Реферат: Монетарна політитика і її інструменти

Грошові засоби, які банки надають одне одному в формі позичок через ринок федеральних фондів, не виявляють ніякого впливу на величину суммарних банківських резервів; шляхом такого роду займів резерви рухаються по колу, переходячи з рахунків одного банка на рахунок іншого. Грошові кошти, узяті в позичку крізь облікове вікно, становлять чисті додаткові резерви. Вони утворюють основу процесу мультiплікативного поширення депозитів аналогічно резервам, вводимим в банківську систему шляхом купівлі на відкритому ринку. Оскільки ця форма займів впливає на обсяг резервних депозитів, зміни рівня банківської облікової ставки дають в руки ФРС ще один інструмент управління величиною грошової маси. Підвищення рівня банківської облікової ставки скорочує обсяг резервів, що здобуваються за рахунок займів і, отже, має тенденцію зменьшувати величину грошової маси. Понiження рівня облікової ставки сприяє зростанню обсягу резервів, що здобуваються за рахунок займів, створюючи передумови для поширення грошової маси.

Зміна норми обов'язкових резервів

Зміна норми обов'язкових резервів становить третій інструмент монетарної політики, що може використати ФРС для контролю за пропозицією грошей. Сумарна величина депозитів до затребування визначається по слідуючій формулі:

Сумарна величина депозитів до затребування = (1\гг) х Загальна величина резервів,

де гг означає норму обов'язкових резервів. Аналогічні, але більш складні формули застосовуються для опису взаємозв'язку між нормами обов'язкових резервів і всіма елементами параметрів М1 і М2 в сучасній банківській системі США. Таким чином, понiження норми обов'язкових резервів збільшить обсяг тієї грошової маси, яку може підтримувати деяка кількість резервів, а підвищення цієї норми скоротить кількість доларів грошової маси, що приходиться на деяку надану кількість резервів.

Хоч зміна норми обов'язкових резервів ніколи не використалася для цілей поточного контролю за пропозицією грошей, ФРС інколи змінювала цю норму. Діялося це в тих випадках, коли ФРС мала рішучі наміри добитися сдвигу в бік поширення чи стиску обсягу пропозиції грошей. Наприклад, в період важкого економічного занепаду 1974-1975 років ФРС тричі понiжала свої вимоги до величини обов'язкових резервів.

Закон про контроль за грошовим обігом 1980 року поширив сферу розповсюдження норми обов'язкових резервів, що встановлює ФРС. До того як був прийнятий цей закон, ФРС могла вимагати дотримання зазначеної норми тільки у комерційних банків, надходящих до її структури. В цей час ФРС може встановлювати вимоги, що стосуються резервного покриття трансакционих депозитів, для всіх депозитних інститутів, за винятком лише самих дрібних. Згідно з законом, ФРС може регулювати величину норми обов'язкових резервів в межах від 8 до 14 відсотків для фінансових інститутів, сумарна кількість трансакционих депозитів яких перевищує деякий встановлений рівень. Крім того, при певних умовах вона може накладати додаткові зобов'язання по резервному покриттю трансакционих депозитів. Окрім цього, вона може зобов'язати фінансові інститути, розмір активів яких перевищує певну величину, дотримуватися вимоги обов'язкових резервів для неособових термінових вкладів і деяких інших категорій пасивів шляхом встановлення норми обов'язкових резервів по них від 0 до 9 відсотків.

Проте в дійсності удосконалення практики встановлення норм обов'язкових резервів, які вводяться згідно з Законом про контроль за грошовим обігом, зв’язані із різноманітного роду тонкостямi технічного характеру. Останні роблять меньш привабливими, із точки зору ФРС, використання зміни норми обов'язкових резервів у вигляді інструменту грошової політики. І хоч юрiдично цей інструмент досі ще доступен, після 1980 року він в чималій мірі загубив свою актуальність і був відкладений до найкращих часів. Сьогодні тяжко сказати, чи є в нього майбутнє.

Особливості проведення монетарно ї політики на сучасному етапі розвитку

В основі грошово-кредитної політики лежить теорія грошей (монетарiстська теорія), що вивчає процес впливу грошей і грошово-кредитної політики на стан економіки в цілому.

Довгі роки серед економiстів ведуться дискусії, обумовлені двома різноманітними подходамi до теорії грошей: модернiзiрованою кейнсіанською теорією, і сучасною кількісною теорією грошей (монетарiзмом) - із інший.

В чому суть суперечки? І кейнсіанці, і монетарiсти визнають, що зміна грошової пропозиції впливає на номiнальний ВНП, але оцінюють по-різному і значення цього впливу, і сам механізм: із точки зору кейнсіанців, в основу монетарної політики повинен бути покладений рівень процентної ставки, а із точки зору монетарiстів, - сам рівень грошей.

