Реферат: Мораль та інші форми суспільного життя

У мистецтві періодично відроджується суперечність між необхідністю художньо-естетичного освоєння нових соціоморальних реалій та нестачею відповідних творчих засобів. Ця суперечність завжди була внутрішнім джерелом становлення нових художніх стилів незалежно від їх особливостей. Кожен з цих стилів — бароко, сентименталізм, романтизм або модернізм — поставав як новий метод художньо-естетичного освоєння нових соціоморальних колізій і проблем. Вся історія мистецтва — це динаміка поступового наближення естетичної свідомості до пізнання буття людей.

На відміну від мистецтва, мораль прагне до об'єктивації та узагальнень, викладає загальні вимоги до громадської поведінки. Етика конструює смислові структури, які прагнуть до універсальності. Якщо мораль користується раціонально-нормативною мовою, то мова мистецтва має образну природу. Мистецтво потребує фантазії, образного мислення в процесі сприймання художніх творів. Норми ж і цінності моралі доступні для розуміння кожної людини. Отже, сприймаючий мистецтво слухач, глядач або читач здійснює певну художньо-творчу діяльність. Розуміння ж моралі передбачає суто моральну діяльність.

Різниця у психологічних особливостях та характерах, рівнях вихованості та освіченості індивідів у суспільстві не перешкоджає розумінню моральних норм громадською свідомістю. А мистецтво, навпаки, вимагає певного рівня естетичної культури для сприймання творів.

Спільним та особливим, в механізмах виховних впливів моралі та мистецтва на особистість, є необхідність розвивати в людині здатність відчувати і співчувати, аналізувати життєві явища та естетичні об'єкти, знати засади духовно-практичного освоєння дійсності та керуватися у повсякденному житті цими принципами. Отже, мораль та мистецтво доповнюють одне одного як сфери духовного впливу на духовний світ особистості.

5. Співвідношення права й моралі

Мораль та право є найважливішими різновидами соціальної регуляції. І мораль, і право, як форми суспільного життя, необхідні для ціннісної орієнтації людини в світі міжлюдських стосунків, допомагають індивіду усвідомити своє місце в них, стати вольовою та відповідальною особистістю. І мораль, і право є продуктом цивілізації та культури, які створюються в результаті свідомої діяльності людей, їх спільнот та соціальних інституцій. Так, правові норми приймаються спеціально уповноваженими державними органами — парламентом та іншими правотворчими суб'єктами. Моральні та правові норми відображають досягнутий рівень соціального та духовного розвитку суспільства і людини.

Мораль і право виступають як загальні правила поведінки людей, тобто формулюються у вигляді зразків, масштабів, відповідно до яких потрібно себе поводити тим, кого ці правила стосуються. Нормативність моралі та права означає, що їх норми застосовуються не одноразово, а кожного разу при виконанні відповідної ситуації.

І право, і мораль орієнтовані на свободу волі людини і її відповідальність. Норми моралі відображають уявлення людей і суспільства про добро і зло, честь і гідність та інші моральні цінності. А норми права відображають узгоджену суспільством і підтриману державою міру соціальної рівності й свободи у стосунках між учасниками суспільних відносин й заснований на цій мірі формально визначений і забезпечений державою порядок. Тому, якщо право виступає як соціальний інститут, як форма, практичного освоєння соціального буття, то мораль тісно пов'язана з духовністю, з світоглядом людини, з ставленням до світу та до самої себе.

Норми моралі базуються на фундаменті віковічних традицій та звичок, що передаються людьми з покоління в покоління і тому мають з ними тісний зв'язок. Що стосується норм права, то їх формулювання належить до компетенції спеціально уповноважених державних органів. Але законодавець не є винахідником правової норми, його роль виявляється в тому, що він аналізує, зважує кілька варіантів поведінки, правових вимог і обирає той, який вважає найкращим за конкретних історичних обставин і надає йому формальної визначеності та загальнообов'язкового характеру. Якщо норми моралі існують тільки у свідомості людей та реалізуються в їх поведінці, то норми права завжди мають документальне, формально визначене відображення в законах, указах, постановах тощо. Це надає праву значної соціальної динаміки — правові норми відносно легко можуть встановлюватись, змінюватись правотворчими суб'єктами, тоді, як мораль є більш стійкою і навіть може бути консервативною.

Мораль регулює поведінку людей у вигляді загальних принципів та імперативів. Норми права формулюються у вигляді точних, однозначно визначених (наскільки це можливо) приписів, що конкретно вказують, яким чином дозволяється себе поводити, яка конкретна поведінка в даній ситуації вважається обов'язковою, або є забороненою.

Норми права окреслюють свободу зовнішньої поведінки людей, залишаючись у більшості випадків формально нейтральними до її внутрішніх мотивів. Мораль не тільки визначає межі зовнішньої свободи людини, а й вимагає внутрішнього самовизначення свободи. Взаємозв'язок і взаємодія моралі та права є узгодженням двох найвагоміших різновидів соціальних регуляторів.

Право, що нехтує моральними засадами міжлюдських стосунків, є аморальним, морально невиправданим, і не має достатніх шансів на вкорінення у свідомість і поведінку людей. У праві відображаються моральні погляди людей і суспільства:

Право і мораль активно взаємодіють між собою та впливають одне на одного, а тому в реальних соціальних відносинах досить непросто провести між ними чітку межу. Тенденцією взаємодії правової та моральної систем є гармонізація між цими двома найбільш вагомими соціальними регуляторами. З позиції правового прогресу моральна оцінка права, незалежно від відмінностей її критеріїв у часи різних історичних епох, завжди виступала головним імпульсом його розвитку, найважливішим чинником гуманізації та удосконалення правових систем.