Реферат: Наука як соціальне явище

У XX віці, в умовах науково-технічної революції, знову міняється вигляд науки, характер її взаємозв'язку з суспільством, загострюється суперечність впливу наукового пізнання на хід суспільного розвитку. Природно, здійснюється і переусвідомити соціокультурної значущості науки. Висловлюються самі суперечливі і різноманітні думки. Представники сциєнтизма (особливо популярного аж до 60-х років XX в.) абсолютизують роль науки, підкреслюючи ті незліченні блага, які вона приносить людині і людству. Прихильникиантисциєнтизма (поширеного в 70 80-х роках) акцентують увагу на так же незліченних бідах, якими людство розплачується за блага. З початку 90-х років все частіше виявляється розуміння того, що наука сама по собі не всесильна, але вона і не “демон”, що вирвався з-під контролю людини. Наука це невід'ємний елемент суспільного життя і використання її досягнень, які самі по собі мають двоякий потенціал, залежить від суспільства, людини. Наука все більш владно вторгається не тільки в соціальну, але і в індивідуальне життя людини, впливаючи на його самосвідомість, емоції, кардинально міняючи його уявлення про світ і самому собі. Сучасна наука, звертаючись до біологічної природи і психофізіологічних особливостей людини, шукає ефективні шляхи, що допомагають активно формувати його здібності стосовно до розвитку техніки. Людина уперше в історії отримує можливість за допомогою медичної генетики зменшити вантаж патологічної спадковості, накопиченої в процесі еволюції, позбутися багатьох спадкових захворювань і т. д. Ход історії показує, що наука дійсно виступає важливим чинникомсуспільного прогресу. Однак, так буває тільки тоді” коли, з одного боку, суспільство готово використати наукові відкриття на благо людини, а, з іншою коли суспільні потреби усвідомлюються наукою, виступають її внутрішніми стимулами розвитку.

Хоч вплив науки на суспільне життя динамічний, мінливо, йому властиві і певні спільні стійкі риси. Виділяються три основні групи соціальних функцій науки. По-перше, функції культурно-світоглядні; по-друге, функції науки як безпосередньої продуктивної сили суспільства, і, по-третє, її функції як соціальні сили, пов'язані з тим, що наукові знання і методи все частіше використовуються при розв'язанні самих різних проблем суспільного життя. Отримання наукою різноманітних соціальних функцій слідство складних і суперечливих процесів, що відбуваютьсячастиною послідовно, частиною одночасно. Проникнення науки у всі нові сфери життєдіяльності людини процес безперервний і безповоротний. Кожний канал взаємодії науки і товариства разів виникши, вже не зникає, постійно розширяється, стає все більш насиченим, двостороннім.

Культурно-світоглядна функція науки

Вже з моменту зародження в Древньому світі, наука виступала важливим чинником подолання пережитків міфологічного світогляду. Саме її виникнення багато в чому зумовлене потребою суспільства в новому баченні, розумінні світу, що спирається на знання. У епоху середньовіччя наука поступово здає світоглядні позиції. Положення верховної світоглядної інстанції завойовує релігія, теологія. У сфері науки, що зароджується залишалися проблеми більш приватні і “земні”. Але і тоді культурно-світоглядна функція науки не зникає. Сама теологія прагне мати наукоподібну форму, а в стінах монастирів продовжується освоєння, збереження і накопичення окремих наукових знань. Практично всі бунтарі від науки аж до XVII віку служителі церкви. Саме вони створили духовні передумови для того, щоб наука надалі сперечалася у теології за право визначати світогляд.

Перші реальні ознаки світоглядної значущості науки виявилися в епоху Відродження і пов'язані з коперніковським переворотом. Адже для того, щоб прийняти геліоцентричну систему Коперника необхідно не тільки відмовитися від деяких догматів, що затверджувалися теологією, але і погодитися з уявленнями, що різко суперечилибуденномусвітосприйняттю. Пройшлисторіччя насичені численними драматичними епізодами переслідування і нерозуміння вчених, своїми відкриттями що спростовували традиційні світоглядніуявлення. Відповіді науки на питання, що стосуються структури матерії і будови Вселеної, виникнення і сутностей життя, походження людини і г. д. стало елементами загальноїосвіти. Без цього наукові уявлення не могли перетворитися в складову частину культури суспільства. Культурна цінність науки полягає в тому. що вона інструмент теоретичного і практичного оволодіння природою. Саме наука усуває характерне для традиційної свідомості “обожнювання природи”, перетворює її в “предмет для людини”, в “корисну річ”. У науці як культуростворюючій силі одночасно виражається прагнення людини до теоретично адекватного збагнення світу, і його ж прагнення до підкореннясвіту своїм цілям і потребам. Осягаючи і перетворюючи за допомогою науки навколишній світ, людина тим самим формує і себе як культурної людини. Міра оволодіння природою, об'єктивна міра його власного культурного розвитку, що досягається людиною за допомогою практичного використання науки.

