Реферат: Одна планета різні світи

Слід нагадати, що непрямі податки (як от податок з обороту) значно ширше використовуються центральним і місцевими урядами США.

Країни, перелічені в таблицях 1,1 та 1.2, належать до розвинених країн світу, і всі вони капіталістичні. Репрезентуючи всього близько 16% населення Землі, вони володіють 80% світового ВНП, а їхній середній ВНП в розрахунку на душу населення дорівнює 19 520 доларів. Це у п'ять разів більше від середньосвітового рівня і в шість разів—від рівня найбідніших країн світу (до яких належать Китай та Індія). У таблиці 1.3 подано ВНП та прибутки на душу населення найбагатших країн. Сполучені Штати мають найбільший ВНП у світі, а Швейцарія—найвищий ВНП на душу населення: 33 510 доларів у 1991 р.

Краі'на	ВНП	ВНП на душу
(млн. дол.	населення
США)	(дол.США)
Сполучені Штати
Америки	5 686 038	22560
Японія	3 337 191	26920
Німеччина	1 516 785	23650
Франція	1 167 749	20600
Італія	1 072 198	18580
Велика Британія	963 696	16750
Канада	568765	21 260
Нідерланди	278 839	18750
Швеція	218 934	25490
Норвегія	102 885	24 160

Д ж е р е л о: ТЬе \Уог1а Вапк, \Уог1сІ Валі Аііаз 1992 (ХУазпіпдІоп, П.С.: ЛУогіа Вапк, 1992), рр.8-9, 18-19.

ненні таких економіч­них цілей, як зайня­тість, стабільність цін та зростання економі­ки. Часи невтручання з їхньою ідеєю обме­женого управиння вже минули. Держави нині є потужним визначаль­ним чинником продук­тивності праці завдяки безпосередній участі у формуванні капіталу. Державні видатки спря­мовуються також на охорону здоров'я, осві­ту й навчання робочої сили, що теж впливає

на продуктивність праці. Уряди використовують оподаткування прибутків і цільові виплати для формування справедливішого розподілу прибутків. Багато з таких урядів займаються регулю­ванням і контролем бізнесу, приміром, через антимонопольне законодавство, що розробляється для запобігання такій практиці неконкурентного бізнесу, як завищення цін. Нарешті, вони займаються соціальним регулюванням, що включає безпеку праці, охорону довкілля тощо.

Одначе більшість населення світу проживає не в розвинених капіталістичних країнах. Понад половину людства живе в найбід­ніших країнах, де щорічний прибуток на душу населення менший 500 доларів, а сумарний ВНП становить менше 6% від сумарного ВНП найбагатших країн світу (що дорівнює ВНП Великої Британії). У таблиці 1.4 наведено світовий розподіл ВНП та ВНП на душу населення за 1991 р.

ТАБЛИЦЯ 1.4. Світовий розподіл ВНП та ВНП на душу населення, 1991 р.

ВНП на душу населення (дол.сша)	Кількість країн	ВНП (млн. дол.США)	Населення (млн. чол.1	Середній ВНП на душу насе­лення (дол.сшаі
Менше ніж 500	43	933 000	2 857	330
500-1 499	44	500 000	612	820
1 500-3499	46	2 466 000	985	2500
3500-5999	14	114 400	22	5 180
6 000 і більше	53	17 658 000	896	19 710
Світ	200	21 671 000	5372	4030

Джерело: ТЬе \Уог1а Вапк, УУоїМ Вапіс. Аііаз 1992 (УУазЬшдІ.оп О.С.: \УогМ Вапк, 1992), рр.8-9, 18-19.

КРАХ КОМУНІЗМУ І ПЕРЕХІД ДО КАПІТАЛІЗМУ

Кінець комунізму, хоча його й передбачали деякі західні екс­перти , настав зовсім несподівано. Упродовж неповних двох років він зазнав краху в Радянському Союзі та його східноєвропейських країнах-сателітах. Політичні й економічні структури, що вважа­лися недоторканними, було розпущено, а відтак загальноприй­нятим завданням стала заміна старої соціалістичної системи рин­ковою. Економіки колишнього Радянського Союзу та Східної Європи значно поступалися економікам західних індустріальних держав. Центральне планування економіки було неефективним, а внаслідок нехтування ринкових цін, заробітних плат і процентних ставок як показників дефіциту виробництво працювало без жод­ного зв'язку з потребами споживачів. Високі виробничі затрати покривалися державними дотаціями, що приводило до марнування ресурсів. Запроваджені державою обмеження на право прийняття особистих рішень сковували ініціативу і знижували мотивацію до праці. Реформи настали, та вони були запізнілі й недостатні для збереження Радянського Союзу і Східної Європи.

