Реферат: Образ Прометея у трагедії Есхіла

(101-105)²

Але тим не менш, він все ж пожертвував собою й віддав себе на вічні страждання. Ще більш трагічного змісту набуває все дійство, коли стає відомо, що Прометей може стати вільним, оскільки він знає одну таємницю, якою володіє і його мати Феміда, але від збереження цієї таємниці залежить майбутнє падіння Зевса.

Чому Прометей не відкриє таємницю Зевсу? Через жагу до помсти чи через протест проти його влади і через небажання примиритися з ворогом? Прометей терпить все не тільки через гуманізм, свою любов до людей, а й через свою велику гордість.

Чому ж саме Прометей володіє таємницею, яка може призвести до падіння Зевса? Безперечно, що ще до Есхіла була відома легенда про, те як богиня Феміда врятувала Зевса від загибелі. Вона пояснила йому, що Фетіді судилося народити сина, який буде сильнішим за батька, і якщо цим батьком буде Зевс, то йому не уникнути падіння з престолу. Тоді Фетіду видали заміж за Пелея, а їхній син Ахілл і справді перевищував батька й силою, і хоробрістю. В доесхілівській міфології таємниця, яку розкрила Феміда, була частиною легенди про падіння Трої і не мала жодного відношення до Прометея. Есхіл ж змінив походження Прометея, зробивши його сином Землі-Феміди, якому вона передала цю таємницю.

Однак, в чому полягає таємниця Зевса, Прометей пояснює пізніше, у розмові з Іо, прихід якої зміцнює віру Прометея в майбутнє звільнення.

Бідна Іо виступає тут як жертва любовного бажання Зевса, який не зміг захистити її, вона була перетворена в корову Герою. Ревнива дружина Зевса ще й наслала на неї овода, від якого вона постійно змушена тікати. Нещасна Іо навіть готова кинутись зі скелі, щоб зупинити своє страждання. Прометей щиро співчуває їй і дарує їй надію на звільнення від мук, говорячи про те, що її нащадок звільнить його. Доля бідної дівчини яскраво демонструє нам ворога титана.

Зустріч з Іо ще більше підбурює Прометея до непокірності. Разом з Іо перед нами постає не величний титан, який володіє заповітними таємницями, а добрий наставник, який бачачи страждання Іо, забуває про свої і вступає з нею в розмову як мудрий і терплячий вчитель. Крім пророцтва про своє звільнення, Прометей ще багато говорить з Іо, про її поневіряння, описуючи географічні місцевості, які вона пройшла і які ще має пройти. В цьому діалозі Есхіл розкриває все, що знала його епоха про далекі країни і їх мешканців. Варто зазначити, що уявлення греків про географічне розташування тих чи інших країн були в той час неточними й навіть наївними. До цього можемо додати, що мова географічних описів Прометея дуже проста з точки зору синтаксису. Це пояснюється тим, що в той час афінським глядачам було важко сприймати на слух монологи про далекі країни, тому Есхіл максимально спростив цю частину, зробивши її доступною для аудиторії. Описування Прометеєм географічних місцевостей ще більше підкреслювало гуманність його характеру, оскільки Прометей поставав не тільки як відкривач усіх благ, але й як великий знавець світу. Ця розповідь,зовсім не містить драматизму, але, тим не менше, дуже важлива для змалювання мудрості Прометея.

Він відкриває лише частину таємниці, говорячи, що одного разу Зевс одружиться і від цього шлюбу може народитися претендент на трон Зевса, але він не називає ім’я цієї жінки, Зевсу навіть не вдається дізнатися чи ця жінка смертна. Суть пророцтва Прометея полягає в тому, що ніхто, навіть Зевс, не має влади над долею. До цього слід додати й те, що в уяві Есхіла і над Прометеєм, і над Зевсом стоїть вища сила, якій вони обидва врешті-решт повинні підкоритися. Ця сила – це необхідність або мойра, яка виступає в «Прометеї закутому» як могутня закономірність світового порядку. Образ немічної дівчини, що кричить від болю і жаху, контрастує з суворою витримкою мужнього Прометея. Цей прийом зіставлення протилежних характерів візьмуть на озброєння послідовники Есхіла – Софокл і Еврипід.

