Реферат: Наука й релігія в первісному суспільстві

Цю лінію поділу можна виявити й у соціальному контексті праці й ритуалу. Хоча, як правило, знахар, що володіє землеробською магією, керує також і практичною діяльністю хліборобів, ці дві функції строго розділяються. Кожний магічний ритуал має свою назву, свій час і місце, що відповідають плану робіт, і чітко виділяється на тлі повсякденної діяльності. Деякі з ритуалів дуже врочисті; на них повинна бути присутнім вся громада, і будь-який такий ритуал проводиться привселюдно, тобто завжди відомо, коли він відбудеться, і будь-яка людина може бути присутнім на ньому. Обряди влаштовуються на особливих площадках у межах оброблюваної ділянки, у спеціальному куті такої площадки. По такому випадку на землеробські роботи завжди накладає заборона, іноді - тільки на час проведення ритуалу, іноді - на день або на два. У своїй мирській ролі лідер, він же знахар, керує роботами, визначає час їхнього початку, підганяє ледачих або недбалих працівників. Але ці дві ролі ніколи не накладаються один на одного й не змішуються: вони завжди чітко різняться, і будь-який тубілець без коливання може сказати вам, чи виступає людина в цей момент у ролі знахаря або в ролі керівника землеробських робіт.

Це підводить нас до другого питання: чи можемо ми розглядати примітивні знання, які, як ми виявили, є й емпіричними, і раціональними, як зародкова стадія науки, або вони взагалі не мають відносини до неї? Якщо під наукою розуміти систему понять і законів, які засновані на досвіді й виведені з нього шляхом логічних умовиводів, які знаходять втілення в матеріальних досягненнях, існують у фіксованому традицією оформленні й підтримуються певного роду соціальною організацією - тоді немає ніякого сумніву, що навіть співтовариства дикунів, що коштують на нижчій стадії розвитку, мають початку науки, хоча й рудиментарні.

Учені, звичайно ж, не будуть задоволені таким «мінімальним визначенням» науки, тому що його можна застосувати й до правил якого-небудь мистецтва або ремесла. Вони будуть затверджувати, що наукові істини повинні бути чітко сформульовані, відкриті для перевірки експериментом і для критичного аналізу. Це повинні бути не просто правила, що дають керівництво до дії, але теоретичні закони пізнання. Однак навіть якщо прийняти такий більше строгий підхід, можна не сумніватися, що багато хто із принципів пізнання дикунів є науковими саме в цьому змісті. Тубільний тесля не тільки на практиці знає про плавучість, дію важеля й рівновагу, вона не тільки повинен додержуватися цих законів на воді, він не тільки враховує ці принципи при побудові каное. Він ще й навчає їм своїх помічників. Він передає їм традиційні правила, і грубим, найпростішим способом - використовуючи свої руки, шматки дерева й обмежений технічний словниковий запас - пояснює деякі загальні закони гідродинаміки й рівноваги. Наука тут не відділена від ремесла, що безумовно вірно, вона лише служить засобом досягнення конкретних цілей, вона рудиментарна, примітивна й слабко виражена, але разом з тим вона є матрицею, з якої можуть розвитися більше високі досягнення.

Якщо ми все-таки застосуємо ще один критерій справжньої науки - не обумовлений утилітарними потребами пошук знань і розуміння причин і наслідків - то й тоді відповідь не буде зовсім негативним. У суспільстві дикунів, звичайно ж, не культивується спрага знань. Різні нововведення, начебто предметів європейської культури, викликають у них відверту нудьгу, і їхні інтереси визначаються головним чином традиційним миром їхньої культури. Але в цьому світі ми знаходимо й жагучого аматора старовини, що цікавиться міфами, легендами, деталями звичаїв, родоводами й подіями стародавності, і терплячого й старанного у своїх спостереженнях натураліста, здатного робити узагальнення й поєднувати в довгі ланцюги події з життя тварин, мешканців моря й джунглів. Щоб оцінити цей безкорисливий інтерес до природи, досить згадати, як багато європейські натуралісти навчилися у своїх колег-дикунів. І нарешті, як добре відомо кожному польовому працівникові, у примітивній громаді завжди є свій соціолог, ідеальний інформатор, здатний з дивною точністю й проникливістю охарактеризувати функції й організацію багатьох інститутів племінного життя.

Звичайно ж, ні в якому до цивілізованому суспільстві наука не може бути рушійною силою - що критикує, оновлюючої, що творить. Науку тут ніколи не роблять свідомо. Але якщо виходити з такого критерію, то прийде визнати, що в дикунів також немає ні закону, ні релігії, ні керування.

Однак питання, чи варто називати це «наукою» або ж тільки «емпіричними й раціональними знаннями», у даному контексті не має першорядного значення. Ми спробували точно з'ясувати, чи існує у свідомості дикуна одна сфера дійсності або дві, і виявили, що крім сакрального миру культу й віри він знає й світський мир практичної діяльності й раціонального світогляду.

Література

1. Вебер М. Хозяйственная этика мировых религий. - М., 1994.

2. Салинз М. Економіка кам'яного віку. – К., 2000.

3. Семенов Ю.П. На зорі людства. - К., 1997

4. Історія первісного суспільства. Епоха первісної родової громади. - К., 1999

5. Природа и древний человек. – М., 1981