Реферат: Національна кредитна система

• операції на відкритому ринку, тобто операції по купівлі-продажу державних облігацій, векселів і інших цінних паперів;

• політика валютного курсу або курсова політика.

Традиційним методом регулювання є зміна процентних ставок центрального банку. Підвищення офіційної ставки зменшує можливості комерційних банків в одержанні кредиту для поповнення своїх резервів, що у свою чергу приводить до скорочення їхніх позичок, а значить, грошової маси і збільшення ринкових процентних ставок. 3міна офіційних ставок відіграє роль сигналу для всього ринку позичкових капіталів: підвищення ставок означає початок проведення політики кредитної рестрикції, зниження - кредитної експансії. У країнах з розвиненим ринком цінних паперів найбільш розповсюдженим методом грошово-кредитного регулювання є операції на відкритому ринку (ООР).

Приймаючи на збереження касові резерви комерційних банків, центральний банк створює їм кредитну підтримку. Він є для комерційних банків кредитором останньої інстанції, тобто кредитором на крайній випадок.

Будучи “банком банків”, центральний банк виконує функції головного регулюючого органа платіжної системи країни. Він організовує міжбанківські розрахунки, координує і регулює організацію розрахункових (у тому числі клірингових) систем, служить розрахунковим центром банківської системи.

У більшості країн центральний банк здійснює нагляд і контроль над банками з метою підтримки стабільності і надійності банківської системи, захисту інтересів вкладників і кредиторів. У ряді країн (Австралія, Італія, Росія) наглядова і контрольна діяльність здійснюється винятково центральним банком; в інших (Німеччина, США, Швейцарія, Франція) – центральним банком разом з іншими органами (казначейством, банківською комісією й ін.); а в деяких державах (Австрія, Данія, Канада, Норвегія) – не центральним банком, а іншими органами.

Основні напрямки нагляду і контролю центрального банку над комерційними наступні: видача ліцензій на здійснення банківської діяльності, на проведення окремих видів операцій (валютних, з цінними паперами, з дорогоцінними металами); перевірка й аналіз фінансової звітності, наданої банками; ревізії на місцях; установлення нормативу обов’язкових резервів і системи економічних нормативів, контроль за їхнім дотриманням.

Центральний банк кредитує державу, консультує мінфін з питань розміщення і погашення державних позик, вибору дат емісії і визначення прибутковості державних цінних паперів у залежності від ринкової ситуації, керує державним боргом.

Усі функції центрального банку взаємозалежні. Кредитуючи державу і банки, він одночасно створює кредитні знаряддя обігу, здійснюючи випуск і погашення урядових зобов’язань, впливає на рівень позичкового відсотка. Це визначає особливе положення, що займає центральний банк у банківській системі, і створює об’єктивні передумови для виконання ним своєї найважливішої функції – функції грошово-кредитного регулювання.

Центральний банк здійснює свої функції через банківські операції: пасивні й активні. Пасивними називаються операції, за допомогою яких утворюються банківські ресурси, активними – операції з їхнього розміщення.

На відміну від комерційних банків, центральний банк не має справи безпосередньо з підприємцями і населенням. Його головною клієнтурою є комерційні банки. Останні виступають як би посередниками між економікою і центральним банком. Він зберігає вільну готівку комерційних банків, тобто їхні касові резерви. Історично ці резерви давалися комерційними банками в центральний як гарантійний фонд для погашення депозитів. У XX ст. У більшості країн комерційні банки відповідно до закону зобов’язані зберігати частину своїх касових резервів у центральному банку. Такі резерви називають обов’язковими банківськими резервами. Центральний банк встановлює мінімальне відношення обов’язкових резервів до їх зобов’язань по депозитах (норму обов’язкових резервів).

1.3. Банківські установи як елементи кредитної системи

У механізмі функціонування кредитної системи держави велика роль належить комерційним банкам. Вони є багатофункціональними організаціями, що діють у різних секторах ринку позичкового капіталу. Банки акумулюють основну частку кредитних ресурсів і надають своїм клієнтам повний комплекс фінансових послуг, включаючи кредитування, прийом депозитів, розрахункове обслуговування, купівлю-продаж і збереження цінних паперів, іноземної валюти та ін.

Завдання банків полягає у забезпеченні безперебійного грошового обігу й обороту капіталу, кредитуванні промислових підприємств, держави і населення, створення умов для народногосподарського нагромадження.

Комерційні банки, мають статут, відповідно до якого діють. У статуті повинне міститися наступне:

• найменування банку і його місцезнаходження (поштова адреса);

• перелік операцій, здійснюваних банком;

• розмір статутного фонду і перелік інших фондів, утворених банком;

• положення про те, що банк є юридичною особою і діє на комерційній основі;

• положення про органи керування банком, їхню структуру, порядок утворення і функції, а також інші положення, зв’язані з особливостями діяльності банку, що не суперечать чинному законодавству.

Центральною ланкою в здійсненні активних і пасивних операції банку виступає кредитне керування. В основу класифікації кредитних операцій можуть бути покладені різні критерії: види позичальників, мета, характер чи терміни кредиту, наявність забезпечення позички і т.д. Перш за все необхідно відзначити, що у всіх країнах у тій чи іншій формі проводиться розподіл позичок на дві великі групи – персональні позички фізичним особам для задоволення особистих нестатків і ділові позички акціонерним компаніям та одноособовим підприємцям для забезпечення процесу виробництва і реалізації продукції. Це розмежування має важливе значення, тому що в зазначених сферах застосовуються різні форми кредитування, діють різні правила у відношенні термінів, величини, вартості і забезпечення позичок, видів фінансових гарантій і т.д.

У банківських балансах, однак, цей розподіл звичайно виражається неявно, в опосередкованій формі. Деякі статті балансу відносяться тільки до кредитування приватних осіб, інші до кредитів підприємств, але є і “змішані” статті. У США, наприклад, в основу класифікації позичок покладена мета кредиту. Тому в деяких статтях балансу поєднуються як позички на особисті потреби, так і позички для фінансування виробництва і реалізації.

Основними функціями комерційних банків вважаються:

• акумуляція і мобілізація грошового капіталу;

• посередництво в кредиті;

• проведення розрахунків і платежів у господарстві;

• створення платіжних засобів;

• організація випуску і розміщення цінних паперів;

• консультаційне обслуговування клієнтів.