Реферат: Невдачі у навчанні як головна перешкода успішності у дорослому віці
Крім того, така діяльність спирається на потреби в грі, в творчій самоактуалізації, спілкуванні, пізнанні, динаміці. Існує упередження щодо вікової пріоритетності - мовляв, грати необхідно з дошкільнятами та молодшими школярами. Але згадані потреби є актуальними для підлітково-юнацького віку. До того ж, проблеми духовного та морального змісту не вирішуються директивно та однобічно. Часто вони вимагають еклектичного підходу, індивідуального осмислення та альтернативності розв'язання. В розіграних назовні ситуаціях , виховується толерантність, повага й інтерес до інших бачень та чужого досвіду Рольові вправи екстеріоризують поняття та теоретично засвоєні закономірності, й тим перетворюють знання на вміння.
Особистість дитини розвивається в активних, зокрема драматичних формах за рахунок інтелектуального вдосконалення, емоційного саморегулювання, розширення внутрішньої свободи, засвоєння й закріплення суспільно доцільних правил взаємодії.
Колись задекларовані "правила поведінки школяра" в особистісно зорієнтованій освіті мають стати правилами взаємодії дітей і дорослих, бо великою є відповідальність кожного учасника інтеракції за її перебіг та результат.
Перевагою мистецьких форм навчання та дозвілля є те, що вони уможливлюють індивідуалізацію, яка сприяє особистіший рефлексії. Недаремно силу особистісної структури Євген Глива вбачає в здатності особистості до свідомого самопізнання.
Сприймаючи мистецькі твори, діти співставляють зовнішні подразники з власними внутрішніми реакціями на них. Так людина пізнає міру своєї глибини, знаходить свої больові точки, робить несподівані відкриття щодо самої себе. І чим більше діапазон її реакцій, тим вільнішою вона себе почуває. Це відбувається тому, що в кожній її реакції є щирість і тимчасове ототожнення з об'єктом, який вразив. З цієї причини дітям потрібно сприймати багато динамічних мистецьких зразків з одного боку та творити самостійно в умовах вдало змодельованих ситуацій, а не просто поставлених завдань - з іншого.
Робимо висновок: конкретне завдання особистісно зорієнтованої освіти полягає в тому, щоб розробити і впроваджувати систему вдало змодельованих ситуацій, які спонукають дітей до інтелектуальної, емоційної та духовної творчості. На наш погляд, духовна творчість включає:
-самопізнання, яке проходить через первинне само ототожнення з вражаючими об'єктами;
-самоприйняття, яке проходить через усвідомлення діапазону власної варіативності:
-самоінтеграцію в культурно-психологічний простір соціуму (на більш зрілому етапі - в буттєвий простір), яка проходить через вторинне самоототодження з елементами цього простору, опосередковане ціннісними орієнтаціями суб'єкта.
Досліджувати розвиток особистості в процесі її духовної творчості - перспектива подальших наукових пошуків.
Знаменитий фізик А. Ейнштейн відмічав що кожна дитина народжується геніальною. І від не: очікують, що вона зможе досягти майстерності якнайменше в одній із галузей життя, й у неї дійсно є така можливість. Власне, це також відображено в теоретичних засадах гуманістичної психології.
Здатність бути талановитим по-своєму є в кожному, і потрібно знайти лише засіб, щоб реалізувати її. Видатний український філософ і педагог Г. Сковорода розробив вчення проте, як розкрити специфічні для кожного учня здатності. "Кожна дитина потенційне обдарована. Пізнай себе і свою спільність", - наголошував Сковорода. Він вважав, що тільки на цій основ можна досягти великих успіхів як у самому педагогічному процесі, так і в його результатах, - тобто зробити щасливим учня.
Сучасна педагогіка теж доводить, що кожен учень якщо у нього відсутні органічні пошкодження нервової системи, може успішно вчитися в школі. Чому всі ж таки не всім дітям вдається досягти цього? Чому і кожній школі є учні, яким досить важко вчитися, як не засвоюють навчальну програму, для яких школа за лишається неприємною згадкою?
Причини шкільних невдач можуть бути дужі різними і складними. До них відносять такі чинники як відсутність інтересу до навчання, погана поведінка; в школі, важка атмосфера в сім'ї, тривала хвороба різні недоліки в навчально-виховному процесі. Склад ний характер причин невдач учня в шкільному навчанні відмічають всі дослідники. Одні схильні бачити основну їх причину в поганих соціально-економічних умовах життя учнів. Інші вважають, що "корінь зла потрібно шукати в дефектах біопсихологічної "підготовленості" учнів. Треті бачать причину в недосконалості школи. То що ж все-таки не дозволяє "потенційним геніям" досягти успіхів?
1. Соціально-економічні причини. Ця категорій причин посилилася у нас нещодавно і пов'язана з важким соціально-економічним станом держави. Соціальна піраміда, як ніколи раніше, різко розширюється до низу, і вже приблизно 50% респондентів при опиту ванні відповідають, що живуть за межею бідності.
Як свідчать результати досліджень, які проводилися ще в 50-х роках, діти, які знаходяться у важких матеріальних умовах, мають досить низькі результати навчання. Саме таке положення сьогодні у досить великої частини учнів: відсутність коштів на підручники, їжу, одяг, необхідність самотужки заробляти гроші, складний морально психологічний клімат у сім'ї тощо. Звичайно, все це негативно впливає на успіхи учнів.
2. Причини біопсихологічного характеру. Вон досліджувалися багатьма вченими в різних країна світу. Узагальнюючи їх висновки, звернемо увагу н той факт, що всі вчені-приходили до думки: природжені задатки - як здібності; так і риси характеру - певною мірою обумовлюють шкільні успіхи учнів, але більш суттєву роль відіграють при цьому інші причини психологічного походження, поява яких залежить від роботи самої школи.
