Реферат: Облікова політика як елемент культури бізнесу
З наданням підприємствам можливості самостійно обирати способи обліку в офіційний оборот було введено термін “облікова політика ”. Він є відносно новим для вітчизняних вчених і практикуючих бухгалтерів, що призводить до його різних тлумачень.
Офіційно поняття “облікова політика ” в Україні було введено в 1999 р. Законом України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні”. Цей термін передбачає сукупність принципів, методів та процедур, що використовує кожне підприємство для складання фінансової звітності.
Облікова політика має велике значення для всіх видів підприємницької діяльності і скрізь вона має свої особливості. Проте її вихідні положення є єдиними (спільними) для всіх - отримання оптимізованої у довгостроковому плані норми прибутку. Від уміло сформованої облікової політики багато в чому залежать ефективність управління.
Податкове законодавство при регулюванні обліку орієнтується на те, щоб зменшити витрати підприємства та збільшити статті доходів, щоб таким чином забезпечити високий прибуток, відповідно високий податок на прибуток. Підприємство ж зацікавлене в тому, щоб платити менші податки. Цієї мети допомагає досягти такий облікова політика як інструмент бухгалтерського обліку.
Питанням облікової політики займається багато вчених: Бутинець Ф.Ф., Житиний П., Стефаник І., Ловінська Л., Пушкар М.С., Свірко С.В., Барановська Т.В., Ткаченко Н.М.
Ефективна та раціональна організація бухгалтерського обліку на підприємстві починається з розробки її облікової політики, яка передбачає вибір комплексу методичних прийомів, способів і процедур організації та ведення бухгалтерського обліку установою з числа загальноприйнятих в державі. Створення цілісної системи обліку передбачає активне застосування специфічного елемента регулювання бухгалтерського обліку та звітності - облікової політики.
Поява в Україні облікової політики є результатом процесу реформування бухгалтерського обліку, орієнтиром якого обрані Міжнародні стандарти фінансової звітності.
Згідно зі ст.1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.99 р. № 996-ХІV облікова політика визначається як сукупність принципів, методів і процедур, що використовуються підприємством для складання та подання фінансової звітності. Основною її метою є забезпечення одержання достовірної інформації про результати фінансово-господарської діяльності, необхідної для користувачів фінансової звітності з метою прийняття відповідних управлінських рішень.
Для систематизації завдань, які виконує облікова політика установ, виділено її виміри: соціальний (створення соціальних гарантій для захисту зовнішніх користувачів шляхом забезпечення єдності інтерпретації даних бухгалтерського обліку та показників фінансової звітності), економічний (економічний ефект від облікової політики виявляється в оптимальному забезпеченні інформацією для управління, скороченні обсягів документообороту, підвищенні дієвості внутрішнього контролю), біхевіористичний (використання свободи дій в питаннях організації обліку для створення дієвої системи бухгалтерського обліку в установі, яка забезпечить дотримання інтересів розпорядника коштів), психологічний (за допомогою елементів облікової політики та за умови конкретизації вимог до характеру необхідних даних досягається найбільш повне та ефективне забезпечення інформацією всіх рівнів управління), інформаційний (сталість та гласність облікової політики дозволяє на її основі будувати прогнози майбутнього стану об'єкта, наявність диспозицій дозволяє забезпечити необхідним масивом даних для побудови моделей прийняття рішень) та юридичний (використання для усунення невизначеностей у нормативних актах з бухгалтерського обліку та у якості письмових доказів при вирішенні господарських спорів, конфліктів з контролюючими органами).
У вітчизняній економічній літературі, деталізуючи законодавче трактування поняття, визначено, що облікова політка - це сукупність облікових принципів, методів, процедур та заходів для забезпечення якісного, безперервного проходження інформації від етапу первинного спостереження до узагальнюючого - складання фінансової звітності. Отже, маємо умовний поділ облікової політики на дві частини - методологічну та організаційну.
До методологічної складової облікової політики слід відносити все те, що стосується і визначає внутрішню структуру процесу бухгалтерського обліку, тобто йдеться про принципи, методи й процедури. Організаційна складова облікової політики регулює в повному обсязі механізм організації облікової роботи в кожній конкретній бюджетній установі за окремо визначеним об'єктом обліку.
