Реферат: Молюски Особливості будови і фізіології Умови проживання

Рот знаходиться на передньому кінці тіла, над основою ноги. По боках від нього — ротові лопаті, війки яких підганяють ча­стки їжі до ротового отвору. Слинні залози не розвинені.

Живляться двостулкові пасивно, переважно детритом, планк­тонними організмами, бактеріями, які потрапляють у мантійну порожнину разом із водою. Дихають за допомогою зябер, що роз­ташовані в мантійній порожнині по обидва боки від ноги Для живлення і дихання двостулкові молюски пропускають крізь своє тіло велику кількість води, яка крізь ввідний сифон всмоктується у мантійну порожнину і фільтрується крізь зябра. Кисень, розчинений у воді, надходить у кровоносні судини зябер, а завислі у воді часточки осідають на їх слизовій оболонці. Вієчки, розташо­вані на зябрах, гонять слиз із осілими часточками вперед, до ро­тового отвору. Все їстівне (мікроскопічні рослини і тварини, орга­нічні рештки) надходять до органів травлення, а неорганічні ре­човини окутуються слизом і виводяться назовні через вивідний сифон.

Більшість двостулкових — різностатеві тварини. Протоки сі­м'яників і яєчників відкриваються в мантійну порожнину. Заплід­нення яєць зовнішнє.

Розвиток у більшості видів із метаморфозом. Личинка мор­ських форм — парусник — подібна до трохофори кільчастих чер­вів. Личинки прісноводних молюсків — глохідії — паразитують на зябрах риб. За допомогою личинкової стадії ці малорухливі тва­рини розселяються у гідросфері

У наших проточних водоймах на піскуватих відмілинах зуст­річається перлівниця звичайна (довжина від 9 до 14,5 см, висо­та до 4 см). Стулки в неї товстостінні, з добре розвиненим перла­мутровим шаром; закриваються за допомогою замка.

У стоячих водоймах з мулистим дном поширена жабурниця звичайна (довжина до 20 см). Черепашка у жабурниці ширша й округліша, ніж у перлівниці, тонкостінна, без замка. Рухаються ці тварини дуже повільно (1 —1,5 м за годину). Восени зариваю­ться у ґрунт дна, де й проводять зиму в стані заціпеніння. Три­валість життя цих молюсків в середньому 15 років.

У морях Радянського Союзу поширені мідії, морські гребінці, устриці, які вживаються в їжу. Мідії належать до довгожителів (окремі види живуть до 100 років), вони є численними у Чорному, Азовському та інших морях. Ведуть сидячий спосіб життя, прикріплюючись бісусними нитками до субстрату. Зустрі­чаються на глибині від 9 до 78 м.

Звичайна мідія витримує значні коливання солоності води й опріснення до 3%о (0,3 %). Однак якщо вона постійно живе при зниженій солоності, то росте повільно і розміри її значно змен­шуються. Цей молюск належить до евритермних організмів: влітку на літоралі сильно прогрівається сонцем, а взимку в суворих умовах Білого і Баренцевого морів може навіть промерзати, за­лишаючись живим.

Із зростанням сонячної активності швидкість росту мідії змен­шується в 2—2,5 рази, а в роки з низькою активністю ріст найінтенсивніший.

У морях СРСР поширена звичайна, або їстівна устриця. У Балтійському морі її немає, бо солоність води понижена. Уст­риці здебільшого живуть на камінні та піщано-кам'янистих ґрунтах, приростаючи своїми стулками до субстрату на глибині від 1 до 50—70 м. Вони дуже чутливі до температури води, особливо в період розмноження, що відбувається при температурі 18—20 °С. Мінімальна солоність, при якій можуть жити ці тварини,— не нижче 12 %о. Солоність впливає і на їхній ріст та смакові яко­сті. При високому вмісті солей (до 35 %) вони ростуть добре, проте м'ясо їх стає жорстким і неприємним на смак. Найжирнішими та найсмачнішими вони бувають при солоності між 20 і 30%о—-у місцях, де спостерігається незначне опріснення моря річковими водами. Устриці дуже чутливі також до чистоти води та вмісту у ній кисню. Часто гинуть при заносі їх піском та му­лом під час шторму.

Великі устричні банки (місця скупчення) є вздовж Кримського та Кавказького узбереж Чорного моря.