Розбіжність у позиціях окремих дослідників виявляється лише тоді, коли йдеться про уточнення ролі природних задатків в загальному розвитку особистості, а також про визначення ступеня їх впливу на успіхи учнів в навчанні.
3. Низький рівень нервово-психічного здоров'я та соціально-педагогічна запущеність теж обумовлюють низький рівень навчання дитини. Чи існують якісь ознаки для розподілу цих двох груп причин? Бо за цим стоїть принципове питання: як допомогти дитині подолати відставання?
Виявляється, що такі ознаки є. По-перше, у дітей з ослабленою нервовою системою звичайно наявний ряд досить характерних порушень: сну, апетиту, неприємні відчуття (болі) з боку внутрішніх органів. У них можуть бути частішими головні болі, підвищена пітливість, вони гризуть нігті тощо.
По-друге, їх поведінка, наприклад при підвищеній збудженості, не обумовлена об'єктивною доцільністю. Вона імпульсивна, мало мотивована, часто навіть на шкоду собі. У важких і педагогічно запущених дітей таких явиш, не буває, їхні дії як правило мають чітку, вигідну їм спрямованість і мотивацію. Так стоїть питання, коли говорити про труднощі, які обумовлені тільки медицинськими причинами або обставинами соціально-педагогічного характеру. Але на практиці, майже в усіх випадках, коли йдеться про соціально-педагогічну запущеність, поряд стоять і питання медицинські. Пов'язано це звичайно з тим, що мікросередовище, яке оточує таких дітей, часто характеризується наявністю негативних психотравмуючих впливів. Тут, окрім напружених міжособистих відносин, сварок, скандалів, діти часто знаходяться під впливом негативних прикладів, починають палити, пити. Тому практично всі ці питання виявляються взаємопов'язаними і негативно впливають на шкільні успіхи дітей.
4. Психологічна неготовність до шкільного навчання. Необхідний і достатній рівень актуального розвитку дитини має бути таким, щоб програма навчання потрапляла в "зону найближчого розвитку" дитини. Ця зона визначається тим, що дитина може досягти співробітництва з дорослим,
Якщо актуальний рівень психічного розвитку дитини такий, що його "зона найближчого розвитку" нижче за потрібну для засвоєння навчальної програми в школі, то дитина вважається психологічно не готовою до навчання, вона неспроможна засвоїти програмний матеріал і відразу потрапляє в розряд відсталих учнів. Вчитися такій дитині досить важко.
5 Дидактичні причини . Сучасні педагоги і психологи в цілому не згодні з переоцінкою впливу соціально-економічних і біопсихологічннх чинників на успіхи або невдачі школярів у навчанні. Фаталістичне ставлення до цих причин призводить до зниження відповідальності школи і сім'ї за результати навчання й пов'язане з недооцінкою педагогіки як науки. Фактором, який с визначальним в результатах навчання, є, на думку більшості сучасних педагогів, навчально-виховна робота, свідомі і цілеспрямовані зусилля вчителя.
Розглянемо більш детально дидактичні причини, які впливають на навчальні успіхи школярів.
5.1. Мотивація до навчання . Наявність в учнів прагнення до пізнання нового - одна з найголовніших умов здійснення навчально-виховного процесу. Пізнавальний інтерес не тільки сприяє розвитку інтелекту, а й є рушійною сплою вдосконалення особистості в цілому. Однак і тепер трохи менше половини учнів не мають позитивної мотивації до навчання. У чому причина такого ненормального становища? Традиційна система освіти з надмірно автократичною, примусовою бюрократизованою системою, неминуче продукує нудьгу і страх. Школа нерідко стає джерелом кошмару, що вбиває жагу пізнання, гасить емоції, відбиває бажання до чого б то не було. В такій ситуації учень досить часто зазнає невдачі, і оскільки перебуває в ній довго, то, як правило, упокорюється.
5.2. Зміст навчання . Однією з причин низької мотивації є те. що шкільні програми, як правило, далекі від кола інтересів дитини. Школа виявляється неспроможною навчити її застосовувати шкільні знання на практиці, у житті. Як наслідок, у школярів не розвивається навчальна мотивація. Але ж тільки мотивація може допомогти учневі подолати трудні предмети, оскільки якщо вона відсутня, дітей чекають невдачі. Прикро, що школа не пов'язує програми навчальних предметів з життям дітей, а для дітей, у свою чергу їх власний досвід не асоціюється зі школою. Але бар'єр між школою і життям збільшується ще іі тому, що досвід (знання), одержані дітьми поза школою, протиставляється тому, що вони набувають у школі. Як бачимо, так само, як і раніше, актуальним залишається питання, чому навчати.
Визначний австрійський психотерапевт В.Франкл вважає, що для людини основним є збереження сенсу її діяльності і всього її існування Доти, доки цей сенс зберігається, людина може переносити будь-які страждання. Якщо ж його втрачено, то навіть великі удачі перестають радувати, людина втрачає віру у власні сили, робиться пасивною і помалу набуває навченої безпорадності. Але ж саме в дитинстві і юності людина особливо гостро потребує піднесеного сприймання світу, пошуку себе і справжнього сенсу життя й взагалі пошукової активності. Звичайно ж, позбавляти її. радості цього етапу злочинно, жорстоко.
Інтереси деяких учнів не збігаються зі змістом якоїсь частини навчальних предметів, тому робота з ними стає для учнів важкою і безглуздою. І оскільки частина школярів перебуває в такому стані тривалий час, вони втрачають інтерес до навчання, віру у власні сили і навіть втрачають сенс життя.