Враховуючи, що облікова політика підприємства - це, насамперед, політика власника, він повинен з максимальним професіоналізмом підходити до вибору облікової політики підприємства, саме він зобов’язаний створити необхідні умови для правильного ведення бухгалтерського обліку, забезпечити неухильне виконання всіма підрозділами, службами та працівниками, причетними до бухгалтерського обліку, правомірних вимог бухгалтера щодо дотримання сформованих принципів, методів та прийомів ведення обліку на підприємстві.
Професіоналізм - це якість, якою може і повинен володіти кожен керівник свого підприємства. Власник підприємства повинен виглядати організованим і бути організованим, так як, з одного боку, від цього залежить успіх всього підприємства. З іншого боку, успіх підприємства залежить не від дій однієї людини, не тільки від керівника, або вдало обраної облікової політики, а успіх складається з налагодженої взаємодії всіх співробітників. І, нарешті, всі працівники повинні робити все професійно, і уникати будь-якої форми відносини, яке справило б зворотне враження. Всі проблеми підприємства походять з невірного підходу до вибору облікової політики, а професіональний підхід допоможе обрати вдалу облікову політику сааме для цього виду підприємства.
Облікову політику підприємства, яку впроваджує у дію керівник підприємства, можна також розглядати як певний перелік правил поведінки всіх працівників. Керівних, що хоче розвивати дисципліну, повинен сконцентруватися на зоні поведінки, і вона почне вдосконалюватися, оскільки має внутрішню змогу до саморозвитку, що в кінцевому випадку призведе до уникнення певних проблем у бухгалтерському та фінансовому обліку підприємства.
Вибір облікової політики є правом кожного підприємця, який має бажання застосувати на практиці свої здібності: ініціативу, винахідливість, інтуїцію, лідерство, сміливість до ризику, щоб отримати матеріальні і нематеріальні вигоди. Однак прибуток не є єдиною метою підприємницької діяльності. Він виступає насамперед критерієм успіху, що показує, наскільки ефективно на практиці застосовується підприємницький хист. Свої здібності підприємець може виявити лише за певних інституційних умов, під дією формальних та неформальних інститутів.
Формальні правила поведінки встановлюються чи змінюються за короткий період часу, через відповідні закони чи укладання договорів, до них відноситься і облікова політика
Неформальні правила створюються протягом тривалого періоду і не піддаються швидким змінам, оскільки їх джерела - у культурі та релігії народу. Створення сприятливих умов розвитку підприємництва в Україні потребує визначення ступеня впливу неформальних інститутів на підприємницьку діяльність. Основні неформальні інститути, що впливають на підприємницьку діяльність: культура, релігія, ментальність.
Культура - "передача від одного покоління до іншого шляхом навчання і наслідування знань, цінностей та інших чинників, що впливають на поведінку". Невід'ємним елементом культури народу є економічна культура. Вона поєднує в собі економічні цінності і стереотипи поведінки суб'єктів економічної діяльності. Продуктом економічної культури є "неписані" правила, які служать не просто доповненням формальних правил, але й самі відіграють важливу роль в підприємницькій діяльності.
Неформальні інститути допомагають розподілити ризик і збільшити дохід. Їх використання дає змогу підприємцям знизити витрати на пошук інформації, на укладання контракту, на захист прав власності, витрати, пов'язані з можливою опортуністичною поведінкою партнера. Сьогодні все більш важливою стає проблема етики та моралі у підприємницькій діяльності. Чесність, порядність, добросовісність у підприємництві забезпечують надійні й тривалі зв'язки між партнерами.
Вплив релігії виявляється у формуванні загальних культурних цінностей суспільства. Релігійні переконання часто є вагомим чинником поведінки людини. Такі неформальні інститути, як культура та релігія є визначальними чинниками формування ментальності.
Ментальність, як характеристика психологічного життя людей, є системою усталених норм та стереотипів мислення, психофізичних регуляторів поведінки, що задасться домінуючими потребами та ієрархією цінностей певної етнічної спільноти (народу).
Існують особливості впливу цих неформальних інститутів на підприємницьку діяльність в Україні.
Для українців перебування між різними культурними та релігійними впливами за відсутності незалежності держави сприяло утвердженню індивідуальних цінностей. Дослідження історії та культури українського народу доводять, що для українців як етнічної спільноти характерні такі риси, як волелюбність, працьовитість, чесність, нетерпимість до зла і насильства, вірність обов'язку, ідеалізм, загострене почуття справедливості, патріотизм та ін. .
