Реферат: Обґрунтування ефективності безнатяжних методик у лікуванні пахвинних гриж у хворих похилого і старечого віку
фіксованої кишки
Ускладнення
післяопераційного
періоду
Частота рецидивів ПГ становила в 1-й підгрупі хворих 7,1%, в контрольній групі – 15,6%, у 2-й підгрупі рецидивів не відмічено.
Повільнішими темпами інтенсивність болю зменшувалася у хворих 1-ї підгрупи основної групи і групи контролю. Можливо припустити, що прискорення усунення больового синдрому зумовлене більш швидкими темпами формування СТ між нитками сітки-імплантату і зменшення за рахунок цього набряку і запальної реакції з боку перифокальних тканин. Фактично, прискорення синтезу СТ сприяє більш швидкому зменшенню набряку і запальної реакції тканин.
Оцінено частоту хронічного післяопераційного болю, що спостерігався протягом наступного місяця після оперативного втручання. Виявилося, що найбільша частота болю відзначена у хворих контрольної групи (35,9%), а серед представників основної групи найменша частота відзначена у пацієнтів 2-ї підгрупи основної групи (16,7%). Проміжну частоту отримано у представників 1-ї підгрупи основної групи – 17,8%.
Слід відзначити, що в 1-й і 2-й підгрупах основної групи частіше призначали ненаркотичні анальгетики (60,7% і 50,0% відповідно). Нестероїдні протизапальні препарати в таблетках і супозиторіях призначали 10,7%, 16,7% і 10,9% хворих відповідно.
При аналізі кратності уведення наркотичних препаратів хворим основної і контрольної групи встановлено, що цей показник в 1-й підгрупі основної групи дорівнював 2,2, в 2-й підгрупі – 2,0, а в контрольній групі – 3,0.
Середня кратність уведення ненаркотичних знеболювальних пацієнтам становила для 1-ї підгрупи основної групи – 1,8, для 2-ї підгрупи – 1,3, для контрольної групи – 2,0.
Ми провели зіставлення частоти виникнення набряку мошонки у хворих основної і контрольної групи. Виявилося, що при співставленні частоти виникнення набряку мошонки і водянки яєчка між підгрупами основної групи статистично вірогідних відмінностей встановлено не було (c2 = 2,1, р = 0,3). Також, статистично достовірних змін при порівнянні частоти цих симптомів між 1-ю підгрупою основної групи і групою контролю не було встановлено (c2 = 1,3, р = 0,5). Навпаки, при зіставленні частоти цього ускладнення між 2-ю підгрупою основної групи і групою контролю встановлені статистично достовірні відмінності (c2 = 6,4, р = 0,03).
Зокрема, наявність статистично значущих різниць між частотою виникнення набряку мошонки і розмірами ГМ встановлено при порівнянні результатів операції між 2-ю підгрупою основної групи і контролем (c2 = 7,7, р = 0,02). При порівнянні частоти набряку між іншими групами статистично вірогідних розбіжностей не встановлено – c2 = 1,2, р = 0,5 і c2 = 3,4, р = 1,7, відповідно.
Таким чином, кожна 5-6 та операція з приводу грижі великих розмірів, що виконана за традиційною аутопластичною методикою, ускладнювалася післяопераційним мошонковим набряком або водянкою яєчка.
Доплерографічне дослідження кровотоку по тестикулярним артеріям до операції показало, що збережений кровотік мав місце у 57,1% хворих 1-ї підгрупи основної групи, у 50,0% 2-ї підгрупи і у 75,0% групи контролю. Тобто, наявність ПГ погіршувало артеріальне постачання крові до тестикул. Після операції в 1-й підгрупі основної групи приріст кровотоку становив +28,6%, в 2-й підгрупі +38,9%, а в групі контролю він погіршувався (-3,2%).
Дослідження кремастерного рефлексу у хворих на ПГ до операції встановило, що в 1-й підгрупі основної групи його наявність мала місце у 67,9% хворих, в 2-й підгрупі – 55,6%, в групі контролю – 87,5%.
Після ОЛ кремастерний рефлекс був наявний у 64,3% хворих, тоді як у хворих, яким теж виконували операцію за методикою Ліхтенштейна але з імплантацією сітки що була оброблена КА – у 83,3%. Частота добрих результатів операції (критерій “покращення”) встановлена у 35,7%, 22,2% і 46,8% хворих відповідно. Серед представників 2-ї підгрупи основної групи не встановлено жодного випадку негативних результатів оперативного лікування.
