Реферат: Молюски Особливості будови і фізіології Умови проживання

Реферат з біології

Молюски. Особливості будови і фізіології. Умови проживання.

План

1. Черевоногі молюски. Особливості будови і фізіології організму. Умови проживання.

2. Молюски двостулкові. Особливості фізіології і будови організму. Умови проживання.

3. Головоногі молюски. Загальна характеристика. Прогресивні риси організації.

Черевоногі молюски. Особливості будови і фізіології організму. Умови проживання.

Клас черевоногі молюски налічує близько 90 тис. видів; у фау­ні їх більше 1000, з них на Україні — понад 200.

Заселяють слимаки різні зони морів та океанів, прісні водо­йми; деякі живуть на суші, пристосувавшись навіть до суворих умов пустині та гірських вершин.

Тіло асиметричне, з добре вираженою головою. Нога з широ­кою підошвою. Черепашка (1,5—250 мм) спіральне закручена, іноді недорозвинена або зовсім редукована. На голові розташовані 1—2 пари щупалець. У більшості видів добре розвине­ні очі, статоцисти та осфрадії. У глотці знаходяться рогові щеле­пи та терка (радула, вкрита рядами міцних хітинових зубчиків. Ці органи служать для механічного подрібнення та зіскоблюван­ня їжі. Розвинені слинні залози. Кишки утворюють петлеподібний вигин, анальний отвір міститься над головою або збоку від неї, на правому боці тіла.

Живлення черевоногих різнома­нітне. Є серед них фітофаги (голі слиз-ні, виноградний і садовий слимаки та ін.), хижаки (мурекси, насси, рапани та ін.), більшість — всеїдні форми.

Органами дихання є зябра (для більшості) та легені.

Розмноження статеве. Мор­ські форми здебільшого різностатеві, а прісноводні та наземні — гермафродити. Запліднення внутрішнє. Розвиток пря­мий або з метаморфозом, личинка па­русник (велігер).

Серед морських черевоногих перева­жають літоральні форми, проте є й такі, що опускаються на знач­ну глибину. У Чорному та інших морях поширена пагела, або .морське 6*лкх?м,е; вона міцно прикріплюється до прибережних скель своєю ногою (буває, треба прикласти силу в десятки кіло­грамів, щоб відірвати цього молюска від субстрату).

У ставках, невеликих озерах, старорічищах водиться ставковик звичайний (озерним), який досягає розмірів 68—70 мм. За допомогою ноги він переміщується не лише по твердому субстра­ту, але й по плівці поверхневого натягу води. Дихає за допомогою легенів атмосферним повітрям, тому періодично піднімається на поверхню, щоб набрати в мантійну порожнину запас повітря. При зниженні тем­ператури вод до 6—8 °С ставковий починає дихати киснем, розчинним у воді, тоді його легеня функціонує як зябра. За способом живлення ставковик звичайний — всеїдна тварина: поїдає рослинну, тварин­ну їжу, а також і трупи.

Експериментальне доведено, що при високій щільності популя­ції продукти метаболізму пригнічуюче діють на кожну особину, затримуючи її ріст. Тому в густо заселених басейнах розвиваю­ться дрібні екземпляри.

У невеликих прісних водоймах поширені котушки, калюжниці, бітинії. Котушки, живлячись мікроскопічними водоростями (вони їх зскрібають теркою з поверхні водяних рослин та підводних предметів), є бажаними мешканцями акваріумів як біо­логічні санітари.

Усі ці молюски можуть витримувати пересихання водойм, ви­діляючи при цьому щільну плівку, яка закриває вхід у чере­пашку.

Наземні молюски витримують значні температурні коливання. У південних широтах влітку, а в північних — взимку вони впада­ють у стан анабіозу.

У південних та західних областях СРСР, в тому числі й на Україні, поширений наземний молюск виноградний слимак . Активний вночі, завдяки чому зменшуються втрати води з організму. Належить до фітофагів, живлячись листям виногра­ду та плодових дерев. Яйця відкладає в ямку, яку викопує за до­помогою ноги. За літо буває 2—3 кладки по 20—25 яєць. Восени із зниженням температури до 8—10° впадає у сплячку. Для цього він заривається у землю або ховається під мох чи опале листя; вхід у черепашку закриває твердою вапняковою кришечкою (епіфрагмою), яку виділяє мантія.

Наземний спосіб життя ведуть голі слизні, типовими пред­ставниками яких є польовий та садовий слизні.

Характерна ознака цих молюсків — відсутність зовнішньої черепашки.

Вона у них рудиментарна, у вигляді невеликої вапнякової пла­стинки овальної форми; зовні обростає мантією. Дихають голі слизні атмосферним повітрям за допомогою легені (дихальна по­рожнина під мантією). У шкірі є численні слизові залози, секрет яких має захисне значення. При зниженні вологості і високій тем­пературі ці тварини гинуть. Тому вони населяють такі біотопи, де є достатня кількість вологи, і ведуть присмерковий та нічний спосіб життя, ховаючись на день у ґрунт та в різні укриття. По­сушливого літа, коли вологість ґрунту падає до 30—35 %, слизні втрачають масу, стають в'ялими, а при зниженні вологості до 10—15% і температурі до 30 °С — гинуть. У сприятливих для них умовах (вологе літо, тепла осінь) спостерігається різке зро­стання чисельності цих тварин. Вони інтенсивно розмножуються протягом літа, відкладаючи у ґрунт та різні укриття до 500 яєць, з яких через 2—3 тижні виходить молодь, що вже через півтора місяця стає статевозрілою. У роки масового розмноження голі слизні завдають відчутної шкоди посівам зернових культур, а та­кож рослинам саду та городу. Зиму проводять у стані заціпенін­ня в ґрунті, зариваючись на глибину до 0,5 м.

1. Молюски двостулкові. Особливості фізіології

і будови організму. Умови проживання

У світовій фауні відомо близько 15 тис. видів двостулкових в межах СРСР — до 5000, з них) на Україні —близько 80

Двостулкові населяють гідросферу від літоралі до океанічних западин (10,8 км). Особливо велика біомаса цих тварин у при­бережних мілководних зонах На суші не зустрічаються.

Розміри варіюють від 2—3 мм до 1,5 м (тридакна).

Двостулкові молюски мають білатеральну симетрію, їх черепашка складається із двох стулок, з'єднаних еластичною зв'язкою (лігаментом), а у деяких видів і за допомогою замка (зубців і заглибин на стулках). Стулки закриваються при скоро­ченні м'язів — замикачів. Ріст черепашки відбувається нерівно­мірно, що залежить від пори року й умов навколишнього середо­вища. Внаслідок цього утворюються смуги приросту, за якими можна визначити вік молюска. Передній край черепашки тупий, задній — загострений

На нижньому боці між розкритими стулками висувається м'я­зова нога — орган переміщення молюска. Чимало молюсків, ко­ристуючись ногою, зариваються в мул або пісок У багатьох мор­ських представників класу в нозі є бісусна залоза, що виділяє речовину — бісус, за допомогою якого молюск прикріплюється до підводних предметів.

Мантійна порожнина з'єднуєть­ся із навколишнім середовищем двома сифонами: ввідним, або зябровим, крізь який надходить вода, і вивідним, або клоакальним, крізь який вода виходить назовні. Надходження води забезпечується рухом вієчок епітелію, що вкри­ває мантію, зябра і сифони Голова редукована.

--> ЧИТАТЬ ПОЛНОСТЬЮ <--