Українська Церква хоч і ставила на перше місце молитву, все ж таки вона завжди цінувала працю. З давніх-давен працелюбність була елементом ментальності українців, а приватна власність викликала повагу. Отже, ментальність є тисячолітнім надбанням народу, його генетичним кодом, який важко піддається змінам.
В Україні характерною рисою економічної культури є переважання неформальних правил над формальними. Напрацьована достатньо велика законодавча база, яка регулює підприємницьку діяльність, ще потребує удосконалення.
На думку Л. Орбан-Лембрик, результативність будь-якої діяльності, у тому числі й економічної, значною мірою залежить від впливу традиційних етнокультурних норм спілкування на ділову взаємодію людей. "З одного боку, сам факт усвідомлення національно-психологічних особливостей своєї групи не містить у собі упередженості проти інших етнічних груп, однак, якщо від констатації цих відмінностей перейти до оцінки іншої групи, то можливі викривлення в оцінці останньої. Отож, хоч існує "гіпотеза контакту", згідно з якою безпосередня ділова взаємодія і спілкування між представниками різних етнічних груп знижує етноцентризм і оцінну стереотипність, а часом і руйнує міжетнічні стереотипи, далеко не кожні ділові контакти сприяють покращанню відносин. Саме тому ефект взаємного непорозуміння може бути знятий лише за умови дотримання певних вимог у взаємодії: визнання безумовної рівності сторін, наявність обстановки відкритості й довіри у спілкуванні, повага до традиційних норм, способу життя тощо". Так, українські підприємці часто надмірно обережні в прийнятті важливих економічних рішень, іноді бояться ризикувати, що призводить до обмеження ініціативи, на відміну від сміливих і переконливих американців. Окрім того, їм часто шкодить поступливість у веденні ділових переговорів з представниками інших етносів, що часто-густо сприймається як прояв слабкості.
Бачимо, кінцеві результати підприємницької діяльності детерміновані національною культурою, зокрема, особливостями етносередовища - звичаїв, традицій, обрядів, світоглядних уявлень, виховання тощо. Народу залежно від природних умов, у яких формувався етнос, притаманна схильність до індивідуальних чи колективних форм господарювання. С. Суглобін вважає, що вплив етнічних чинників на економічну діяльність українців на сучасному етапі стає малопомітним, так як розширюється міжнаціональний ринок розподілу праці. Тому українці, для котрих здебільшого характерні професії сільськогосподарського спрямування, захоплення народними ремеслами й промислами, нині працюють в інформаційному просторі, сфері промислового виробництва та обслуговування. Утім формування етноекономічної компетенції дітей і молоді невіддільне від плекання низки особистісних цінностей, зокрема, національної самосвідомості, гордості за приналежність до свого народу, любові до рідної землі, цілеспрямованості, наполегливості, відповідальності, раціоналізму, творчого мислення, бажання працювати заради підвищення добробуту народу.
Народні традиції економічного виховання - це сукупність прийомів, методів та організаційних форм, що вироблені упродовж усієї історії народу й спрямовані на цілеспрямоване плекання економічних знань, умінь і навичок.
Поєднання слів "підприємництво" і "етика" або ж "підприємництво" і "мораль" досить часто викликає сумнів щодо їх сумісності. Вважають, що підприємець не може працювати успішно, якщо дотримується етичних чи моральних норм. Згідно з опитуваннями суспільної думки, більшість респондентів сумнівається у чесності та порядності підприємців. Однак, як свідчить досвід країн з ринковою економікою, сьогодні етика в підприємницькій діяльності надзвичайно важлива. Вона регулює взаємовідносини між людьми, поведінку яких можна передбачити, в її основі закладено благо для людей. Етика підприємництва допомагає частково розв'язати проблему недосконалості договорів. Кожний підприємець, який укладає договір, потрапляє в залежність від свого партнера. Тоді важливо знати, чи дотримується він ділової етики і чи доцільно юридичне застраховуватися у випадку ризику "кожною буквою" формального договору. Підприємець, який дотримується ділової етики, може розраховувати на довготривалу співпрацю зі своїми партнерами. Усе більше підприємців визнають важливість ділової репутації, особливо в роботі на перспективу. Репутація стає своєрідним капіталом. У довгостроковій перспективі репутація приносить вигоду. Залежно від того, яка економічна культура панує в країні, збільшуються або зменшуються ризик і витрати ведення бізнесу.
--> ЧИТАТЬ ПОЛНОСТЬЮ <--