Оцінка ЕЛ між трьома групами виявила статистично достовірні розбіжності (c2 = 30,7, р = 0,001). Ми провели зіставлення результатів лікування між дослідженими підгрупами і групами хворих. Виявилося, що результати лікування хворих 1-ї і 2-ї підгрупи основної групи статистично відрізнялися (c2 = 11,2, р = 0,01).
Високо достовірними виявилися відмінності між результатами лікування у хворих 2-ї підгрупи основної групи і групи контролю (c2 = 27,1, р = 0,001), а також між відповідними показниками в підгрупах основної групи (c2 = 11,2, р = 0,01). Статистично значущих відмінностей між 1-ю підгрупою основної групи і контролем не встановлено (c2 = 5,3, р = 0,07).
Високо достовірні результати лікування отримані у представників основної групи хворих із застосуванням оперативної техніки за Ліхтенштейном (1-ша підгрупа), та при поєднанні цієї ж методики з імплантацією сітки з попередньою обробкою її КА (2-га підгрупа), тоді як результати лікування традиційними методами виявилися значно гіршими.
Виписано з покращенням 50,0% хворих 1-ї підгрупи, 22,2% – другої і 45,3% групи контролю. 25,0% чоловіків 1-ї підгрупи, 72,2% – 2-ї і 10,9% - групи контролю отримали найкращі результати (“значне покращення”).
Аналіз взаємозв’язку клініко-лабораторних показників з ЕЛ хворих 1-ї і 2-ї підгруп основної групи, що був проведений за допомогою критерію Крускала-Уоліса показав: якщо результати лікування хворих 1-ї підгрупи основної групи залежали від розмірів грижі, то 2-ї підгрупи – від інтенсивності болю в пахвинній ділянці, іррадіації болю до мошонки.
Результати в групі контролю залежали від виразності лейкоцитозу. Проведений аналіз встановив наявність статистично достовірних різниць між показниками 2-ї підгрупи основної групи і групи контролю для показників “лейкоцитоз” (c2 = 3,25, р = 0,042) і “прискорення ШОЕ” (c2 = 4,64, р = 0,023).
На підставі анкетування ми провели суб'єктивну оцінку результатів різних методів хірургічного лікування. Виявилося, що відсоток задоволених пацієнтів становив: в 1-й підгрупі основної групи 67,8%; в 2-й підгрупі основної групи – 83,3% і в групі контрою – 64,1%.
ВИСНОВКИ
У дисертаційній роботі наведено теоретичне обґрунтування і нове розв’язання наукової задачі - поліпшення результатів лікування пахвинних гриж у хворих похилого і старечого віку з порушеними регенераторними можливостями шляхом розробки й удосконалення безнатяжних методик пластики пахового каналу.
1. При традиційних оперативних методах лікування частота рецидивів склала 15,6%, при застосуванні операції Ліхтенштейна – 7,1%, а при застосуванні герніопластики з попередньою обробкою сітчастого протеза культурою аутофібробластів – рецидивів не відмічено. Найчастішими причинами грижових рецидивів були: малі розміри сітчастого протеза; недостатня фіксація імплантату; гнійно-запальні процеси в місцях фіксації протеза.
2. Темпи загоєння післяопераційної рани і формування сполучнотканинного рубця в умовах експериментальної імплантації щурам поліпропіленової сітки, попередньо обробленої культурою аутофібробластів, вищі в 2 рази, ніж при імплантації сітчастого протеза без такої обробки, що зумовлене підвищеною швидкістю регенеративних процесів і проростанням міжволоконних просторів сітки при мінімальних ознаках запальної реакції періфокальних тканин.
3. Застосування пластики пахового каналу з попередньою обробкою ендопротеза культурою аутофібробластів дозволяє зменшити тяжкість ранової перифокальної запальної реакції в 2 рази (кількість клітин чужорідних тіл, гігантських клітин, лімфоцитарна інфільтрація), в 2 рази активізувати формування молодої сполучної тканини і прискорити в середньому на два тижні темпи ранового загоєння.
4. Прогнознегативними чинниками перебігу ранового процесу у хворих похилого і старечого віку є порушення репаративних процесів на тлі супутньої патології за наявності зниженого рівня ФРФО крові (<0,5 пг/мл).