Реферат: Мої улюблені народні свята

План:

1. Обрядовість зимового циклу

2. Обрядовість весняного циклу

3. Літні звичаї та обряди

4. Осінні звичаї та обряди

Є край, де найкращі у світі пісні

І цвітом чарує калина,

Де сонечко вперше всміхнулось мені,

Де дім мій – моя Україна.

Щасливі ми, що народилися і живемо на такій чудовій землі – багатій і мальовничій Україні. Кожна нація, кожен народ мають свої звичаї, що виробились протягом багатьох століть і освячені віками. Звичаї розрізняють і об¢єднують людей в один народ, одну націю. Вони відображають спосіб світосприйняття народу, те, як народ мислить, відчуває навколишній світ. Звичаї стають основою, з якої виникає усна народна творчість. Вони мають для нас особливий чар старовини. Мені подобаються свята, які належать до різних природних циклів: зимових, весняних, осінніх, літніх.

1. Обрядовість зимового циклу

Серед свят зимового циклу мені подобаються день пам’яті апостола Андрія Первозванного (13 грудня), день пам’яті Миколи Чудотворця (19 грудня), Різдво, Новий рік (13 січня), Водохреща.

Одним із свят, яке завжди відзначали наші батьки, діди, прадіди, було велике зимове свято, особливо важливе для молоді – день Андрія. Це свято відзначали 13 грудня. Починався вечір з дівочої ворожби, після заходу сонця. Перед початком гадань кожна дівчина повинна з’їсти хоча б один вареник. Після цього брали ще по одному, клали на підлогу і впускали кішку, яку цілий день не годували. Чий вареник з’їдала кішка першим, та і заміж першою вийде, а чию не зачепить, то сидіти їй в дівках.

Є ще одне ворожіння. Беруть велику миску з водою, але щоб вона не була наповнена вщерть. По краях вішають перегнуті смужки паперу з записаними подіями: палке кохання, виграш, крадіжка, далека дорога, розлука. У половині шкаралупи грецького горіха встановлюють маленький згарок свічки. Човник пускають на середину миски. Залежно від того, до якого краю він підпливе і який папірець підпалить, таке станеться з одним із присутніх, на кого ворожать. Увечері влаштовували вечорниці, на які сходилися і хлопці. На Андрія знімають калитки у тих, хто зустрічається. Цей звичай зберігся в селах. Зняту калитку у дівчини відносять до парубка, або навпаки. Або ще посипають між ними доріжку соломою.

Вважають, що, якщо на Андрія випаде сніг, то зима довго ще не настане, а якщо не випаде, то зима буде тепла та малосніжна. Якщо іній на деревах у цей день – буде добрий врожай гречки.

І сьогодні святкують Андрія. Дівчата продовжують ворожити, причому не тільки в селах, але й в містах. Калитки на Андрія знімають у селах, в містах цей звичай не зберігся.

Святого Миколу святкують 19 грудня. На Миколу нічого не роблять, бо це велике свято. Пам’ятаю, коли я була зовсім маленьким, мій батько переодягнувся у святого Миколу і приніс подарунки. Кожен рік я чекала цього свята. Коли я підросла, то батько вже не переодягався в Миколу, але подарунки під подушкою я все знаходила. Діти дуже люблять це свято, вчать молитви, колядки. Колись мені батько казав, якщо я буду неслухняною і буду погано вчитися, то святий Микола до мене не прийде і подарунків я не отримую.

В нашому селі люди казали, що святий Микола, як щедрий Бог із небес, часто заходив до помешкання багатодітних чи хворих людей і обдаровував їх. Також розповідали, що святий Миколай допомагав мандрівникам та подорожнім, а особливо запорозьким козакам. Вони за цю поміч побудували йому понад 30 храмів, названих його іменем. На його честь складено багато віршів та пісень.

Святого Миколу в наш час святкують віруючі православні люди. Звичай обдаровувати дітей подарунками в це свято майже не зберігся.

