Реферат: Міжнародні інвестиції інгредієнт економічного розвитку
Суттєвим критерієм оцінки політичної стабільності можуть слугувати наявність та обсяги зовнішньої (зокрема, багатостороньої) допомоги, високий рівень якої свідчить про сприятливе ставлення до країни як до об'єкта інвестування.
При здійсненні інвестиційного процесу враховується також диференціація менталітетів. Характерною рисою стратегії японських підприємців та інвесторів є орієнтація на тривалий період діяльності і використання довгострокових кредитів. Тому при розвитку виробництва їм притаманне не постійне стеження за котируванням акцій на фондовій біржі, а концентрація зусиль на вирішенні стратегічних завдань. На відміну від них, американські менеджери перебувають у тісній залежності від розмірів дивіденду і тому змушені зосереджувати увагу на забезпеченні максимального поточного прибутку.
Це також стосується і менталітету приймаючої країни. Зокрема, збільшення обсягів японського інвестування у Тихоокеанському регіоні (перш за все, у Південній Кореї, Сингапурі, Малайзії і Таїланді) пов'язане не лише з наявністю в них добре навченої та дисциплінованої робочої сили, а й з легким сприйняттям нею японського менеджменту.
Спроби національних фірм перенести діяльність за межі національних кордонів може бути пояснене агресивними чи захисними причинами: збільшенням або захистом прибутків, утриманням ринку або проникненням на нього.
У цілому вибір місця інвестування в приймаючій країні визначається на основі врахування таких параметрів, як розмір ринку, забезпеченість факторами виробництва, витрати, ступінь розвинутості інфраструктури, торгівельна політика, конкуренція, режим в'їзду та виїзду, власність, зайнятість тощо. Інвестор обирає місце здійснення капіталовкладень також з урахуванням характеру відповідної технології, стратегії фірми та своїх уявлень про ступінь ризику та можливих прибутків.
Слід зазначити, що для вибору об’єкта іноземного інвестування важливе значення має наявність дешевої некваліфікованої робочої сили та можливості зменшення сплачуваних податків. Це стало вирішальним фактором закриття найбільшими виробниками телевізорів з Японії, Тайваню та Південної Кореї своїх заводів у США і передислокації через південний кордон. Так, три прикордонних з США міста сконцентрували 90% корейських і майже половину японських прямих іноземних інвестицій в Мексику [3, С.12].
Отже, в основі здійснення зарубіжного інвестування лежать насамперед прагматичні мотиви. Через це також враховується, що доходи від інвестування в країнах, що розвиваються, на даному етапі значно вищі (в цілому на 10-12%), ніж у розвинутих. Зокрема, прибуток інвесторів США від капіталовкладень до 7 найрозвинутіших країн у 1992-1994 рр. складав у середньому 8%, тоді як його розмір від інвестування до 8 найбільших країн, що розвиваються, становив 21% [3, С.13].
Інша особливість сучасного періоду полягає в тому, що однією з рушійних сил, які визначають рівні та пропорції зарубіжного інвестування, став валютний фактор. Його значення на кожному товарному ринку суто індивідуальне. Проте емпіричні спостереження свідчать, що під вплив валютного фактора особливо підпадають ринки, які характеризуються відносно однорідною та стійкою номенклатурою.
Таким чином, можна сформулювати умову, згідно з якою зміцнення національної валюти країни базування зумовлює наростання її зарубіжного інвестування. Звідси випливає висновок, що інвестори країн із завищеним курсом валюти прагнуть направляти свої кошти до країн із заниженим курсом. Непересічне значення при здійсненні зарубіжного інвестування має наявність стабільної грошової та фінансової систем у країні-імпортері капіталу. Зокрема, Японія, Південна Корея та інші країни, що розвинули свою економіку завдяки ефективному залученню та використанню іноземних інвестицій, дістали можливість одержувати їх лише після приборкання інфляції та встановлення фінансової стабілізації.
Динаміка іноземного інвестування значною мірою залежить від зв'язків країни-реципієнта з недержавними та міжнародними організаціями. Дослідження світової практики дозволяє вивести неформальну залежність, згідно з якою інвестиції в ту чи іншу державу починають надходити після підписання угоди з Міжнародним валютним фондом та здійснення страхування. Важливу роль у даному контексті відіграє і наявність зовнішньої заборгованості: значна її величина зумовлює нижчий рівень надходження зовнішніх коштів.
Підбиваючи підсумок, виділимо фактори, за яких іноземне інвестування не здійснюється. Відсталість інфраструктури, нерозвинутість сировинної бази, зовнішня заборгованість, невисокий рейтинг кредитоспроможності, знецінення національної валюти, низькі доходи споживачів, проблеми при репатріації прибутків, політична нестабільність тощо зменшують активність іноземних інвесторів. Водночас це визначається і специфікою економічної політики країни. Так, досить незначний приплив проблеми при репатріації прибутків, політична нестабільність тощо зменшують активність іноземних інвесторів. Водночас це визначається і специфікою економічної політики країни. Так, досить незначний приплив приватних іноземних інвестицій в Японію – 908 млн.$ у 1994 р. і лише 39 млн.$ у 1995 р. - пояснюється як високою вартістю робочої сили та землі, так і відверто протекціоністською внутрішньою політикою в поєднання з експансією за кордон [3, С.14].