Невмолимість Прометея робить його образ справді трагічним: переможений борець не здається, а сам ледве терплячи муки, тримає долю свого поневолювача в своїх руках.

Τοιωνδε μοχθων εκτροπην ουδεις θεων

δυναιτ’ αν αυτω πλην εμοι δειξαι σαφως

εγω ταδ’οιδα χω τροπω. Προς ταυτα νυν

θαρσων καθησθω τοις πεδαρσιοις κτυποις

πιστος, τινασσων τ’ εν χεροιν πυρπνουν βελος.

Ουδεν γαρ αυτω ταυτ’ επαρκεσει το μη ου

Πεσειν ατιμως πτωματ’ ουκ ανασχετα.

( 913- 919)¹

А як з біди такої Зевсу вимкнути-

З богів нікому не добрати способу.

Лиш це я знаю. Хай на троні сидячи,

Він тішиться громами піднебесними

Хай сипле з рук вогнями - блискавицями

Та вже не допоможе це ніяк йому -

Впаде безславно і не підведеться він .

( 913-919)²

Більш яскраво ця сторона образу Прометея відкривається, коли перед ним з’являється посланець та син Зевса, Гермес. Гермесу було доручено вивідати таємницю у невмолимого титана. Однак Прометей знає своє. Він був свідком того, як з Олімпу були скинуті два тирани, і знає, що скоро впаде третій. Нехай Зевс залякує його скелями, які поховають його на століття, байдужий залишається він і до Зевсового орла, який має клювати йому печінку. Все ж марно звертається бог до титана з проханнями та погрозами, марно він залякує його знову та знову, стражданнями – гордий Прометей лише насміхається з нього. Сарказм Прометея щодо Гермеса якнайкраще передає нам спокійну впевненість Прометея у своїх переконаннях. Погрози не переконують його, він надає перевагу яким завгодно стражданням на шляху до повалення свого ворога і мучителя. Могутній титан страждає і скаржиться на свою долю, коли йому боляче, але знаходить в собі сили не приймати поради Океану, який спонукав його підкоритися; він ласкаво відноситься до знедоленої Іо, але водночас зневажає вірного посіпаку Зевса Гермеса.

Після того як Прометей яскраво продемонстрував свою непокірність, він наражається на гнів Зевса і вступає в непримиренну сутичку з верховним богом, якого Есхіл наділив рисами жорстокого тирана. Суворість Зевса визнають на початку трагедії й Океаніди, й Океан, і навіть Гефест нагадує Прометею: « Суворий, самовладний цар керує світом». Крім того, тут Зевс постає не всемогутнім і не наймудрішим із богів, як це було в попередніх трагедіях Есхіла, де він звеличував його, а постає підступним зрадником, хитруном та боягузом. Коли ж ми починаємо задумуватися над цією трагедією, то стає очевидним, що таке відношення до Зевса не є випадковим, безсумнівним є те, що ця трагедія була просвітницькою, навіть революційною.

Дрижать гори, чути як шалений грім розколює небеса, блискавки спалахують і вітри вирують в дикому танці, небо змішується з землею. Зевс скидає обіцяні скелі, і ховає Прометея в підземний світ на довгі століття. Цей конфлікт непереможних сторін лише з першого погляду завершується поразкою Прометея, насправді саме Прометей виходить переможцем, бо ж всі намагання Зевса не зламали його залізну волю. Ця геологічна катастрофа в кінці трагедії демонструє нам знову ж таки могутню силу волі Прометея, який може протистояти всьому: і силі природи, і всім богам, що володіють нею. Так закінчується трагедія Есхіла «Прометей закутий». Варто зазначити, що в трагедії Есхіла немає песимізму. І не через те, що в ній чимало натяків на майбутнє визволення Прометея. Уся трагедія пройнята вірою в торжество розуму та справедливості. Есхілів Прометей став символом борця проти гнобителів, який жертвує собою заради щастя народу.

Не менш яскравою характеристикою відрізняються й другорядні герої трагедії. Неначе жива постає перед нами жорстока Влада; Океан – добрий старець, який бажавши допомогти Прометею, був готовий іти на компроміс; Іо– дівчина, що страждає фізично і морально, і яка вже на межі божевілля від спричиненого їй болю; Гефест та Гермес – обоє виконують волю Зевса, тільки один проти своєї волі, а інший намагаючись догодити володарю.