Реферат: Наукове обгрунтування системи профілактики порушень репродуктивної функції жінок і здоров’я дітей в умовах ендемічного регіону
Результати аналізу структури захворюваності дітей першого року життя показали, що в основній і контрольній групі перше рангове місце займали хвороби органів дихання, друге — окремі стани перинатального періоду, третє — ЛОР хвороби. Однак, якщо в основній групі значна питома вага припадала на хвороби ендокринної системи (третє рангове місце) і хвороби органів травлення (п’яте місце), то в контрольній групі третє місце посідали хвороби сечостатевих органів, а ендокринні захворювання — п’яте місце. Загалом по всіх класах рівень частоти зареєстрованих захворювань в основній групі становив 20970 /00 , що в 1,3 рази перевищувало показники контрольної групи — 1674,060 /00 .
У структурі захворюваності дітей від одного до шести років як в основній, так і в контрольній групі, перші три рангові місця займали хвороби органів дихання, нервової системи і очна патологія при істотному зростанні в основній групі поширеності хвороб ендокринної системи, психічних розладів, хвороб нервової системи, органів дихання, травлення, кістково-м’язової системи і сполучної тканини. Всього серед дітей основної групи віком від 0 до 6 років зареєстровано 1878,5 захворювань на 1000 осіб, у контрольній групі — 1492,2, а серед народжених від матерів з ендемічним зобом — 1793,8 захворювань на 1000 дітей проти 1406,3 в контрольній групі.
Встановлено, що в амбулаторних картках дітей основної групи (256 одиниць) на етапах допологового і післяпологового патронажів лікарями відмічалась наявність у матері ДНЗ, однак у подальшому це фактично не враховувалось, свідченням чого є те, що серед дітей основної групи перших шести років життя ендокринологом оглядались всього 42 малюки (16,4%), у яких виявлявся дефіцит маси тіла (28,6%), затримка фізичного розвитку (11,2%) і низькорослість (7,1%). Отримані дані свідчать, що загалом рівень захворюваності в цій групі за класом хвороб ендокринної системи істотно вищий порівняно з контрольною групою (відповідно 69,7±5,1 і 29,7±2,9, t=3,67, Р<0,01).
Результати аналізу рівня поширеності ДНЗ серед школярів району з використанням методу анкетування (2587 респондентів) стали підставою для дообстеження 479 школярів, тобто майже кожного п’ятого (18,52±0,76%), в результаті чого відхилення в стані ЩЗ виявились у третини з них — 159 осіб (33,19±2,15%), в тому числі I ступеня — 25,51±2,02%, II ступеня — 6,68±1,14%, що дало підставу до висновку про наявність у них еутиреоїдного стану. При цьому її збільшення у дівчаток (індекс Ленца-Бауера — 1:1,51) виявлялось у достовірно більшій кількості (37,95±2,79% випадків, ніж серед хлопчиків (25,00±3,26%, Р<0,01). Перший ступінь переважав як у хлопчиків (21,02±,07%), так і у дівчаток (29,70±2,63%, Р<0,05), другий частіше відмічався серед осіб жіночої статі, ніж у чоловічої (8,25±1,58 і 3,98±1,47% відповідно, Р>0,05).
Результати пальпаторного обстеження 159 дітей із збільшенням ЩЗ дозволили відібрати групу з 82 (51,57±3,96%) осіб для більш поглибленого дослідження, оскільки 77 (48,43±3,96%) з них вже перебували на обліку в ендокринолога з діагнозом ДНЗ і отримували відповідне лікування. За даними УЗД, у 26,8% школярів об’єм ЩЗ перевищував вікову норму (зоб І–ІІ ступеня), з них 9,8% мали вогнищеві утворення, у 7,8% осіб з нормальними її розмірами відзначались структурні зміни паренхіми, а 7,3% дітей з гіпоплазією потребували спеціального гормонального дослідження.
