Реферат: Мотиваційно-особистісні аспекти діяльності
Якщо подивитися на ту ж подію з боку потреби, то можна сказати, що через опредмечивання потреба одержує свою конкретизацію. У зв'язку із цим мотив визначається ще інакше – як потреба.
Важливо усвідомити, що самим актом опредмечування потреба міняється, перетвориться. Вона стає вже іншою, певної, потребою, потребами саме в даному предметі.
Підкреслення цього факту дає можливість правильно підійти до питання про характер біологічних потреб людини. Існує думка, що в людини біологічні потреби ті ж, що й у тварин; на них лише «нашаровуються» специфічно людської, соціальної й духовні (вищі) потреби.
Тут знову доречно звернутися до практики виховання дитини. Давно зрозуміле, що особлива увага у вихованні маленьких дітей потрібно обертати на їхнє поводження, пов'язане з вітальними потребами – їжею, туалетом та ін. Наприклад, від них вимагають їсти акуратно, правильно тримати ложку, чекати, коли поставлять їжу на стіл і т. п. Все це протиставляється іншому поводженню – жадібному хапанню їжі руками. Важливо зрозуміти, що мова йде не просто про вироблення правил поведінки. Насправді в ці моменти відбувається найважливіший процес (може бути не завжди усвідомлюваний вихователями) олюднення дитини. Причому він іде в самої, так сказати, гарячій крапці – у крапці перетворення біологічних потреб.
Головний зміст цього процесу – формування потреб людського типу. Сформована в такий спосіб харчова потреба дитини адекватно може бути описана не формулою «голод – їжа – соціальні нашарування», а формулою «голод – соціальне опосередкування (правила, норми, відносини) – їжа». Перейдемо до більше детального обговорення мотивів. Слідом за появою потреби й появою мотиву різко міняється тип поводження. Якщо до цього моменту, як ми вже говорили, поводження було ненаправленим, пошуковим, то тепер воно здобуває «вектор», або спрямованість. Воно спрямовано на предмет або від нього – якщо мотив негативно валентний.
Приведу приклад різко спрямованого поводження одної маленької дитини, описаний у літературі.
У дитини у віці біля одного року виявилася пристрасть до солі. Слово «сіль» було першим, котре він навчився розуміти й вимовляти. Він знав, де зберігається сіль у будинку, постійно просив її, тягся до неї ручками, плакав, якщо йому її не давали, нарешті, одержавши її, поїдав ложками. Десь у віці півтора років його поклали в лікарню на обстеження. Там йому призначили нормальний режим харчування, тобто перестали давати солі стільки, скільки вона вимагала, і дитина незабаром померла. При розтині виявилося, що в нього була пухлина, на корі нирки, у результаті чого з організму вимивалася сіль.
Таким чином, гостра органічна потреба знайшла свій предмет – сіль. Прагнення до солі спонукувало дитину до різноманітних дій: вона її намагалася діставати сама, плакала, випрошуючи її, їла її в більших кількостях і т. п. Отже, виходячи з даного вище визначення, можна сказати, що сіль стала мотивом діяльностідитини, причому його провідним мотивом.
Саме безліч, або «гніздо», дій, які збираються навколо одного предмета, – типова ознака мотиву. Адже згідно ще одному визначенню, мотив – це те, заради чого відбувається дія. «Заради» чогось людина, як правило, робить багато різних дій. І от ця сукупність дій, які викликаються одним мотивом, і називається діяльністю, а конкретніше, особливою діяльністю або особливим видом діяльності.
Особливі види діяльності добре відомі. Як приклади звичайно приводять ігрової, навчальної, трудову діяльності. За цими формами активності навіть у повсякденній мові закріпилося слово «діяльність».
До речі, визначення мотиву як предмета потреби не треба розуміти занадто буквально, уявляючи собі предмет у вигляді речі, яку можна поторкати руками. «Предмет» може бути ідеальним, наприклад тим же невирішеним науковим завданням, художнім задумом і т. п.
Рівень діяльностей чітко відділяється від рівня дій. Справа в тому, що той самий мотив може задовольнятися, загалом кажучи, набором різних дій. З іншого боку, те саме дія може позбуджуватися різними мотивами.
