Реферат: Найдавніший одяг на теренах України. Вбрання періоду Київської Русі

Дуже добре збереглося взуття. Його археологи знайшли в Україні чимало. Це були шкіряні чоботи, оздоблені вишивкою, бронзовими ґудзиками. На голові дружинник носив високий ковпак, облямований по нижньому краю хутром. Дружинник оперізувався шкіряним поясом, оздобленим бляшками-накладками.

Серед археологічних знахідок зустрічаються залишки шкіряних сумок, прикрашених бронзовими і срібними орнаментованими бляшками. Заможні дружинники носили на грудях гривни, виконані з крученого срібного дроту.

Стрій міського та сільського населення. Одяг міських жителів зображений на графічних малюнках, цеглинах-плінфах, знайдених під час розкопок у Києві. На них бачимо сорочки з різним кроєм горловини («голошийка», «каре», «стійка») вузькі штани, які, однак, не облягали ноги, як західноєвропейські штани-панчохи — «шосси».

Теплим одягом служили сукняні свити, кожухи. Головні убори українських міщан називали «шапками». У писемних джерелах згадується як одяг городян плащ («мятль»). Як і в інших народів західних держав, він застібався спереду під шиєю. Кожухи шили з дешевого у ті часи хутра ведмедя, кози, а свити — із домотканого сукна. До складу чоловічого міського вбрання входили шкіряні рукавиці та плетені з вовняних ниток шкарпетки, які у давні часи називалися «копитця» і були поширені повсюдно в містах і селах.

Убрання селян складалося з полотняної сорочки і штанів. Різновидом верхнього одягу була сукняна свита і вотола. Во-толою називалася і суконна тканина нижчої якості, з якої шили цей одяг. Зимою одягали кожухи з козячого хутра. Селянським взуттям були личаки, які плели із лика, та постоли зі шкіри.

Жіночий одяг городянок і селянок складався з полотняної сорочки; поясного вбрання з однієї чи двох вовняних або полотняних пілок; нагрудного короткополого вбрання — літника; верхнього одягу — свити, кожуха. Можливо, у теплі дні жінки носили тільки довгу полотняну сорочку, підв'язану поясом, крайкою або фартухом, як це було розповсюджено в будні в українських селах ще у XIX ст. Овальну горловину сорочки декорували каймою та вишивкою. Поясним убранням служили ткані запаска і попередниця.

Верхній одяг городянок і селянок становили сукняні довгі сукні, сукмани, свити з дуже широкими рукавами, які були визнаними загальною європейською модою. Довгі рукави, які опускалися значно нижче рук, виникли під впливом мистецького готичного стилю, що сформувався у середньовічних містах XII ст. і став панівним у Західній Європі XII—XV ст.

Завершували цілісний ансамбль убрання різноманітні головні убори. У городянок і сільських дівчат — це начільні стрічки з тканини, шкіри, металеві обручики. У жінок — чепедь, убрус, намітка. Прямокутний головний убір — убрус накидали на голову і скріплювали під підборіддям або його кінці вільно спускали на плечі. Іноді убрус притримували на голові обручем.

Взуття, зокрема черевики, чобітки, прикрашали рядами білих швів, крапок.

Отже, в одязі простих городян і селян переважали матеріали домашнього виробу — природного кольору вовни, полотна, шкіри.

Список використаних джерел

1. Матейко К. І. Головні убори українських селян до початку XX ст. // Там же. 1973. № 3.

2. Воропай О. Звичаї нашого народу: Етнографічний нарис. Київ, 1991.

3. Матейко К. І., Сидорович С. Й. Використання в сучасному одязі елементів традиційного вбрання // Нар. творчість та етнографія. 1963.

4. Нариси історії українського декоративно-прикладного мистецтва. Львів, 1969.

5. Білецька В. Українські сорочки, їх типи, еволюція і орнаментація // Матеріали до етнології та антропології. Львів, 1929. Т. 21—22, ч. 1.

6. Бойко В. М. Українські народні традиції в сучасному одязі. Київ, 1970.

7. Будзан А. Художні вироби з бісеру // Нар. творчість та етнографія. 1976.