Реферат: Напрями та проблеми інтеграції України у світовий економічний простір

- зниження торговельних бар’єрів;

- збільшення вибору продукції з більшим спектром якості;

- економічне зростання, що у свою чергу приводить до створення нових робочих місць;

- створення умов для зростання іноземних інвестицій в економіку України;

- створення зони вільної торгівлі з Європейським Союзом, що за оцінками забезпечить зростання експорту до країн ЄС на 10 % щорічно. [7]

Наступним важливим напрямом зовнішньоекономічної діяльності України є Східноєвропейський вектор, представлений країнами СНД і, зокрема, Російською федерацією.

Оскільки СНД було створено на базі колишнього Радянського Союзу, то в перші роки економічна взаємодія між країнами-учасниками, яка склалася історично, ще була досить відчутною. Але поступово ці тенденції почали послаблюватись. Лише завдяки відсутності альтернативних джерел нафти і газу Україна змушена підтримувати тісні зв’язки з такими країнами як Російська Федерація, Туркменістан.

Двосторонні експортно-імпортні відносини України з Росією є найбільшими за обсягами та найбільш диверсифікованими за номенклатурою на усьому пострадянському просторі. Вони ж найкращим чином ілюструють специфіку та суперечності торгових, взагалі економіко-політичних стосунків між новими незалежними державами колишнього СРСР.

Відповідно до Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Росією і Україною, Договору про економічне співробітництво на 1997-2007 рр., а також ряду інших документів було підготовлено Програму економічного співробітництва України і Російської Федерації на 1998-2007 рр., яка встановлює рамкові умови двостороннього співробітництва. Зокрема Програма передбачає зближення основних напрямів у проведенні економічних реформ і розвиток економічного співробітництва, координацію пріоритетних напрямів структурних змін в економіках, координація заходів з вирішення соціальних проблем, всебічний розвиток торговельних відносин.

Серйозною спробою визначити місце України в системі координат СНД був міжнародний геоекономічний проект – Угода про формування Єдиного Економічного простору (ЄЕП) між Росією, Білорусією, Україною та Казахстаном. Його підписання 19 вересня 2003 року у Ялті президентами цих країн і ратифікація у Верховній Раді 20 квітня 2004 року спричинила в Україні політичний розкол.

В Угоді про формування ЄЕП передбачена триступінчаста інтеграція країн-учасниць:

1) створення зони вільної торгівлі (ЗВТ);

2) створення Митного союзу;

3) створення регулюючого наднаціонального органа керування ЄЕП.

Проте Російська Федерація, Білорусь і Казахстан вкладають у поняття ЄЕП практично формування союзної країни з наднаціональними органами керування і загальною валютою. Саме тому ця Угода на практиці не була повністю реалізована, хоча при деякому доопрацюванні у відповідності до Конституції України і норм міжнародного права вона може бути перспективною для України.

Реальні перспективи, які відкриває ЄЕП у рамках зони вільної торгівлі (а саме про неї можна говорити з погляду подальших iнтересiв України), можуть укладатися в наступному:

1) збереження традиційних ринків збуту продукції українського виробництва;

2) лібералізація торгівлі України з пострадянськими державами й збільшення її обсягів;

3) прискорення динаміки економічного зростання й збільшення взаємного обороту товарами й послугами, що може дати кілька додаткових відсотків росту ВВП;

4) гармонізація тарифної політики й скасування бюрократичних бар’єрів, що дасть можливість підвищити рівень кооперації а таких галузях, як ВПК, авіабудування, машинобудування, транспорт i транзит енергетичних ресурсів;

Сьогодні між Україною та країнами СНД існують досить тісні торгівельні зв’язки, що показує рівень економічної співпраці між ними. Але поступово, в міру посилення європейської інтеграції України ці зв’язки послаблюються , хоча і мають ще досить важливе значення в економіці України (додаток Б). [4]

Аналізуючи статистичні дані, видно, що обсяги експорту й імпорту як до країн СНД, так і до країн ЄС зростають. Але більш аналітичну інформацію показує частка зовнішньоторговельного обороту, яка припадає на ці країни (для спрощення розглянемо з країн СНД найбільшого торгівельного партнера – Російську Федерацію) (додаток В).

Судячи з додатку бачимо, що спостерігається тенденція до поглиблення двосторонніх торговельних відносин між Україною та Європейським Союзом і водночас послаблення їх з Росією, що підтверджує факт все більшої інтеграції України до ЄС. Проте інтеграція до ЄС не означає розірвання економічних відносин з країнами СНД, які склалися історично. В даній ситуації варто віднайти компроміс.

У рамках вироблення єдиної стратегічної лінії участі України в процесах міжнародної економічної інтеграції перспективним є поєднання двох геоекономічних векторів: західноєвропейського та східноєвропейського.

Доцільно прийняти модель стратегічного партнерства, у якій пріоритетним є створення Загальноєвропейського економічного простору, що буде базуватися на відповідних пропозиціях єврокомісії в рамках її ініціативи «Розширена Європа — сусідство». При реалізації цієї моделі, зона вільної торгівлі в рамках ЄЕП може розглядатися як додатковий інструмент, що забезпечує погоджене включення в процес формування Загального європейського економічного простору. Така модель була б активно підтримана Європейським союзом не тільки політично, але й організаційно, i фінансово, тому що повністю відповідає інтересам ЄС. При цьому Україна не обмежує свою участь у розвитку економічних відносин у рамках ЄЕП винятково формою зони вільної торгівлі, дозволяючи собі активно включатися у великі секторальні процеси інтеграції, які, однак, будуть загальноєвропейськими. [4]

3 ПРОБЛЕМИ ІНТЕГРАЦІЇ УКРАЇНИ У СВІТОВЕ ГОСПОДАРСТВО ТА ШЛЯХИ ЇХ ВИРІШЕННЯ

На шляху інтеграції України у світовий економічний простір стоїть значна кількість перешкод і проблем, головними з яких можна назвати низьку конкурентоспроможність українських товарів на світових ринках, недосконалу структуру експорту, від’ємне торгівельне сальдо, невисоку інвестиційну привабливість України, деякі недопрацювання з боку законодавства.

Аналіз товарної структури експорту поточного року показує, що найбільшу частку у експорті України, як і в попередні роки, складають недорогоцінні метали та вироби з них і мінеральні продукти (43,9 і 10,5 % відповідно).[8] Це означає, що структура українського експорту є недиверсифікована і зосереджена в основному на сировинних ресурсах, напівфабрикатах і невисокотехнологічних товарах.

В сучасних умовах розвитку світового господарства подібна спеціалізація експорту є неоптимальною з трьох причин:

- сировина, на відміну від технологій чи знань, вичерпується і не відновлюється;