Важливе значення для здійснення іноземного інвестування має і приватизація. Вона проводиться на тлі одночасного визнання необхідності подальшої дерегуляції економічної активності і лібералізації діяльності приватного сектора. Внесення приватних іноземних інвестицій через купівлю чи приватизацію відбувається частіше, ніж створення нових підприємств, і належить до найбільш поширених та дійових форм іноземного інвестування. Переважна більшість національних фірм після абсорбування приватних іноземних інвестицій стає більш конкурентноспроможною; продаж активів іноземцям зумовлює негайне надходження коштів і, врешті-решт, сприяє подальшим інвестиціям, реінвестуванню прибутків та ін.
Аналіз умов здійснення іноземного інвестування в першій половині 90-х років свідчить, що воно сконцентрувалось у країнах, які краще регулювали його залучення. Це стосується насамперед країн, в яких були у наявності основні чинники: стабільна макроекономічна політика, відсутність підвищення процентних ставок, високий рівень національних заощаджень, значне інвестування в промисловість, відносно помірний бюджетний дефіцит, високі темпи зростання експорту та невеликі сподівання на надходження короткострокового капіталу, здійснення внутрішніх структурних перетворень (приватизації, лібералізації законодавства, відкриття ринків цінних паперів для іноземних інвесторів, послаблення валютного контролю, скорочення заборгованості). Звичайно, до цих чинників можна віднести й інші, проте саме ці вважаються визначальними.
2. Методи оцінки раціонального залучення інвестицій.
Діюча Методика визначення ефективності капітальних вкладень (1988р.) не може бути використана не тільки приватними інвесторами, але і в державному секторі, який втратив фактичну монополію на інвестиції.
Використаний в Методиці принцип приведених затрат базується на використанні нормативних коефіцієнтів економічної ефективності, які мають опосередкований, волюнтаристський характер, не враховують підприємницький ризик, обмежуються або усередненим роком, або терміном окупності.
Термін окупності нормується 5 – 6 роками, а інвестора, звичайно, цікавить весь строк експлуатації об’єкта.
Крім того показники порівняльної економічної ефективності не враховують фактор часу при оцінці поточних затрат і прибутку по рокам реалізації проекта встановлені на 12 п’ятирічку галузеві нормативні коефіцієнти економ. ефективності коливаються від 0,05 по транспортному будівництву, до 0,25 по матеріально-технічному оснащенню, харчової, легкої й ін. галузям. Ці коефіцієнти являють собою норму прибутку на інвестиційний капітал. Вони мають нормативний характер і важко зрозуміти чому мають такі значні розбіжності. Який поважаючий себе інвестор направить свій інвестиційний капітал в галузі із низькою нормою прибутку?
Діюча Методика дозволяє обумовити ефективність будь-якої інвестиційної програми шляхом вільного вибору аналога для порівняння, використання середнього коефіцієнта економічної ефективності по народному господарстві чи промисловості.
При доведені інвестиційних програм розрахунки ефективності проводились на кінцевому етапі розробки проектів. При цьому розглядалось обмежене число варіантів. Розрахунок і оцінка кінцевих економічних результатів не впливала на діяльність учасників інвестиційного процесу і мала формальний характер. Адже довгі роки 90% капітальних вкладень були державними, а по суті, нічийними.
Сучасного інвестора цікавить перш за все, економічна доцільність інвестиційної програми, він має бути впевненим, що прийняті в ній рішення найкращі з усіх варіантів, що вони дадуть стійке збільшення прибутку (зниження собівартості).
При цьому інтереси приватних інвесторів збігаються з інтересами держави, так як вона збільшує свій бюджет за рахунок податків на доходи успішних інвесторів.
В різних країнах Заходу приділяється значно більше уваги розрахункам ефективності інвестиційних програм. Цими показниками щоденно користуються інвестиційні (акціонерні) компанії та банки, які твердо і точно розраховують терміни окупності інвестицій, строки повернення кредиту і ефективності кредитних ресурсів, оцінюють надійність тих, хто позичає і т. д.
З розвитком ринкових відносин і посиленням факторів ризику оцінка ефективності інвестиційної програми значно ускладнюється. Розрахунки об’ємів реалізації, доходу, прибутку на перспективу ускладнені через лібералізацію цін. Розрахунки коефіцієнтів ефективності при відсутності нормативів для порівняння також втрачають зміст. Порівняння розрахункового коефіцієнта ефективності з процентними ставками ринку кредитів п