Культурно-світоглядна функція науки не може бути реалізована без відповідної системи утворення і виховання. Щоб наука могла виконати суспільне призначення, створені знання повинні бути поширені, сприйняті і засвоєні широкими верствами населення. Така взаємодія науки і освіти. Воно складається в засвоєнні наукових досягнень для їх практичного використання. Але істотне значення для розвитку і функціонування науки має і система освіти. Через освітуздійснюється масова підготовка кадрів, що володіють науковими знаннями і здатних створювати нові знання, формуються умови для оволодіння науковою картиною світу. Освіта ця обов'язкова передумова реалізації можливостей розвитку суспільства і людини, які створює наука. Необхідність нерозривного зв'язку науки-освіти-культури усвідомлювалася вже з давніх часів. Сама система середньовічної освітивключала не тільки релігійні, але і світські знання, засновувалися на ідеї “семи вільних мистецтв” граматиці, риториці, діалектиці, геометрії, астрономії, музиці. Освіта, поширення наукових знань вважалося необхідною умовою суспільного прогресу і в новий час.

У сучасних умовах, в епоху науково-технічної революції, взаємозв'язки науки і освіти набувають нового характеру. Наука виступає і революціонізованим чинникомосвіти. Бурхливий розвиток науки грунтовно розхитав традиційні устої системи освіти, викликав глибокі зміни і своєрідну ланцюгову реакцію у всій її структурі, в програмах, підручниках, в методах викладання і навчання і т. п. Одна з особливостей розвитку науки в сучасних умовах стрімкий процес зростання і, оновлення знань. У науці відбувається подвоєння знань за 10 років, в біології за 5 років, в генетиці за 2 роки, в ядерній фізиці і космонавтиці за півтори року. Багато які знання застарівають, особливо швидко інженерні. Кваліфікація інженера за десять років застаріває приблизно на половину, а значна частина знань, які стануть необхідні фахівцеві через 5 8 років, як вважають, ще не відома і не може бути передана в процесі вузовської підготовки. Особливості епохи, научно-технічної революції вимагають переорієнтації процесу навчання з передачі готового знання на формування здібності до безперервної освіти, оволодіння методами і коштамисамоосвіти. Потрібне подолання розриву між зростаючою вартістю освіти (подовження термінів навчання, зростання його масовості, дорожчання технічних засобів) і його недостатньою ефективністю, а також між формальним навчанням, в ході якого людина опановує сумою знань і формуванням культурної, творчої, соціально відповідальної особистості.

Розвиток живого знання передбачає: кожне нове покоління людей, що починає трудову діяльність, повинно володіти більш високим рівнем загальної і спеціальної освіти, чим попереднє йому. Вже на попередньому етапі безперервної системи освіти виникає необхідність в оволодінні такими знаннями, потреба в яких поки обрисується порівняно вузьким довколафахівців, але згодом стане фактично повсюдною. Це, насамперед, оволодіння другою або комп'ютерною письменністю.

Наука безпосередня продуктивна сила суспільства

У системі соціальних функцій науки і її взаємодії з іншими компонентами соціологічної структури суспільства сама головна роль належить науковим знанням про розвиток матеріального виробництва. Тут важливе не тільки те, що наука обслуговує виробництво, але і те, що вона ставить перед виробництвом нові задачі, спеціально готує його до засвоєння науково-технічних досягнень. Наука впливає на виробництво різними способами: іноді прямо, іноді непрямо. Будучи втіленої в матеріально-технічні, особистісні і організаційно-технологічні елементи продуктивних сил, наука бере участь в самому виробничому процесі. З розвитком машинного виробництва наука безпосередньо стає чинником виробництва, а воно, зі своєї сторони, безпосереднім техніці технологічним додатком науки. Так, наука перетворюється в безпосередню продуктивну силу суспільства, а науковий труд в продуктивний.

Безліч видів діяльності в матеріальному виробництві специфічні види наукової діяльності. Це складання прогнозів, програм і планів, зміна і вдосконалення структури виробництва і розвиток нових виробництв відповідно до досягнень природних і технічних наук, впровадження нових технологій, поліпшення організації виробництва і управління ним і т. д. Возможность участі науки в розвитку продуктивних сил об'єктивно закладена в самій необхідності використання знань в процесі матеріального виробництва. Але, аж до середини XIX віку, наука виступала лише потенційною продуктивною силою суспільства. Практично результати наукових досліджень в промисловості, сільському господарстві, медицині використовувалися епізодично і не вели до загального усвідомлення і використання найбагатших можливостей науки. І лише в XX віці, а особливо в умовах науково-технічної революції, наука в повній мірі стає безпосередньою продуктивною силою суспільства. Суть процесу характеризується, по-перше, матеріалізацією наукових знань в речовинних елементах продуктивних сил (знаряддя, засобу праці, техніка, технологія і , а також їх втіленням в організаційних формах виробництва; по-друге, включенням наукових знань безпосередньо в діяльність основних учасників виробництва; по-третє. перетворенням науки в теоретичну основу виробничих процесів. Отже, наука не окремий елемент продуктивних сил, а пронизує, втілюється у всіх їх елементах. У ролі продуктивної сили виступають не тільки технічні і природні науки, але і суспільні. Інженерна психологія, промислова естетика, фізіологія праці, економічна статистика, соціальна психологія і інш. впливають прямий чином на технологічний спосібз'єднання людини з коштамипраці і можуть безпосередньо впливати на виробничий процес. Політична економія, соціологія, правіше, мовознавство, мистецтвознавство і інш. впливають на виробництво непрямо. Але оскільки наука продукт загального праці і між окремими її напрямами існують внутрішні зв'язки і взаємодії, то вона як ціле представляєсуспільну продуктивну силу в сфері матеріального і духовного виробництва.

