В каналах комунікації значну перевагу має, як уже згадувалося, мімічний канал; у контексті агресивних реакцій його співвідношення з жестом та позою виглядає як відповідно 52,5%, 28,0% та 19,5%. Загалом специфіка агресивної невербальної поведінки у людей репрезентована такими маркерами агресії: ділянки рота та очей в мімічному каналі; рухи голови, корпусу, таза та ніг у каналі пози; жестовий репертуар охоплює різкі та широкі розмахування руками

Слід зауважити різницю мімічного супроводу агресивних реакцій у чоловіків та жінок. Зокрема, у чоловіків у мімічному контексті відзначено переважання елементів зони очей (уважний погляд, загроза бровами); натомість у жінок домінантними є елементи зони роту (оскал, напівоскал, погроза губами). В каналі пози чоловіки часто використовують зону таза, широко розставлені ноги, різкі випади вперед, піднімання плечей для погрожування; агресивний репертуар жінки у контексті агресії переважно сконцентрований у зоні голови. Жестикулювання руками простежуємо у чоловіків удвічі частіше, ніж у жінок, а паттерни є однаковими (різкі та широкі рухи руками). Представники обох статей демонстрували переадресовану агресію (рідко), причому чоловіки частіше надавали перевагу автоагресії, а жінки -- переадресуванню її на навколишні предмети. Отже, мімічний канал комунікації, а такожпоза та жестовий репертуар чоловіків та жінок істотно відрізняються; зокрема, жінки набагато ширше використовують мімічний канал, чоловіки -- жестовий, а роль пози у чоловічому та жіночому варіантах поведінки у контексті агресії майже не відрізняється . Також у дослідженнях поведінкового статевого диморфізму виявлено, що за стандартний час спостереження (п'ять хвилин) чоловіки демонструють дещо більше елементів агресії, ніж жінки (34+4,2 у чоловіків проти 25+3,6 у жінок); тобто в агресивному стані людям властиво транслювати агресивні сигнали кожні 10 секунд.

4. Методи невербальної взаємодії

Невербальна поведінка чи не найбільше здатна цілісно виражати психологічний зміст як свідомого, так і несвідомого, втіленого в ній.

Функції невербальних технік величезні, серед них виділяються головні: зближення членів групи; взаємопізнання; експлікація таких аспектів психіки людини, які важко вербалізувати.

Позитивною якістю цього методу є забарвленість взаємодії учасників навчання та велика спонтанність, правдивість особистісних проявів.

Невербальні методи -— ефективний засіб оптимізації соціально-перцептивної сфери особистості, оскільки спрямовується увага на "мову тіла", а також на характеристики психіки, які можна розглядати в просторі й часі.

Невербальні методи використовуються, більшою чи меншою мірою, в усіх різновидах групової корекції та психотерапії.

Техніки невербальної взаємодії застосовуються всіма відомими спеціалістами соціального навчання: Б. А. Барашем, Ю. Н. В'юнковою, Ю. М. Ємельяновим, Г. О. Ковальовим, X. Міккіним, Ю. Б. Некрасовою, Л. А. Петровською, Н. Д. Твороговою, П. Г. Тюріним та ін.

Люди різняться здатністю розуміння (та контролю) комунікативності — своєї та інших людей, здатністю експресії та імпресії. Часто несвідомим може бути той чи інший жест або рух, значення якого суб'єкт не розуміє; іноді людина реагує невербально (наприклад, червоніє) й не в змозі блокувати виникнення такої реакції, хоча й усвідомлює її наявність, та ін.

Незважаючи на численні дослідження, початі з 1924 р., до цих пір немає задовільної класифікації експресивних рухів. У психотерапевтичній практиці використовується три різновиди невербальної техніки: психомалюнок, музикотерапія, техніка руху.

Психогімнастика — допоміжний метод, який спирається на невербальну експресію, перш за все на міміку та жести — взагалі на рух. Це дає можливість глибше заглянути в переживання інших і наблизитися до розуміння цих переживань. Головна мета психогімнастики — зняття фізичних блоків та "тисків".

Психогімнастика часто має характер спонтанної гри. З почуттям свободи рухів пов'язана й свобода прояву емоцій та свобода внутрішнього світу суб'єкта. Одна й та сама ситуація в психогімнастиці

викликає різні, індивідуально неповторні реакції, кожний поводиться відповідно до своєї особистості, в цілісних її проявах.