Кейнсіанська теорія грошей

Основні положення теорії ,що відстоюється кейнсіанцамi у галузі грошей, слідуючі:

ВНП=C+I+G+NX,

де C - споживчі видатки населення; I - інвестиції; G - державні видатки на покупку товарів і послуг; NX - чистий експорт.

Але адже немає гарантій того, що інфляція не вийде з-під контролю держави. Наприклад, можна змоделювати таку ситуацію: з метою наступного зростання обсягу виробництва збільшено грошова пропозиція. Проте між приростом грошей в обігу, інвестиціями і наповнені ринку товарами існує певний тимчасової лаг. Першою реакцією ринку на збільшення грошової пропозиції буде зростання цін на товари і послуги. Покупець адаптується до підвищених цін, але у нього виникає і адаптивне сподівання, і, відповідно, підвищений попит, зв'язаний із подальшим зростанням цін. Тому першою реакцією споживача на товари, що з'явилися буде підвищений попит на них, і, як слідство, буде тривати зростання цін.

Монетаристський підхід

В цілому в 70-х гг. спостерігалась криза кейнсіанської школи. В економічній науці попершестав переважати неокласичний напрям, а після цього - монетарiзм. Головний теоретик монетарiзма - відомий американський економiст, лауреат Нобелєвської премії М.Фрiдмен.

В самих загальних рисах основні положення монетарiзма такі:

Монетарiзм спирається на рівняння І.Фiшера: М*V=P*Q , але якщо І.Фiшер робить упор на взаємозв'язок грошового феномену з цінами, то М.Фрiдмен ув’язує динаміку грошового чинника із номiнальним ВНП.

Оскільки добутокP*Q - це фактично номiнальний ВНП, то рівняння можна представити як: М=ВНП/V .

Монетарiсти затверджують, що величина V стабiльна, тобто практично не змінюється в краткостроковому періоді, а в довгостроковому періоді змінюєтьсяповільно і ці зміни легко передбачені. Крім того, при зміні грошової пропозиції V не змінюється.

Але якщо V стабiльна, то чинник грошей можна записати з певним коефіціентом k , тоді

k*M=ВНП,

отже, грошова пропозиція - це вирішальний чинник, що впливає на зміну ВНП.

Фрiдмен відзначав, що кожна людина звикає до певної структури активів: співвідношенню грошей і інших видів активів. При збільшенні грошової пропозиції звичне співвідношення змінюється і, щоб відбудувати його, люди починають купувати будь-які реальні і фінансові активи (а не тільки облігації, як представляють кейнсіанці). Совокупний попит зростає і в кінцевому рахунку привозить до зростання номiнального ВНП.

М = P + Y,

де М - средньорічний темп приросту грошей, % за тривалий період; Y - средньорічний темп приросту ВНП, % за тривалий період, %; P - средньорічний темп очікуваної інфляції, %.

Средньорічний темп очікуваної інфляції підраховується по так званій "сент-луiсськiй моделі", а саме - із совокупного рівня інфляції віднімається інфляція, викликана державою, профспілками і т. п. Одержуєтьсярізниця - ця величина так званої очікуваної інфляції.

Монетарне правило М.Фрiдмена активно стало застосовуватися із 1975 року в Англії і США (течерiзм і рейганоміка), в так званій політиці таргетування, тобто щорічного запровадження певних обмежень на збільшення грошової маси в обігу. Грошове правило М.Фрiдмена припускає стабільне і помірне зростання грошової маси в межах 3-5% на рік. В разі порушення грошового правила при темпі грошових вливаннь в економіку понад 3-5% на рік буде діятися збільшення інфляції, а якщо темп уливання буде нижче 3-5%, то темп приросту ВНП буде падати.

Заключення

На сучасному етапі розвитку, в епоху бурхливих змін на світовій арені, особливої важливості набули питання, пов’язані з системами державного регулювання. Вважаю, що не треба доводити того, що від методів та інструментів державного регулювання залежить демократичний устрій в суспільстві. У цьому науковому дослідженні, автор детально зупинився на інструментах монетарної політики. Після розгляду питання можна сказати:

* основними інструментами регулювання грошової маси в цей час в світовій економіці є операції на відкритому ринку . Шляхом купівлі та продажу на відкритому ринку казначейських цінних паперів, центральний банк може здійснити вливання резервів в кредитну систему держави або вилучити їх з обороту. Операції на відкритому ринку проводяться центральним банком спільно з групою дорідних банків та інших фінансово-кредитних закладів;

* серед інструментів монетарної політики зміна банковської облікової ставки займає друге місце за значенням після політики центрального банку на відкритому ринку;

* третім інструментом монетарної політики є зміна норми обов ’ язових резервів . Цей інструмент, на думку спеціалістів, які зай маються цією проблемою, є найбільш потужним але в той же час достатньо грубим, оскільки торкається основ усієї банковської системи. Навіть незначна зміна норми обов’язкових резервів може викликати значні зміни в об’ємі банківських депозитів та кредитів, тому вживається цей інструмент у виключних випадках.