Реферат: Морально-етичні проблеми професійної діяльності працівника міліції

На раціональному рівні моральна свідомість виступає у вигляді особливого роду питань що мають нормативно-цілісний зміст моральних норм, моральних принципів і ідеалів.

Моральні норми – це найбільш прості форми моральних вимог, які ставляться перед кожною людиною. В них закріплений морально-оціночний досвід людей. Інтереси суспільства і кожної людини. Вони орієнтовані на підтримання суспільного життя і діяльності людей, суспільства в цілому. Моральні норми дозволяють, з одного боку – зробити правильний вибір дій і вчинків в типових ситуаціях, а з іншого – здійснюють оцінку і контроль за цими діями, і, відповідно, за допомогою суспільної думки регулюють поведінку людей.

Розрізняють позитивні і негативні норми моралі. Перші з них визначають необхідну лінію поведінки, вимагають вчиняти певні дії (бути чесним, поступитися місцем старшому). Інше забороняють деякі дії, обмежують вибір вчинку: (не заздри, не ображай людину). Разом з тим одна і та ж думка може бути висловлена і в формі заборони і в формі позитивної вимоги одночасно: “не обманюй” і “будь чесним” і т.д.

Норми моралі як і моральні почуття, є універсальними регуляторами поведінки. Одні із них регулюють ставлення людини до себе, інші – до інших людей різних поколінь, статі, віку, а ще інші – до середовища (природи, культури, праці).

Функції норм моралі досить різноманітні. Вони використовуються суспільством як засоби регламентації, підтримки, забезпечення, опіки, контролювання, регуляції зв’язків і відношень соціальних груп, спільнот в соціальній структурі, як засоби включення людини в соціальну структуру. Головне укладається в тому, що вони забезпечують нормальну життєдіяльність суспільства і особистості, впливають на моральну поведінку через її самосвідомість, самооцінку, мотиви і установки.

Перетворення норм моралі із зовнішнього фактору в самосвідомість – процес складний, але виключно важливий. Здійснюється він не тільки через систему морального виховання, але і активного включення людини у всі сфери суспільної діяльності.

Більш складною формою моральної свідомості в порівнянні з нормами, є принципи моралі, які представляють собою більш узагальнений вираз вимог моралі.

Саме моральні принципи складають серцевину моралі, визначають її гуманну спрямованість.

На відміну від норм моралі, які визначають тактику поведінки в конкретних життєвих ситуаціях, принципи моралі визначають узагальнену соціальну орієнтацію, стратегію поведінки, є своєрідною програмою діяльності. Найважливішими принципами моралі є гуманізм, справедливість, законність. Якщо норми моралі не мають беззастережного смислу і при певних умовах відступ від них не тільки допустимий, але й необхідний (наприклад, вимога говорити правду не означає, що треба видавати секрети ворогу), то принципи є безумовними моральними вимогами, слідування яким обов’язково у всіх випадках життя.

Найбільш широкою і узагальненою формою моральної свідомості є моральний ідеал. Моральний ідеал – це поняття моральної свідомості в якому моральні вимоги, які ставляться перед людьми, виражені у вигляді образу морально-досконалої особи, уявлення про особистість яка ввібрала в себе всі найбільш високі моральні якості.

Моральний ідеал відображає як наявне – об’єктивно існуючі моральні відносини, так і майбутнє – об’єктивну необхідність їх подальшого розвитку. В цьому плані моральний ідеал – це санкціоноване суспільством або іншим об’єктом моралі уявлення про найдосконаліші моральні відносини, яке відображає прогресивні тенденції морального розвитку в їх спрямованості в майбутнє.

Вчинок – не стільки одномоментний акт, скільки процес дій. Моральні відносини створюють конфліктну ситуацію: після оцінки її людина приймає рішення, керуючись певними мотивами; вибравши засіб вона здійснює

Вольовий акт. Цей результат мимоволі оцінюється іншими і викликає відповідну дію, що знову означає спілкування. Така роль вчинку як “зв’язуючої ланки” в системі моральної свідомості і відносин.

Моральний вчинок в свою чергу складається з ряду елементів: власне дія, попередня йому діяльність моральної свідомості – спонукання, мотив, намір, вибір рішення; наступна діяльність моральної свідомості – самооцінка людиною свого вчинку і відношення до його оцінки з боку оточуючих.

Особливістю існування, функціонування, розвитку та співвідношення трьох основних елементів моралі – моральної діяльності, моральних відносин та моральної свідомості є те, що майже ніколи не існує повного співпадіння між ними. Ці елементи постійно знаходяться у стані розвитку і протиріч, навіть, в рамках кожного з цих елементів постійно відтворюються ці діалектичні протиріччя, наприклад, в моральній діяльності – між метою, засобами і результатами; в моральних відносинах – між відношення людини до себе і до інших, до представників своєї власної соціальної чи професійної групи та інших; в моральній свідомості – між її нормами та ідеалами.

Функції моралі являють собою синтез і призначення її основних елементів (почуттів, норм, принципів, понять, ідеалів).