Встановлено, що дообстеження частіше потребували дівчатка, ніж хлопчики — 22,06±1,12% проти 14,59±0,01% (Р<0,001), а патологія ЩЗ у них на стадії первинного огляду теж виявлялась вдвічі частіше — 37,33±2,79% проти 16,16±3,29% (Р<0,05). При цьому рівень «пропуску» можливої ендокринної патології не перевищував 0,66±0,18%, у т.ч. 0,19±0,09% — ДНЗ, що свідчить про високу дозволяючу здатність використаного при дослідженні методу обстеження школярів.
Отримані результати анкетування і поглибленого дообстеження дозволили обґрунтувати формування за відповідними критеріями п’яти груп школярів для подальшого їх дослідження. До першої з них (А) увійшло 2104 (81,33±0,77%) учнів, які не перебували на обліку в ендокринолога і не виказували скарг (85,41±1,01% серед хлопчиків і 77,65±1,13% — дівчаток, Р<0,001), до другої (Б) — 320 (12,37±0,65%) школярів без відхилень в розмірах ЩЗ (10,76±0,88% серед хлопчиків; 13,82±0,94 — дівчаток, Р<0,05).
Третю групу (В) сформували 54 (2,09±0,28%) школярі із сумнівними відхиленнями її розмірів (1,22±0,31% серед хлопчиків і 2,87±0,45% — дівчаток, Р<0,01), що відповідає ступеню 0–І. До четвертої групи (Г) увійшла 81 (3,13±0,34%) дитина з тих, що перебували на обліку в ендокринолога з приводу ДНЗ (2,04±0,40% серед хлопчиків, 4,12±0,54% — дівчаток, Р<0,01). За класифікацією ВООЗ, у хлопчиків встановлений тільки I ступінь, у чотирьох школярок — II ступінь збільшення розміру щитоподібної залози. П’яту групу (Д) склали 28 (1,08±0,20%) школярів із вперше виявленою патологією ЩЗ (0,57±0,22% серед хлопчиків, 1,54±0,33% — дівчаток, Р<0,05), що відповідає II ступеню збільшення щитоподібної залози за класифікацією ВООЗ.
Вивчення впливу ДНЗ на показники фізичного розвитку, частоту і характер скарг і об’єктивних ознак порушення здоров’я, поширеність захворювань і патологічних станів, і, навпаки, їхнього впливу, як основних характеристик фізичного розвитку, на тиреоїдну функцію, дозволило виявити з використанням критерію Колмогорова-Смирнова неістотні відмінності показників росту, маси, відповідності маси і росту (P>0,05): ріст школярок з ДНЗ основної групи перебував у межах від 158 до 178 см, а в контрольній групі — від 154 до 176 см; маса тіла — відповідно від 46 до 65 кг і від 34 до 60 кг.
Результати аналізу скарг 85,5% батьків на здоров’я своїх дітей-учнів (на 100 опитаних) істотної різниці у їх частоті за статевою ознакою не виявили: у хлопчиків вони становили 86,59±2,55%, у дівчаток — 84,87±2,06% (Р>0,05), хоча останні частіше скаржились на випадіння волосся та ланки з нігтів (27,52±2,78 і 35,27±2,97%), ніж хлопчики (5,81±1,88 і 10,97±2,51%, P<0,01). Школярі основної групи виказували достовірно менше скарг (77,98±3,97%) порівняно із контрольною (87,50±1,85%, Р<0,001), що слід віднести за рахунок медикаментозної їх корекції.
Практично половина опитаних наголошувала на швидку (57,38±2,43%) і невмотивовану (42,62±2,43%) втомлюваність та слабкість (42,13±2,43%), що свідчить про дискомфортність умов шкільного навчання, як фону розвитку різноманітної учнівської патології.