Якщо ж ми візьмемо одного конкретного суб'єкта, то звичайно його дії позбуджуються відразу декількома мотивами. Поли вмотивованість людських дій – типове явище. Наприклад, людина може добре працювати заради високої якості результату, але попутно задовольняти й інші свої мотиви – соціального визнання, матеріальної винагороди й ін.
По своїй ролі, або функції, не всі мотиви, «збіжні» на одну діяльність, рівнозначні. Як правило, один з них головний, інші – другорядні. Головний мотив називається провідним мотивом, другорядні – мотивами-стимулами: вони не стільки «запускають», скільки додатково стимулюють дану діяльність.
Перейду до проблеми співвідношення мотивів і свідомості. Мотиви породжують дії, тобто приводять до утворення цілей, а мети, як відомо, завжди усвідомлюються. Самі ж мотиви усвідомлюються далеко не завжди. У результаті всі мотиви можна розбити на два більших класи: до першого ставляться усвідомлювані мотиви, до другого – неусвідомлювані.
Прикладами мотивів першого класу можуть служити більші життєві цілі, які направляють діяльність людини протягом тривалих періодів його життя. Це мотивів-мети. Існування таких мотивів характерно для зрілих особистостей.
И.П. Павлов у передмові до своєї роботи «Лекції про роботу кори більших півкуль» написав, що вона плід його «невідступного двадцятилітнього думання». Вивчення законів вищої нервової діяльності було провідним мотивом його життя протягом декількох десятків років. Звичайно, це був усвідомлений мотив, мотив ціль.
До іншого класу ставляться не усвідомлювані мотиви. Цей клас значно більше. і до певного віку в ньому виявляються практично всі мотиви.
Робота з усвідомлення власних мотивів дуже важлива, але й одночасно дуже важка. Вона вимагає не тільки великого інтелектуального й життєвого досвіду, але й великої мужності. По суті, це спеціальна діяльність, яка має свій мотив – мотив самопізнання й морального самовдосконалення.
Якщо мотиви не усвідомлюються, то чи значить це, що вони ніяк не представлені у свідомості? Ні, не значить. Вони проявляються у свідомості, але в особливій формі. Таких форм принаймні дві. Це емоції й особистісні змісти.
Емоції виникають лише із приводу таких подій або результатів дій, які пов'язані з мотивами. Якщо людини щось хвилює, значить це «щось» зачіпає його мотиви.
У теорії діяльності емоції визначаються як відбиття відносини результату діяльності до її мотиву. Якщо з погляду мотиву діяльність проходить успішно, виникають, узагальнено говорячи, позитивні емоції, якщо неуспішно - негативні емоції.
Для приклада розглянемо, у яких випадках у нас виникає гнів: коли ми зустрічаємо перешкоду на шляху здійснення мети. А страх? Коли мотив самозбереження виявляється, так сказати, під погрозою. А радість? Навпаки, коли мотив одержує своє задоволення.
Буває, наприклад, що людина, що зробила альтруїстичний учинок, випробовує почуття незадоволеності. Їй недостатньо, що вона допомогла іншому. Справа в тому, що його вчинок ще не одержав очікуваного визнання з боку навколишніх і це його розчарувало. Почуття розчарування й підказує щирий і, очевидно, головний мотив, яким він керувався.
Тепер про особистісний зміст. Вище говорилося, що особистісний зміст – інша форма прояву мотивів у свідомості. Що ж таке особистісний зміст?
Це переживання підвищеної суб'єктивної значимості предмета, дії або події, які опинилися в поле дії провідного мотиву. Тут важливо підкреслити, що в функції виступає лише провідний мотив. Другорядні мотиви, мотиви стимули, які, як я вже говорила, відіграють роль додаткових побудників, породжують тільки емоції, але не змісти.
Феномен особистісного змісту добре виявляється на «перехідних процесах», коли до того нейтральний об'єкт зненацька починає переживатися як суб'єктивно важливий. Думаю, що випадки такого роду добре знайомі кожному з вас.
Наприклад, нудні географічні відомості стають важливими й значимими, якщо ви плануєте похід і вибираєте для нього маршрут. Дисципліна в групі – починає вас набагато більше «зачіпати», якщо ви призначаєтеся старостою.
Таким чином, чим інтенсивніше мотив, тим більше коло предметів утягується в поле його дії, тобто набуває особистісного сенсу. Украй сильний провідний мотив здатний «освітити» все життя людини! Навпроти, втрата такого мотиву часто приводить до важкого переживання втрати сенсу життя.