Економічні проблеми трансформування

Перетворення централізованої планової економіки у вільну ринкову не буде простим, бо потрібно подолати чимало економіч­них і соціальних проблем. Виробничі комплекси країн Східної Європи та держав колишнього Радянського Союзу мають бути повністю реконструйовані й модернізовані, бо вони застаріли і вже не можуть відповідати суспільним потребам та міжнародним стандартам. Розподіл праці за старих режимів не відображав порівняльних переваг в ефективності, а був просто наслідком нав'язаної державою спеціалізації, орієнтованої на виконання урядових економічних планів. Спроби досягти самодостатності призводили до державної підтримки неефективних галузей. Отже, ціла виробнича система кожної країни мас бути модернізована і пристосована до потреб внутрішнього й зовнішнього ринків, а мо­дернізація інфраструктури має на меті сприяти виробництву і

розподілу.

Але не тільки виробничі системи та фізичні інфрасгруктури потребують змін—вони необхідні і в гуманітарній інфраструктурі, щоб подолати брак досвіду життя за умов капіталізму й ринкових інститутів. Раніше керівники державних підприємств мали при­стосовуватися лише до диктату економічних планів уряду. Але заповзятливість і приватна ініціатива мають певні типові риси, які слід вивчати. Оскільки раніше робітники мали гарантовану^роботу, у них були замалі стимули до праці з повною віддачею . Коли деякі люди матимуть успіх, відмінності в доходах збільшувати­муться. Це викликатиме заздрість, бо за комунізму ніхто, крім членів номенклатурної еліти, не міг мати набагато більше грошей від інших²³ .

Соціальні проблеми трансформування

Соціальні проблеми так само важкі для розв'язання, як і економічні, коли не важчі. Яскравими зразками цього є респуб­ліки колишнього Радянського Союзу та Чехо-Словаччини. Між колишніми республіками Радянського Союзу постійно відбувають­ся етнічні й територіальні суперечки, бо різні етнічні групи й далі борються між собою і відмовляються торгувати. Крім того, деякі з цих нових держав володіють атомною зброєю і можуть мати спокусу скористатися з неї. Чехо-Словаччина була утворена згідно з Версальським договором і об'єднувала два слов'янські народи-чехів і словаків. Неприязнь між цими народами триває століттями, причому чехи культурно й технічно розвиненіші, ніж словаки. Далі, в Румунії живуть угорці, які зазнають образ як чужинці. Залишається тільки гадати, чи ці розмаїті групи мають намір взаємодіяти між собою.

Способи наближення до ринкової економіки

Для перетворення централізованої планової економіки на ринкову можна скористатися кількома способами, але незалежно від обраного способу таке перетворення не буває простим. Один із них називається способом "великого удару", за якого негайно застосовуються реформи, що оздоровлюють економіку. Ціни звільняються від державного контролю, щоб їхній рівень визна­чився ринком, а грошова одиниця девальвується для досягнення рівня, який більше відповідає вартості іноземних валют. Державні дотації всіляких гатунків припиняються, процентні ставки дозволя­ється збільшувати, а державні підприємства "відпускаються на свободу" для конкуренції між собою. Заробітна плата звільняється від державного регулювання і визначається ринковими силами. Зі способом "великого удару" пов'язані такі проблеми, як високий рівень безробіття і зростання цін на товари й послуги²⁴ .

Другий спосіб, за якого зміни розтягуються в часі з метою за­побігти економічним негараздам на зразок інфляції чи безробіття, називається поступовим. Це могло б бути, наприклад, поступове підвищення під контролем держави цін на основні товари широ­кого вжитку—харчі, житло тощо. Коли якась реформа закріпи­лась і виявилася доречною, починається інша. Поступовий спосіб реформування оберігає багатьох працівників від різких змін у розподілі доходів, що відбувається за застосування "великого удару". Але цей підхід також має свої вади. Одна з них—це мож­ливість не проходити весь шлях до завершення необхідних реформ. Вільний ринок не працює, якщо велика частина еконо­міки залишається планованою з центру. Приміром, ціновий механізм не діє, коли деякі ціни звільнені, а інші залишаються контрольованими, бо виробництво тяжіє до тих сфер, де ціни не контролюються.

РЕШТА СВІТУ

Решту світу становлять країни, що не належать ні до розвиненої ринкової економіки, ні до колишнього комуністичного блоку Радянського Союзу та країн Східної Європи. Їх часто називають "третім світом", щоб відрізнити від "першого світу", або розви­нених країн, і "другого світу" — колишніх країн комуністичного блоку, хоча можна сказати, що з крахом комунізму третій світ став другим. До них відносяться цілком Латинська Америка, Африка і більшість Азії, причому від украй бідних країн на зразок Ефіопії (ВНП на душу населення-120 доларів США) до нових ін­дустріальних країн (НІК), як, наприклад, Південна Корея (5400 доларів)²⁵ . Ступінь трансформації виробничих структур у цих країнах істотно різниться залежно від регіону: для африканських країн властива незначна зміна продуктивності упродовж останніх тридцяти років²⁶ , а нові індустріальні країни демонструють значні зрушення. В останніх середньорічний приріст виробництва упро­довж 1980-х рр. становив 11% на рік, що забезпечило стрімке розширення їхньої зовнішньої торгівлі .