Аналіз суб’єктивних скарг школярів майже у половині випадків (47,70± 0,98%) підтверджувався об’єктивними ознаками порушення здоров’я дітей. Хворобливі симптоми частіше (52,65±1,43%) відзначались у хлопчиків, ніж у дівчаток (43,24±1,34%) (Р<0,001). На відміну від суб’єктивних скарг об’єктивні симптоми в основній групі виявлялись вірогідно частіше (74,31±4,18%) порівняно з контрольною (46,6±1,01%; Р<0,001).
Встановлено, що працездатність школярів основної і контрольної груп статистично вірогідно відрізнялась. Здатність виконувати шкільні завдання знижувалась відповідно у 30,35±1,38% учнів контрольної (А+Б) і у 44,44±5,52% дітей основної групи (Г+Д) (Р<0,01).
З числа школярів із зниженою здатністю до виконання навчальних завдань 9,2% мали ДНЗ; у контрольній групі, з відсутністю вказаних симптомів, патологія ЩЗ виявлена лише у 5,3% дітей (Р<0,05).
Схильність до тривалого перебігу захворювань з розвитком хронічних форм встановлена у 25,38±1,31% учнів з групи (А+Б) і у 45,68±5,53% дітей з групи (Г+Д) (Р<0,001). У школярів із схильністю до тривалого перебігу захворювань ДНЗ мали 11,1% осіб, у контрольній групі — 4,9% (Р<0,001).
Таким чином, патологія в основній і контрольній групах відрізнялась як за характером, так і за структурою, наявність або відсутність ДНЗ вірогідно змінювали структуру поєднаної патології, а віковий фактор є основним при формуванні її спектра.
Аналіз поширеності ДНЗ серед досліджуваних контингентів в залежності від класів навчання, що більше наближено до планування профілактичних заходів, засвідчив про істотні відмінності його виявлення в 1, 3, 8, 10 класах (Р<0,05), де, крім того, показник у дівчаток значно вищий, ніж у хлопчиків (Р<0,001). Мінімальна його поширеність у останніх виявлялась у третьому класі (0,7%), у дівчаток — у п’ятому (0,9%), а максимальне серед дівчаток — у першому (9,2%), восьмому (7,3%) та десятому (12,3%) класах, серед хлопчиків — у 4 (3,5%), 7 і 10 (4%), 11 (4,5%) класах, що найбільш ймовірно пов’язано з періодом статевого дозрівання. Відсутність статистично істотних відмінностей у виявленні ДНЗ у хлопчиків і дівчаток визначалась у відповідності до критерію Ст’юдента, згідно з яким його максимум припадав у хлопчиків на 16–17 років (4,94–5,26%), а дівчаток — на 16 років (11,01±3,00%).
Аналіз відповідей респондентів — дівчат основної групи (41 дівчинка з ДНЗ) і контрольної (87 школярок з групи Б) з використанням критерію Пірсона засвідчив статистично істотну різницю між ними за регулярністю менструального циклу, що може бути використано, як маркер патології щитоподібної залози у дівчаток-підлітків йододефіцитного регіону.
За результатами відповідей 2587 школярів стосовно використання ними засобів профілактики ЙДЗ встановлено, що різні йодовмісні препарати приймали всього 389 (15%) осіб — 13,9% хлопчиків і 16,1% дівчаток, при цьому частіше діти з ДНЗ (36,6%) і лише 9,9% практично здорових, що вкрай недостатньо для ендемічного регіону.
Доведено, що основним джерелом надходження йоду в організм для населення досліджуваного району є харчові продукти, однак 20,40±0,85% опитаних не надавали значення харчуванню або не вживали йодовмісних продуктів свідомо, 41,04±1,03% сімей використовували одне джерело надходження йоду з продуктами харчування, а 38,53±1,02% — декілька видів йодовмісних продуктів.
Встановлено, що споживання йодованої солі хлопчиками і дівчатками істотно відрізняється — 70,72±1,38 проти 66,16±1,37% (Р<0,05). За рештою джерел надходження йоду суттєвої різниці не встановлено (Р>0,05): вони приблизно однаково споживали морепродукти (52,21±1,52 і 53,16±1,45%) та інші продукти разом з йодованою сіллю (33,79±1,44 і 35,44±1,39%).