Є кілька способів використання психогімнастики . Деякі вправи можна використати з метою розслаблення й створення невимушеної, вільної від зайвого самоконтролю обстановки. Цьому сприятимуть вправи: "Звернути на себе увагу", "Людина та її тінь", "Настрій", "Автопортрет" та ін.

Психогімнастику ми застосовуємо ще й тоді, коли хочемо прояснити взаємовідносини в групі, або ж коли в групі є небезпека домінування дезінтеграційних процесів. Можна запропонувати "виразити почуття" (невербально) тому з членів психогімнастичної групи, хто був "центром" ситуації. Це, як правило, психологічно допомагає суб'єктові й чіткіше вимальовує психологічну обстановку в групі та сутність емоційного сприймання одним одного.

Важливий матеріал об'єктивує вправа "Перехрестя шляхів". Учасники по черзі отримують завдання поставити на уявному перехресті членів групи, які асоціюються з особами, задіяними в певному, відомому їм конфлікті, що розглядається в групі. Відстань, на якій опиняються "учасники" конфлікту в тій чи тій їх розстановці, дає підстави робити висновки про емоційне ставлення до них. У членів групи суттєвим є не лише сам факт вирішення конфлікту, а й певне об'єктивування суті внеску в цю справу кожного з учасників.

Теми психогімнастичних вправ можуть бути дуже різноманітними, зокрема:

повсякденна життєва ситуація — "Вихід із дому", "Свято", "Чуйне ставлення до кого-небудь" або "Яким я є", "Яким я хотів би бути" та ін.;

вправи, що об'єктивують внутрішню суперечність субъекта й конфлікти — "Вручити подарунок", "Заборонений плід", "Перехрестя шляхів", "Подолати труднощі", "Зустріч на вузькій стежці" та Ін.;

відносини в групі — "Показати своє ставлення до інших", "Вибір членів сім'ї", "Перебування на безлюдному острові";

фантазія та казки — "Ким із казкових персонажів ти міг би бути?", "Бал-маскарад", "Що б ти робив, якби був чаклуном?", "Ким би ти хотів стати, якби чаклун урахував твоє бажання?", "Добрий чаклун", "Злий..."

Джерелом психогімнастичних вправ може бути ставлення до групи, до самого процесу. Наприклад, теми: "Почуття, з якими я йшов на заняття", "Ставлення до навчання та групи", "Що робила б група, якби не було керівника" та ін.

Виконання психогімнастичних вправ здійснюється різними шляхами: можна дати тему одному членові групи, а він реалізує її самостійно або з чиєюсь допомогою. Тема може стосуватися цілої гру

пи або ж окремих її членів.

Після "програвання" теми бажано, щоб учасники обмінювалися враженнями. Зосередимо увагу на визначенні типових ліній поведінки, що характеризують особистісну проблему. Особливо цікавими є ті тенденції поведінки, які дають про себе знати як на вербальному, так і на невербальному рівнях. Отриманий у процесі психогімнастики матеріал піддається аналізові.

Опишемо кілька психогімнастичних вправ.

1. Подолання труднощів. Члени групи по черзі зображають, як вони переборюють життєві труднощі (як фігурально можна сконструювати стілець при допомозі ящика чи іншого предмета) на вузькій стежці. Накреслюється стежка, якою йде людина до певної мети й натикається на перепону. Група спостерігає, як кожен долає перепону.

2. Заборонений плід. Учасники по черзі показують, як вони поведуться в ситуації, коли їхні бажання не збігаються із зовнішніми нормами поведінки. Роль "забороненого плоду" може бути надана будь-якому предметові, що якось приваблює. "Заборонений плід" кладеться на стілець, що стоїть у центрі кімнати. Член групи повинен підійти до стільця й вирішити, що він зробить із "забороненим плодом".

3. Учасник вибирає собі сім'ю із членів групи. Далі розміщує їх так, щоб фізична дистанція між ними приблизно відповідала ступеневі емоційної близькості між членами сім'ї. Далі важливо "описати", за якими психологічними якостями вибиралися "члени сім'ї" — це послужить основою саморефлексії тим, хто потрапив до числа вибраних.