2. Головоногі молюски. Загальна характеристика.

Прогресивні риси організації.

Відомо близько 600 сучасних видів, із них у далекосхідних морях СРСР зустрічається 27 Вони можуть жити лише у водах із високою солоністю (не менше 33 %о)- тому їх немає в Чорному та Азовському морях.

Розміри — від 15 см до І8 м. Тіло їхнє білатерально-симетрич­не, розділене на голову і тулуб. Передня частина ноги видозмі­нилася в щупальця (“руки”), які оточують рот. Кіль­кість щупалець неоднакова: у восьминогів , або спрутів, їх 8, у кальмарів, каракатиць — 10, а в наутилуса — близько 40. Задня частина ноги утворює лійку, що з'єднує порожнину мантії із нав­колишнім середовищем. Молюск через лійку сильним струменем виштовхує воду із мантійної порожнини, що спричинює рух тіла у протилежний бік (гідрореактивний рух). У більшості головоно­гих є внутрішній хрящовий скелет, який захищає цент­ральну нервову систему. Нервова система головоногих складніша, ніж в інших безхребетних. Ганглії великих розмірів і утворюють спільну навкологлоткову нервову масу. У восьминогів є зачат­ки кори із клітин сірої речовини. У головоногих добре розви­нені органи чуття: є осфрадії, нюхові ямки, статоцисти та очі, які за своєю будовою нагадують, органи зору ссавців. У гігантського спрута діаметр ока до 40 см.

За способом живлення головоногі — хижаки. Свою здобич во­ни схоплюють і утримують щупальцями, на яких у 2—3 ряди роз­ташовані присоски, а в деяких і гачки. Присоска діаметром у З см може утримувати масу до 3,5 кг. Головоногі можуть про­ковтнути лише подрібнену їжу, бо стравохід їх оточений нерво­вими гангліями. У подрібненні їжі беруть участь рогові щелепи

(«дзьоб») та терка (радула). Розвинені також печінка та під­шлункова залоза.

На відміну від інших молюсків у головоногих кровоносна си­стема майже замкнена: у багатьох місцях артерії крізь капіляри переходять безпосередньо у вени. Крім основного серця, трьох-камерного, що переганяє кров по тілу, є ще два зябрових серця, які проштовхують її крізь зябра. Кров блакитна, бо замість ге­моглобіну містить гемоціанін, до складу якого входить мідь. Го­ловоногі мають здатність змінювати забарвлення свого тіла за­лежно від навколишнього середовища, а також при збудженні. Ця здатність зумовлюється наявністю в шкірі пігментних клі­тин — хроматофорів, які можуть рефлекторно розтягуватись або звужуватись під дією спеціальних м'язів — розширювачів.

Важливого захисного значення набуває здатність цих тварин виробляти в чорнильній залозі речовину, що має наркотичні вла­стивості і забарвлює воду в темні кольори.

Головоногі — різностатеві організми. У межах класу спостері­гається як зовнішнє, так і внутрішнє запліднення з відкладанням яєць, а також живородіння. У багатьох видів виражена турбота про потомство з боку самок.

До класу головоногих молюсків належать кальмари, карака­тиці, восьминоги.

Більшість кальмарів входить до складу нектону Тіло їх обтічної форми, циліндричне; шкіра виділяє слиз, що зменшує тертя під час реактивного руху у воді. Маневруючи за допомогою плавців хвоста і щупалець, кальмари розвивають швидкість до 70 км/год (в середньому —ЗО—55 км/год). Є серед кальмарів і абісальні форми, наприклад, архітевтис, який дося­гає великих розмірів: довжина тіла разом зі щупальцями — до 18 м, маса — близько 8 т, а діаметр кожної присоски — до 20 см. У деяких глибоководних кальмарів є телескопічні очі, в інших — органи світіння — фотофори.

Каракатиці належать до бентосних форм. На відміну від кальмарів тіло у них сплющене зверху вниз. На спинному боці, під мантією, знаходиться рудимент раковини у вигляді по­ристої пластинки. Вона дуже міцна, що дає змогу каракатиці ви­тримувати високий тиск.

Серед восьминогів є глибоководні бентосні форми, а також пе­лагічні, які живуть у товщі води. У глибоководних щупальця з'єднані перетинками, утворюючи дзвін.

Література : Г.В. Ковальчук “Зоологія з основами екології”.