Оцінка ступеня забезпечення школярів йодом визначалась встановленням його концентрації в разовій порцій сечі у 48 школярів як з ДНЗ, так і нормальним об’ємом залози. При цьому коливання показників йодурії у дітей з нормальними розмірами ЩЗ (22 особи) відмічалось в межах від 70,6 до 150,9 мкг/л, а у школярів з ДНЗ I–II ступеня (26 осіб) — від 10 до 82,5 мкг/л. Загалом достатнє забезпечення організму йодом мали лише третина обстежених (33,33%).
Встановлена величина медіани йодурії дає підставу стверджувати, що у дітей Коломийського району відмічається легкий ступінь йодної недостатності, оскільки поступлення йоду в організм обстежених дітей становить всього біля 70 мкг/добу, що значно нижче рекомендованої норми його споживання (100–150 мкг/добу), а виявлене у 26,51% школярів збільшення об’єму ЩЗ зумовлювалось саме недостатнім його надходженням.
Дослідження рівня ТТГ, як найбільш чутливого біохімічного індикатора стану тиреоїдної системи, дозволило додатково виявити 8,5 випадків ендемічного зоба на 1000 обстежених школярів, що відповідно збільшує показник його поширеності, виявлений в процесі анкетування.
Результати соціологічного опитування різних груп мешканців Коломийського району (викладачів загальноосвітніх шкіл, працівників лісового та газового господарств, всього 1200 осіб) методом анонімного анкетування, як першого етапу відновлення профілактичної діяльності, дозволило встановити, що майже третина респондентів взагалі не знайома з розладами здоров’я, спричиненими нестачею йоду в довкіллі, в тому числі викладачі шкіл — 14,1% , працівники лісгоспу — 34,2% і газового господарства — 24,4%. Лише половина з них вважала проблему йодного дефіциту актуальною, а на запитання кому найбільше загрожує йодний дефіцит в довкіллі, 33,7% на перше місце поставили дітей і підлітків і лише 15,1% — вагітних жінок.
Вивчення ставленнямешканців містаКоломия до профілактичної програми боротьбиз ЙДЗ в ендемічних районахзасвідчило позитивне відношеннядо неї лише 34,5% респондентів, в той час як про недостатню обізнаність щодо профілактики йодного дефіциту свідчить те, що всього 53,9% жителів використовують йодовану кухонну сіль, морепродукти регулярно вживають тільки 6,8% опитаних, а лікарські препарати з йодом — лише 10,5% населення.
Встановлені за результатами дослідження закономірності щодо частоти йододефіцитної патології у дітей та жінок різних вікових груп та вагітних, а також виявлені організаційні недоліки в здійсненні профілактики, стали підставою для наукового обґрунтування та втілення в практику якісно нової її системи.
В основу концептуального підходу до формування якісно нової системи профілактики покладались:рекомендації сесії Генеральної Асамблеї ООН з питань дитинства (2002) та Всесвітньої Асамблеї охорони здоров’я (1999) в частині ліквідації ЙДЗ;Постанова Кабінету Міністрів України “Про затвердження державної програми профілактики йодної недостатності у населення на 2002–2005 роки”;рекомендації Комітету з питань охорони здоров’я Верховної Ради України стосовно розробки загальнодержавної програми запобігання ЙДЗ; Концепція реформування охорони здоров’я населення України (2000) в частині розвитку сімейної медицини та виконання відповідних державних цільових комплексних програм;результати власних досліджень, які засвідчили про фактичне припинення централізованої профілактики ЙДЗ.
Як видно з рис. 4 , до складу запропонованої системи увійшли як існуючі її традиційні елементи (ендокринологічні кабінети, відділення, диспансери, профільні науково-дослідні установи), так і принципово нові (центри профілактики йододефіцитних захворювань), функціонально об’єднані єдиною метою і завданням, а їх інтеграція між собою надає системінових якостей.