Реферат: Образ козацької вольниці у творах українських поетів-романтиків

В опереті "Черноморський побити" Яків Kухаренко обрисував побут кубанських козаків наприкінці XVIII ст. Оперета ця була перероблена й пристосована до сцени М. Старицьким в 1878 р. Під заголовком "Чорноморці", з музикою Миколи Лисенка вона дотепер тримається на малоруській сцені.

Оригінальною спробою художнього узагальнення в темі козацького минулого України цікава поема Я. Кухаренка «Харко, запорозький кошовий» (1840-ві роки, опублікована 1913 р.). Поет намагається (хоч це далеко не скрізь йому вдається) синтезувати події національної історії та підвести під них національно-міфологічне підґрунтя. Герой поеми по зруйнуванню Запорожжя пливе морем, блудить у невідомому лісі, потрапляє ненароком у вовчу яму, звідти його визволяють місцеві мисливці, що за національною приналежністю йменують себе «імнгертинцями». Харко довго розповідає їм про своє минуле; тутешня відьма-пророчиця, після серії різноманітних пригод і дійств, показує у дзеркалі майбутнє, до створення якого матиме причетність герой; уривається поема на сцені зустрічі Харка з місцевою царицею Ганною. Незважаючи на чималий обсяг (272 десятирядкові строфи), твір залишився незакінченим. Безперечним є перегук сюжету «Харка ... » з першою частиною «Енеїди» І. Котляревського, залежний один твір від іншого й у деяких стильових та образотвірних ознаках. Проте від впливу «Енеїди», твopy чітко і струнко спорудженого, відходить поема Я.Кухаренка у своїй надміру ускладненій композиції, з чим пов'язані посилення мотивації дії, певне розщеплення постатей персонажів тощо.

Історики літератури, в чиє поле зору потрапляла ця поема, в один голос говорили про численні факти анахронізму у викладі різних історичних подій, їх суміщення. В цьому зв'язку могла б викликати питання й постать Харка, «запорозького кошового». В одному з епізодів (боротьба проти Виговського) він міг би бути ідентифікований із Сірком, але далі відходить від цього реального прототипу; скоріш усього, головний герой поеми - це збірний образ. Поетові, очевидно, йшлося не про достовірність окремих історичних реалій і постатей, а про спробу під певним кутом зору інтегрувати гумористично-бурлескні й історично-концептуальні елементи, представити узагальнену картину минулого України останніх двох століть. Художні особливості твору засвідчують, що поет мав своїм завданням продовжити й розвинути національну традицію художнього епічного бачення світу (однією з вершин у якій була «Енеїда» І. Котляревського); бурлескний виклад тут не протистоїть історичній темі, а сама ця тема не є самодостатньою, як у типовій історичній поемі. Вільне поводження автора з історичним матеріалом свідчить не про похибки у знанні, не про «плутанину», а про те, що поет намагався «ущільнити» історичний матеріал, редукувати його до одного сюжету, до одного міфологічного мотиву, зокрема міфа про етнічного героя (інша справа, що й тут автор наштовхнувся на концептуальні ускладнення). Отже, основний смисл поеми – міф про героя-засновника, поданий у бурлескно-міфологічній інтерпретації. Звідси примітивна натуралістичність та відповідний гумористичний тон предметних описів (які мають свій колорит), зокрема численних побоїськ, жаских розправ, казкові і міфологічні акценти у зображенні долі головного героя, символічне переродження (перебування у вовчій ямі як відгомін ритуального вмирання в старому статусі й народження – в новому), зацікавлення ним та допомога йому з боку носіїв оккультного знання (ворожка та її пророцтва) тощо. Головним недоліком поеми є не бурлескний її стиль, а позахудожнє своїм сенсом, догідливе пристосування твору до політичної ситуації часу, – численні мотиви апологетизації московської держави, що, виступаючи як розміркування персонажів та елемент сюжетної дії, виявляються чужорідними в художній тканині поеми і розривають її художню цілісність.

Оригінальна авторська варіація міфа про героя-основоположника, що визволяє народ, розбудовує націю (плем'я, більшу чи меншу етнічну спільноту), розпочинається в українській поезії з «Енеїдою» І. Котляревського. Крім «Харка, запорозького кошового» Я. Кухаренка, цю лінію продовжували поеми «Великі проводи» П.Куліша, «Байда» В.Масляка, «Смерть отамана» Б.Грінченка, трагедія «Довбуш» Ю.Федьковича та ряд його ж віршів із циклу «Дикі думи», в деяких відношеннях – вірш «Гамалія» Т.Шевченка. До творів названої групи належить і поема «Цар Соловей» (1857) С.Руданського.

Висновки

Чільне місце в українській романтичній поезії фольклорно-історичного спрямування по праву посідає доба козаччини.

В українській романтичній поезії, як і у фольклорі, в центрі зображуваних подій постає козак, його молодецтво, сила і слава, його зневага до ворога, до смерті.

Протиставляючи героїчне минуле козаків рабському животінню їхніх нащадків, поети-романтики розбуджували притлумлене почуття національної гідності, закликали згадати колишню славу України. Таким чином, історична тематика в романтичній поезії набирає виразного громадянського звучання - формується громадянська течія.

Ще складніше, в окремих моментах суперечливе, трактування має тема історичного минулого одна з найширших тем поезії цього періоду. З історією України пов'язані обгрунтування самостійності української духовності, культури і, зокрема, літератури. Новочасний міф про Україну, початок якому кладуть «История русов», історичні праці М.Маркевича, романтична фольклористика, поезія А.Метлинського, М.Костомарова, Т.Шевченка, будується і на основі історично достовірних фактів, і на основі легенд, суб'єктивних інтерпретацій, свідомих чи мимовільних містифікацій. Творення його натикається на певні внутрішні труднощі, функціонування і розвиток проходить через ряд суперечливих етапів.

