Реферат: Напрямок впливу важливих органів самоврядування на розвиток закладів культури в регіонах

До групи «б» можна віднести спеціалізовані реставраційні підприємства і майстерні; студії аудіо–і відеозапису, фотостудії.

Група «в» включає в себе всі організації грального бізнесу: казино, тоталізатори, зали більярда, гральних автоматів і комп’ютерних ігор.

Група «г» достатньо багатогранна. В ній можна виділити три підгрупи в залежності від таких видів нематеріальних послуг: культурних, освітніх і інформаційних.

До першої підгрупи відносяться: театри, музеї, філармонії, виставкові зали, клуби, центри дозвілля.

До другої – позашкільні навчальні заклади естетичного виховання, середні спеціальні і вищі навчальні заклади.

До третьої – бібліотеки, архіви, рекламні і інформаційні агентства.

До групи «д» слід включати художні салони і магазини, антикварні магазини і лавки; магазини по продажу музичних інструментів, дисків і касет; книжної торгівлі тощо.

Всі вищенаведені підгрупи досить мобільні і можуть переходити одна в одну.

в) класифікація за цільовим напрямком діяльності

Функціональна ознака надзвичайно важлива і стосується, в основному, галузі нематеріальних послуг.

Всі напрямки соціально-культурної діяльності можна виділити у дві групи:

1. культурне просвітництво і художня творчість;

2. відпочинок і розваги.

Під культурним просвітництвом розуміється діяльність архівів, бібліотек, лекторіїв, освітня діяльність різних спеціальних навчальних закладів, відповідна клубна робота, деякі види пізнавального туризму.

Художня творчість – це діяльність закладів мистецтв (театрів, концертних організацій, філармоній, цирків), творчу діяльність профспілкових художників, скульпторів, майстрів художніх народних промислів, любительська творчість (дітей, підлітків, дорослих) тощо.

В свою чергу переважно відпочинком і розвагами населення займаються організації шоу-бізнесу, грального і ігрового бізнесу та інші дозвільні заклади.

г) класифікація за способом господарської діяльності

Дана ознака в класифікації закладів СКС надзвичайно важлива для розуміння певних відмін в економічному механізмі, специфіки їх фінансово-господарської діяльності, які зумовлені пріоритетом економічного або змістовного аспектів.

3. Основи місцевого самоврядування

Проблема вибору і поєднання форм і методів державного регулювання діяльності закладів культури і мистецтва – одна із найважливіших і дискусійних не тільки в Україні але і для інших країн СНД. Слід при цьому відмітити, що у всіх випадках мова йде не про принципову відмову у необхідності державного регулювання культурних процесів в країні, а про його межі і сфери, об’єкти і суб’єкти, форми і методи, про соціальну ангажованість і направленість.

Високорозвинені країни надзвичайно важливу роль відводять регуляторній політиці уряду, в тому числі і в галузі культури та мистецтва.

Уже протягом перших «ста днів» діяльності нового президента США Ф.Д. Рузвельта були закладені основи політики державного втручання у головні галузі економіки – промисловість, сільське господарство, банківську систему. Був також намічений ряд реформ у соціальній сфері. Теоретичною базою цієї політики, яка одержала назву «новий курс», стали ідеї англійського політика і економіста Дж.М. Кейнса, у відповідності до яких капіталізму в період панування монополій необхідне активне державне регулювання економікою.

Проте першим президентом США, який відводив культурі і мистецтву, літературі і музиці перше місце в житті нації був все таки Дж. Кеннеді: «Стимулювання культурних процесів, в самому широкому розумінні слова, є безперечно функцією нації», – відмічав він. Доречно також згадати слова міністра праці США А. Гольберга, який розглядав мистецтво як нову категорію, що входить у сферу соціальної відповідальності американського суспільства. Він зазначав, що державна політика в галузі культури повинна виходити із шести основоположних принципів:

1. суспільна підтримка;

2. приватне патронування на рівні окремих осіб;

3. пожертвування корпорацій;

4. створення професійних союзів федеральних штатів;

5. широка участь в культурному житті федерального уряду.

Державні асигнування на культурні потреби слід виділяти на паритетних засадах з приватним бізнесом.