Реферат: Міжнародний поділ праці та міжнародна спеціалізація виробництва
Міжгалузева спеціалізація — це взаємовідносини між державами з обміном продуктами різних галузей виробництва. Така форма переважала в 30-ті роки у взаємовідносинах між комплексними галузями (наприклад, обробної промисловості загалом і сільського господарства). В 50—60-ті роки ця форма діяла вже на рівні первинних галузей (автомобілебудування, хімічна промисловість тощо). В 70—80-ті роки на перший план вийшла внутрішньогалузева спеціалізація, яка основана на поділі виробничих програм у межах однієї й тієї ж галузі.
Основними формами прояву МСВ є предметна, подетальна (по-вузлова) та технологічна (постадійна) спеціалізації.
Перша з них (предметна) передбачає спеціалізацію підприємств різних країн на виробництві та експорті повністю закінченого і готового до споживання виробу. Подетальна спеціалізація базується на кооперації виробників різних країн у випуску вузлів та деталей, а технологічна — на здійсненні окремих стадій технологічних процесів виробництва товарів у межах єдиного технологічного процесу.
Найрозвиненіші всі форми спеціалізації в машинобудуванні, приладобудуванні тощо.
З розвитком МПП в МСВ виникли такі поняття, як "міжнародно-спеціалізована галузь" та "міжнародноспеціалізована продукція". Перша з них (міжнародноспеціалізована галузь) характеризує ті галузі, які беруть найактивнішу участь в МПП. Для них характерна висока частка продукції на експорт та високий рівень внутрішньогалузевої спеціалізації.
Міжнародноспеціалізована продукція — це продукція, яка є предметом двосторонніх та багатосторонніх угод про розподіл виробничих програм і за умови виготовлення в одній чи декількох країнах значною мірою задовольняє потреби світового ринку в ній.
Основними показниками рівня міжнародної спеціалізації галузі є такі:
коефіцієнт відносної експортної спеціалізації:
,
де Ек — питома вага товару в експорті країни; Ес — питома вага товару в світовому експорті.
Якщо КГ > 1, то галузь або товар вважаються міжнародно-спеціалізованими;
експортна квота у виробництві галузі:
,
де Е — обсяг експорту за даний період; Овн — обсяг внутрішнього виробництва за той же період.
Експортна квота характеризує значення експорту продукції певної галузі для економіки країни.
Міру участі національного господарства в МПП характеризує індекс товарності, t:
,
де Е — річний експорт; І — річний імпорт; Р — річний валовий внутрішній продукт.
Другим елементом у МПП є міжнародне виробниче кооперування, тобто об'єднання зусиль виробників декількох країн у випуску певних видів товарів для світового ринку. Коопераційні зв'язки проявляються на всесвітньому, міжгалузевому або внутрішньогалузевому рівнях.
У міжнародній практиці виділяють три основні форми кооперування: здійснення спільних програм; договірна спеціалізація; створення спільних підприємств.
Реалізуються спільні програми, своєю чергою, у двох формах: підрядне кооперування, за якого виконавець за дорученням замовника виконує певні роботи з виробництва деталей, вузлів тощо, які є складовою частиною продукції замовника; організація спільного виробництва об'єднанням різних видів ресурсів (фінансових, матеріальних, трудових, науково-технічних тощо) партнерів та закріплення за кожним з них повної відповідальності за виробництво певної частини виробу.
Завданням договірної спеціалізації є запобігання дублюванню виробництва та прямої конкуренції на ринку між виробниками — учасниками виробничого кооперування. Суть її полягає у розмежуванні виробничих програм і закріпленні за кожним учасником певного асортименту кінцевої продукції.
Характерними рисами такої форми кооперування, як створення спільних підприємств, є об'єднання на пайовій основі власності партнерів, спільне управління підприємством, спільне нараження на виробничий і комерційний ризик, розподіл прибутку між партнерами згідно з умовами договору. Найпоширеніші в усьому світі спільні підприємства у формі товариств з обмеженою відповідальністю та акціонерних товариств.
Міжнародне кооперування виробництва охоплює різні сфери співробітництва, головними серед яких є:
а) виробничо-технічне співробітництво (розроблення і погодження проектно-конструкторської документації, технологічних процесів, якості продукції, виконання будівельно-монтажних робіт; передача ліцензій та прав власності; удосконалення управління виробництвом тощо);
б) співробітництво у сфері реалізації кооперованої продукції;
в) співробітництво у післяпродажному обслуговуванні кооперованої продукції.
У світовому господарстві міжнародне кооперування класифікують за його основними характеристиками:
за видами — економічне, виробниче, науково-технічне, у сфері збуту тощо;