В сучасній літературі в якості основних виділяють пізнавальну, ціннісно-орієнтуючу, регулятивну, виховну функції моралі:

1. гносеологічна (пізнавальна) функція моралі полягає в тому, що мораль відображає спеціальній соціальний об’єкт – взаємовідносини людей, які проявляються в моральних почуттях, нормах, принципах, поглядах, оцінках. Вона надає індивіду знання цінностей, значимість існуючих суспільних відносин. Істинність чи хибність моральних цінностей визначається людською практикою, соціальним досвідом людей;

2. ціннісно-орієнтуюча функція моралі зв’язана з оцінкою існуючих моральних відносин крізь призму потреб суспільства, окремих груп, індивіда. Її суть в тому, будь-яка система моральних норм, принципів і ідеалів становить собою сукупність цінностей, які служать орієнтирами діяльності суспільства і особи. Індивід, опановуючи систему цінностей, вироблену суспільством, формує свої погляди і переконання, які служать для нього засобами орієнтації;

3. регулятивна функція – основна функція моралі. Мораль регулює, направляє в певне русло відносини між людьми (ставлення людини до людини, сім’ї, групи, суспільства). Безпосереднім внутрішнім регулятором поведінки є почуття (почуття обов’язку, совісті), зовнішнім – норми. Важливу роль в цьому процесі відіграють принципи і ідеали. Але на відміну від почуттів і норм, які визначають поведінку в конкретних, типових ситуаціях, принципи і ідеали надають загальну спрямованість поведінці, не індивідуалізуючи її до типових конкретних ситуацій;

4. виховна функція полягає в тому, що конкретизуючи в собі моральний досвід людства, мораль транслює його зміст в надбання кожного нового покоління людей. Зміст морального виховання і полягає в тому, перш за все, що людина, вступаючи в життя, повинна сприймати загальнолюдські моральні цінності як свої, виступати за їх утворення і примноження.

Такі основні положення теорії етики про її структуру і функції.

Якщо термін “мораль” латинського походження, то “етика” походить від давньогрецького слова “етос” – місцеперебування, спільне помешкання. В ІУ столітті до нашої ери Аристотель позначив прикметником “етичний” клас людських добро чинностей – доброчинностей характеру на відміну від добро чинностей розуму – діаноетичних. Аристотель створив поняття “етика” для позначення науки, що вивчає доброчинності. Таким чином етика як наука існує понад 20-ти століть.

В сучасному розумінні етика – філософська наука, що вивчає мораль як одну з найважливіших сторін життєдіяльності людини і суспільства. Якщо мораль являє собою об’єктивно існуюче специфічне явище суспільного життя, то етика як наука вивчає мораль, її сутність, природу, структуру, закономірності виникнення і розвитку, місце в системі інших суспільних відносин, теоретично обґрунтовує певну моральну систему.

Сутність професійної діяльності правоохоронних органів України безпосередньо виявляється в їх назві: це забезпечення особистої безпеки громадян, захист їх прав і свобод, законних інтересів, запобігання і припинення правопорушень, охорона і забезпечення громадського порядку (Закон України “Про міліцію”, ст.2). А всі інші функції – виявлення і розкриття злочинів, захист власності, участь у поданні соціальної та правової допомоги громадянам та інші, є елементами цього важливого обов’язку. Правоохоронні органи -- це елемент владних структур держави – який повинний бути гарантією права і законності як системи соціальних норм і відношень, що забезпечують нормальну життєдіяльність нашого суспільства.

Основними методами професійної діяльності правоохоронних органів України як визначають нормативні документи, є переконання, профілактика правопорушень, роз’яснювальна робота і, як виняток, примусові санкції, застосування спеціальних засобів і вогнепальної зброї, затримання, які можуть також приймати форму прямого насилля.

І тут зразу ж виникає питання: чи може примус і, навіть, пряме насилля бути моральним? Чим його можна виправдати? І взагалі – чи можна його виправдовувати? Дискусії з цього приводу в нашій країні та й в усьому світі тривають безперервно.

Сьогодні доведено, що примусові методи необхідні на даному рівні розвитку суспільства. Питання полягає в тому, в яких рамках вони можуть бути застосовані і до кого? Безперечно, що основним критерієм цуього застосування є Закон. Саме через правові відносини, наявність розвинутого правового поля, дійсно, здійснюється державою та її органами певний примус (економічного, політичного, правового і т.д. характеру), обґрунтовується його застосування і обмеження такого застосування і рамках службових повноважень і функцій органів держави. Саме це слугує яскравою ілюстрацією до тези про існування діалектичних протиріч в моралі. Стосовно моральної діяльності це виглядає таким чином: мета – правопорядок, засоби – переконання і примусу, результат – розбудова правової держави.

Природно, що працівники міліції постійно задають собі питання про справедливість тих чи інших своїх вчинків і дій. І дійсним фахівцем своєї справи стає той, хто оцінює свої дії не тільки з точки зору закону, а й по честі, по совісті.