Характеризуючи культурно-світоглядну функцію науки важливовідмітити її роль як духовної продуктивної сили суспільства. Всі соціальні функції науки нерозривно взаємопов'язані між собою, що особливо рельєфно виявляєтьсяу взаємодії між наукою, освітою і виробництвом. Наукова діяльність веде до збільшення загального фонду знань, якими має в своєму розпорядженні людство. Виробнича діяльність має в якості субпродукта нову інформацію, яка додається до загального фонду знань і підіймає питання, що вирішуються в ході науково-дослідної діяльності. Наявні і знову вироблені знання використовуються у виробництві, “живлять” наукову діяльність і сприймаються освітою. Освіта формує дослідницькі кадри і робочу силу для виробництва, яка може повернутися в систему освіти для перепідготовки. Виробнича, наукова і освітня діяльність виступають триєдиним джерелом формування кваліфікованих фахівців. Могутній, всебічний вплив науки на суспільне життя придбаває в сучасних умовах ще одневимірювання. По мірі розгортання науково-технічного прогресу наука все в більшій мірі починаєвиступати і соціальною силою, безпосередньо включаючись в процеси соціального розвитку і управління ними.

Роль науки в системі управліннясуспільством

XX вік особливо яскраво показав, що суспільний розвиток не відбувається лінійно і автоматично, а багатоваріантно і здійснюється внаслідок свідомої діяльності людей як соціальних суб'єктів. У сучасних умовах встає питання про необхідність соціального управління процесами суспільного розвитку. Соціальне управління цей свідомий вплив на хід глибинних суспільних процесів економічних, соціальних, політичних, духовних за допомогою різних організацій, установ надстроєчного порядку. Соціальне управління в такому розумінні по суті виражає новий соціальний тип суспільного розвитку, і йому служить не окрема “наука про управління”, а вся сукупність природних, технічних і. особливо, суспільних наук.

Для того, щоб процес соціального управління став ефективним, необхідні дослідження різних його аспектів кібернетичних і організаційно-технічних, соціально-політичних, юридичних і психологічних. Так, кібернетика, розробляючи загальну теорію управління, виявляє загальні закономірності управління, для яких завжди потрібний збір і переробка інформації, облік зворотних зв'язків і т. д. Но сама інформація, яка потрібно для управління в певній сфері суспільного життя, стиль і конкретні механізми управління, характеррішень, що приймаються і т. д., залежить від специфіки об'єкта, знання про яке можуть дати тільки відповідні суспільні науки. Звідси, організація управління на наукових основах вимагає використання різних комплексів суспільних наук в залежності від тієї сфери суспільного життя, в якій воно здійснюється, і, відповідно, проведення комплексних соціальних досліджень, в якому бере участь дана група наук, хоч якась з них може грати ведучу роль.

Комплексний вплив наук на процеси соціального управління враховує і зростаючу роль методів кібернетики, статистики, математичного моделювання, які, проникаючи в суспільні науки, підвищують точність досліджень, доказовість і конкретність висновків. Виділяють напрями впливу науки на процеси соціального управління: по-перше, методи науки використовуються для розробки програм соціального і економічного розвитку. Характерна риса сучасності вироблення довгострокових, крупномасштабний програм енергетичних, екологічних, продовольчих, демографічних, містобудівних, науково-технічних. По-друге, наука важливий чинник в розв'язанні глобальних проблем сучасності. Бурхливий хід науково-технічного прогресу породив небезпечні для людини і суспільства явища: виснаження природних ресурсів планети, зростаюче забруднення повітря, води, грунту. Вчені першими стали подавати сигнали тривоги, побачили симптоми кризи, що насувається, обгрунтували його глобальний характер. Ще на початку 70-х років американські соціологи Девід Медоуз і інш. виступили з концепцією рис зростання техніки і науки, поклали початокглобалістики. Різні аспекти глобальних проблем і, особливо, екологічної (їх причини, масштаби, параметри, засоби і шляхи їх дозволу), стали предметом дослідження науки.

Наука виступає необхідним чинником соціального передбачення і прогнозування, невід'ємною частиною соціального управління. Соціальне управління пов'язане не тільки з прийняттям конкретних рішень і виробленням ?