Історія економіки свідчить, що країни можуть розвиватися швидко, і в багатьох із них темпи змін справді прискорилися. Приміром, для подвоєння обсягу випуску продукції на одного ро­бітника Великій Британії знадобилося п'ятдесят вісім років, тоді як Південній Кореї-одинадцять, а Китаю-десять²⁸ . Пояснення цього явища дає технологічний прогрес. Велика Британія подвоїла свою продуктивність праці упродовж 1780-1836 рр., а от у Південній Кореї таке зростання відбулося в 1966-1977 рр., у Китаї—в 1967-1977 рр. Технологія змінюється сьогодні набагато швидше, ніж сто років тому, тобто країни, що розвиваються, мають вільний доступ до технологій, упроваджених індустріальними країнами. Проте багато країн розвивається повільно або зовсім не розвивається. Скажімо, в Латинській Америці реальна швидкість зростання упродовж останніх двадцяти років змінилась неістотно.

Азія

Азія, цей найбільш населений континент світу, в останні чотири десятиліття продемонструвала виняткову швидкість економічного розвитку. Її ВВП на душу населення підскочив від 487 доларів у 1950 р. до 2812 доларів у 1989 р. За цим показником вона набагато перевершила Латинську Америку, Африку, Радянський Союз і Східну Європу. Але це зростання обмежене передусім регіоном східноазіатської смуги та Китаю, де країни досягли вражаючих успіхів, тоді як інші зазнали спаду. Деякі з найбідніших країн світу знаходяться саме в Азії, як от Бангладеш із її ВНП на душу населення 200 доларів у 1991 р., а також Індія й Китай з доходами на душу населення до 400 доларів. Одначе Китай, на відміну від Індії, не має релігійних, та етнічних проблем і є значно доступ­нішим для ринків Східної Азії. Отже, майбутнє китайської еконо­міки передбачається кращим.

Африка

Африка—це найбідніший континент світу. В 1991 р. із сорока п'яти країн свічу з доходами на душу населення до 500 доларів США двадцять вісім знаходились у Африці. Реальний темп зрос­тання ВНП на душу населення в багатьох африканських країнах упродовж 1980-х років спадав—скажімо, в Нігерії, найбільшій країні Африки, негативний приріст за це десятиріччя становив 3%. Збільшення кількості населення зі швидкістю, що перевищує темп економічного зростання, ускладнює проблеми більшості афри­канських країн. У Нігерії впродовж 1980-х років населення збіль­шувалось із середньою швидкістю 3.4% на рік, а реальний темп зростання знижувався з середньою швидкістю 3% . Навіть у на­багато благополучнішому Алжирі населення в ті роки зростало в середньому на 3.0% річно, тоді як реальний ВНП на душу на­селення зменшувався на 0.3%. Здається, падіння ВНП на душу населення в африканських країнах триватиме і в 1990-х роках унаслідок декількох причин, серед яких—наявність нестабільних урядів, зовнішні борги, брак освічених кадрів, сільськогосподар­ські проблеми та залежність від експорту сировинних ресурсів і кількох інших товарів.

Латинська Америка

У 1900 р. трьома найквітучішими країнами Західної півкулі були Аргентина, Канада і Сполучені Штати Америки. Аргентина, коло­нізована європейськими поселенцями, мала найвищий у Латин­ській Америці рівень життя, тож її часто називали Сполученими Штатами Півдня. Але нині Аргентина вже не є потужною еконо­мічною державою, як це було колись: її теперішній ВНП на душу населення становить приблизно десяту частку від канадського чи американського. Латинська Америка має низку своїх економічних і соціальних проблем, одна з яких—високий рівень зовнішнього боргу багатьох країн. Десять із п'ятнадцяти країн світу з най­більшим зовнішнім боргом—латиноамериканські . Скажімо, зов­нішній борг Перу становить 65% від її сукупного ВНП, а Арген­тини—62% . На сплату відсотків за своїми боргами ці країни мусять спрямовувати більшість своїх ресурсів, і для інвестицій їх не вистачає. Для багатьох латиноамериканських країн головним джерелом їхньої конкурентної переваги залишається сировина (прикладом є нафта Венесуели). Тим часом у всіх країнах Латин­ської Америки переважає негативний темп росту реального ВНП на душу населення.