна форма інвестицій (вклади у новшества) – це, в основному, вклади в нематеріальні активи, забезпечуючі розвиток НТП та успішну протидію конкурентам на товарних ринках. В промислово розвинутих країнах з високим рівнем техніки і технології іновації за своїм змістом і складом наближаються до реальних інвестицій. Однак в окремі періоди доводиться втілювати інвестиції і в підтримку технічно відсталих маловиробничих галузей та виробництв.

Інтелектуальні інвестиції – це вклади в творчий потенціал суспільства, обєкти інтелектуальної власності, що витікають із авторського права, права на промислові зразки і корисні моделі. В більшій мірі за своїм змістом і напрямком і нтелектуальні інвестиції одночасно являються іноваціями. Крім поділу інвестицій за напрямками вкладення засобів (фінансові, реальні), в економічній теорії існує велика кількість признаків, за якими вони виділяються в залежності від цілей дослідження обєкта інвестування.

Виходячи з джерел фінансування розрізняють: особисті засоби, інвестора, позичкові (державний кредит, кредити комерційних банків та інших фінансово-кредитних установ), приваблення засобів (засоби інших інвесторів).

За формами власності інвестиції поділяються на:

· державні – фінансуються із держбюджета, місцевих бюджетів, держпідприємствами;

· приватні – засоби населення (індивідуальних інвесторів), комерційних структур, колективних підприємств;

· іноземні – позичкові та кредитні ресурси міжнародних інвестиційних інститутів, зарубіжних корпорацій та фірм, спільних підприємств.

В залежності від термінів засвоєння інвестиції можуть бути довготривалими, середньотривалими та короткотривалими. Основне правило інвестування гласить, що інвестиції повинні бути довготривалими (в зарубіжній практиці – більше 1 року). Однак через неспрятливий інвестиційний клімат, нестабільність політичної ситуації і високі темпи інфляції, інвестори вимушені шукати обєкти середньотривалих та короткотривалих вкладів.

Важливе значення має поділ інвестицій на прямі та портфельні, особливо при експорті капіталу і створенні транснаціональних корпорацій.

Прямі інвестиції за звичай здійснюються у формі кредиту без інвестиційних посередників з метою оволодіння контрольного пакету акцій корпорації.

Портфельні інвестиції, як правило, здійснює пасивний інвестор, придбавши невелику долю (пай) компаній в надії на отримання нехай і невеликих але стабільних прибутків. Такий інвестор звичайно не прагне до управління компанією, її фінансове становище цікавить його тільки в момент виплати дивідентів.

До субєктів інвестиційної діяльності Закон “Про інвестиційну діяльність” відносить інвесторів та учасників. Ними без будь-яких обмежень можуть бути як громадяни і юридичні особи України, так і іноземні громадяни і юридичні особи і самі держави[1].

Таким чином, інвестор – субєкт інвестиційної діяльності, який приймає рішення про вкладання особистих, позичкових та приваблених майнових та інтелектуальних цінностей в обєкти інвестування.

Як передбачає Закон, інвестори можуть виступати в якості вкладачів, покупців, кредиторів, а також виконувати функції будь-якого учасника інвестиційної діяльності, тобто вкладати капітали, купувати цінні папери, а також виконувати функції товаровиробників, підрядчиків, субпідрадчиків, замовників. Відношення до числа інвесторів кредиторів є суперечливим. Якщо інвестор – це особа, яка вкладає особисті і позичкові засоби, то по відношенню до кредитора він боржник. А кредитор, в свою чергу, як судодавач не може бути одночасно інвестором, оскільки надана ним суда – це не власні засоби, вони підлягають поверненню. В окремих випадках банки та інші фінансово-кредитні установи можуть ставати інвесторами та здійснювати інвестиції, скажемо, в складі фінансово-промислових груп, але тоді вони не є кредиторами.

Інвесторам в умовах ринку надаються дуже широкі повноваження, у відповідністю з їх економічною самостійністю. Це визначення цілей, напрямків, видів та обємів інвестицій, визначення складу інших учасників інвестиційної діяльності. Не допускається за рамками Закону втручання державних органів та посадових осіб в реалізацію договірних відносин між субєктами інвестиційної діяльності.

Субєкти інвестиційної діяльності реалізують свої економічні інтереси, вступаючи у визначені взаємовідносини на інвестиційних ринках. Ці ринки регулюють процес обміну інвестиціями й інвестиційними обєктами (товарами).

Інвестиційна діяльність – це послідовна сукупність дій її субєктів (інвесторів та учасників) по втіленню інвестицій з метою отримання доходу та прибутку. Кожна країна як субєкт інвестиційної діяльності визначає правові, економічні та соціальні умови цієї діяльності у своєму законодавстві. В більш вузькому трактуванні цього поняття вживають термін “інвестиційний процес”. Це поняття за звичай повязується з реалізацією реальних інвестицій, із здійсненням реальних інвестиційних проектів. Порівняльна характеристика проводиться за наступними стадіями інвестиційного процесу:

· мотивація інвестиційної діяльності;

· прогнозування і програмування інвестицій;

· основи доцільностиі інвестицій;

· страхуванняінвестицій;

· державне регулювання інвестиційного процесу;

· планування інвестицій;

· фінансування інвестиційного процесу;

· проектування і ціноутворення;