Історичне минуле України в поезії 40-50-х років маніфестує передусім образ козацької вольниці, в якому імпліцитно в іносказальній формі проступає ідея національної незалежності України. Насамперед збройна боротьба козаків, тих чи інших козацьких ватажків за волю виступає основним змістом в історичній темі поезії цього часу. Доповнюють його (в аспекті державницького життя, якого явно бракує «козацьким» картинам) твори на теми староруської історії (ряд віршових оповідань М.Устияновича, «Співець Митуса» М.Костомарова, «Ігор – князь Сіверський» С.Руданського). Прикметно, що в осмисленні історичної тематики у цей час майже відсутнє звернення до інших історичних сфер, інших явищ.

Глибоку складність української історії, її подій і дійових осіб виразно відчували окремі культурні діячі ХІХ ст. – М.Костомаров, Т.Шевченко, П.Куліш, М.Драгоманов, І.Франко. З нею стикалися у процесі художнього творення й громадсько-культурного життя й ширші кола митців. Все це зумовлювало еволюцію міфа про Україну, диференціацію його на різні варіанти та подальше їх коригування.

У романтичному світобаченні козак виступає як ідеал «вільної» людини, часто необмежений ніякими суспільними нормами моралі й обов’язку. Позбавлений соціальної характеристики, а отже, й реальних історичних рис, козак стає романтичним шукачем долі.

Список використаних джерел

1. Гнатюк В. Пісенні новотвори в українсько-руській народній словесності // К.: Наукова думка, 1966. – 315 с.

2. Героїчний епос українського народу: Хрестоматія: Навч. посіб. Упоряд. та прим. О.Таланчук, Ф.Кислого. − К.: Либідь, 1993. – 396 с.

3. Григор'єв-Наш. Історія України в народних думах та піснях / Худож. В.Лопата. – К.: Веселка, 1993. – 271 с.

4. Думи: Іст.-героїч. цикл / Упоряд. О.Дея; Ілюстр. худож. В.Лопата. – К.: Дніпро, 1982. − 159 с.

5. Колесса Ф. Усна словесність. – Тернопіль: Підручники і посібники, 1996. – 38 с.

6. Народні думи, пісні, балади / Вступ. ст., упоряд. та прим. В.Яременка.− К.: Молодь, 1970. – 245 с.

7. Плісецький М. Українські народні думи: Сюжет і образи. – К.: Кобза, 1994. − 363 с.

8. Жулинський М. Історія української літератури ХІХ ст.: у 2 книгах – Кн.1: Підручник – Київ: Либідь, 2005. – 656 с.

9. Історія української літератури (Перші десятиріччя ХІХ століття): Підручник / П.Хропко та ін. – К: Либідь, 1992. – 512 с.

10. Чижевський Д. Історія української літератури. – K: Академія, 2003. – 568 с.

11. Українське козацтво: Мала енциклопедія. – К: Генеза; Запоріжжя: Прем’єр, 2002. – 568 с.

12. Крижаківський С. Михайло Петренко: Вчора, сьогодні, завтра // Слово і час. – 1993. − № 8. – С. 10-16.

13. О.Гончар. Зачарований небом (романтичний світ Михайла Петренка) // Слово і час. – 1997. − № 11-12. – С. 21-26.

14. І прадіди в струнах бандури живуть: Укр. романт. поезія: Зб.: Для серед. та ст. шк. віку / Упоряд., передм. та довідки П.Хропка. – К.: Веселка, 1991. – 239 с.

15. Історія української літератури першої половини ХІХ століття: навчальний посібник / В.Кравченко, О.Єременко. – Запоріжжя: Видавництво Запорізького національного університету, 2008. – 224 с.

16. Даренська Т. Михайло Петренко і Тарас Шевченко. Паралелі основних світоглядно-поетичних тем (До 185-ти річчя від дня народження М.Петренка) // Українська мова та література. – Ч. 9 (265). – 2002. – С. 4-5.

17. Нудьга Д. Два поети-романтики // Віктор Забіла. Михайло Петренко: Поезії. – К.: Радянський письменник, 1960. – С. 3-9.

18. Петренко Михайло // Українські поети-романтики. Поетичні твори. – К.: Наукова думка, 1987. – С. 286-307.

19. Шудря М. «Дивлюсь я на небо…» // Народна творчість та етнографія. – 2000. – 2004. – № 4. – С. 125-126.

20. Історія української літератури першої кінця ХІХ – початку ХХ століття: Підручник / За ред. П.Хропка. – К.: Либідь, 1992. –

21. Історія української літератури ХІХ століття: Навч. посіб. для студ. філолог. спец. вузів / У 3-х кн. – Кн. 1.: перші десятиріччя ХІХ ст../ За ред. М.Яценка. – К.: Либідь, 1995. – 368 с.

22. Історія української літератури ХІХ століття: Навч. посіб. для студ. філолог. спец. вузів / У 3-х кн. – Кн. 2.: 40-60-ті роки ХІХ ст../ За ред. М.Яценка. – К.: Либідь, 1997. – 432 с.

23. Історія української літератури ХІХ століття (70-90-ті роки): у 2-х кн. – Кн. 1.: Підручник / За ред. О.Гнідан. – К.: Вища школа, 2002. – 575 с.

24. Історія української літератури ХІХ століття (70-90-ті роки): у 2-х кн. – Кн. 2.: Підручник / За ред. О.Гнідан. –