Різдво – родинне свято, зустрічали його урочисто, схвильовано. До свята готувалися заздалегідь: білили хату, прибирали її святковими рушниками, килимами. На вечірній зорі найстаріший член сім’ї ( дід або батько) вносив в хату сніп жита чи ячменю. Називався сніп «дідухом» або «колядою». Він і виконував функцію ялинки. Найстаріша жінка в сім’ї (баба або мати) ставила біля «дідуха» горщик з кутею, узвар і свячену воду. Біля свяченої води запалювали свічку. До 12 години ночі сини і батько обходили обійстя із святим хлібом, благословляючи все живе, заклинаючи його від напасті. На воротях і на дверях сараю ставилися обереги і вішалися пучечки трави з полину, кропиви, чебрецю, щоб відігнати нечисту силу. Сигналом до вечері була поява першої зірки на небі, яка сповіщала про народження Божого дитяти. На столі ставилося 12 страв, щоб кожен місяць був щедрим. Батько ховався за стіл, питаючи, чи його не видно, і отримував ствердну відповідь. Потів він відповідав: «Як ви мене не бачите зараз, то щоб цілий рік з-за хліба не бачили» і бажав врожаїв та достатку. Господиня імітувала квочку чи якусь іншу бажану в господі птицю.

Першою їли кутю з медом, потім оселедці, рибу, голубці з пшоном. Обов’язковими стравами були пиріг і вареники.

У Святий вечір колядували тільки діти. Старші колядники обходили хати з наступного дня. Парубочі ватаги колядників ходили з «звіздою», дівочі – з ліхтарем. Серед колядників були «дід», і «баба», і «коза», і «циган». Господарі щедро обдаровували колядників, кладучи дарунки їм в торбину.

І сьогодні святкують Різдво. І в наш час обов’язковою стравою є кутя. Однак звичай заносити в хату сніп жита чи ячменю не зберігся. Цю функцію у нас виконує ялинка. У багатьох селах зберігся звичай ставити на стіл 12 страв. Сьогодні колядують у Святий вечір і наступного дня.

Водохреща святкували 19 січня. Вечір під Водохреща називали «другим свят-вечором» або «голодною кутею». Як прийде день Голодної куті (18 січня), то святять воду в діжці коло церков. Жінки варять й печуть все те, що й перед Різдвом. Тільки на Голодну кутю од самого рання не можна нічого їсти і пити, поки не зійде вечірня зірка і не нап’єшся свяченої води.

Воду святять коло церкви. Цією свяченою водою господар кропить хату, подвір’я, худобу, город.

Вважалося, що в ніч під Водохреща чарівною стає вода в криницях чи потаках. Тому господарі, як тільки проспівали опівночі півні, бігли до річки набрати цілющої води. Рано всі йдуть до церкви. Після цього вдома сідали обідати. Частувалися як і на Різдво.

В наш час святкують Водохреща. І в селах, і в містах йдуть до церкви, освячують воду, а потім вдома кроплять хату, подвір’я, худобу. Таким чином відганяють нечисту силу. У містах майже не зберігся звичай Голодної куті. Цього звичаю в основному дотримуються у селах.

За тиждень після коляди – Щедрий вечір. Це стародавній дохристиянський звичай, який святкують напередодні Нового церковного року. За християнським календарем – це день преподобної Меланії. На Щедрий вечір батько ховається від дітей за пирогами – символ щедрості, багатства. Парубок вбирається в «Меланку». З ним ходять ряжені – орач, сівач, дід, ведмідь, коза, журавель, циган, чорт. Ця весела компанія грає, співає, танцює. Заходять в оселі, де збираються дівчата, щедруючи. По черзі кожен із ватаги співає свої пісні. Коли щедрівка скінчилась, хлопці скидають своє вбрання і на запрошення дівчат сідають до столу. Дівоча «Меланка»: найвродливіша з дівчат одягає вінок, стрічки, намисто, а друга вбирається за молодого і зветься «Василем». Дівчата знаходять час і поворожити. Ворожать так само, як і на «Андрія».

На Новий рік, або свято Василя, як тільки розвидняється, йдуть посівати. Перший посівальник приносить щастя до хати, але тільки хлопець.

У перший день Нового року пильно приглядаються до всього, бо все має значення.

Так, якщо ніч проти Нового року тиха і ясна, то буде щасливий рік, якщо іній рясно вкриває всі дерева – на врожай. Сніг випаде – щасливий рік буде.

Мало що збереглося в наш час зі свята Василя та Щедрого вечора. У містах і селах Придністров’я і зараз зустрінеш посівальників. Не зберігся звичай щедрувати під вікнами.

2. Обрядовість весняного циклу

--> ЧИТАТЬ ПОЛНОСТЬЮ <--