Реферат: Определение и управление валютными рисками предприятием внешнеэкономической деятельности на примере ООО Корпорация Агросинтез (Визначення та керування валютними ризиками підприємством ЗЕД на прикладі ТОВ “Корпорація “Агросинтез”)

- інструмент держави для цілей грошово-кредитної й економічної політики;

- конвертування національної валюти в іноземну для використання її купівельної спроможності за кордоном;

- кліринг розрахунків між резидентами різних країн;

- надання кредитів для розвитку міжнародної торгівлі.

Розрізняють два види валютного ринку – внутрішній і зовнішній.

Внутрішній валютний ринок діє в замкнутій економічній системі, у якій усі ділові операції й угоди відбуваються усередині країни, а розрахунки по них відбуваються у валюті цієї країни. У відкритій економічній системі, поряд з діловими операціями усередині країни, включені міжнародні економічні зв'язки і розрахунки по них вимагають використання іноземних валют.

Зовнішній валютний ринок – фінансовий ринок, на якому здійснюється міжнародна торгівля й обмін іноземних валют.

При розгляді валютних операцій вихідним моментом є визначення понять «валюта», «котирування валюти» і «валютна позиція».

Валюта — це не новий вид грошей, а особливий спосіб їхнього функціонування, коли національні гроші опосередкують міжнародні торгові і кредитні відносини. Таким чином, гроші, котрі використовуються в міжнародних економічних відносинах, стають валютою.[1]

Котирування валюти – це визначення її курсу. Повне котирування включає визначення курсу покупця (купівлі) і курсу продавця (продажу), відповідно до яких банк купує і продає іноземну валюту на національну. Різниця між курсами продавця і покупця – маржа – є для банку джерелом доходу, за рахунок якого він покриває витрати по здійсненню угоди і деякою мірою служить для страхування валютного ризику.

Існує два методи котирування іноземної валюти до національної – пряме і непряме. При прямому котируванні вартість іноземної валюти виражається в національній грошовій одиниці. При непрямому котируванні за одиницю прийнята національна одиниця, курс якої виражається у певній кількості іноземної валюти.

Валютна позиція - це співвідношення вимог і зобов'язань банку в іноземній валюті. Якщо вимоги і зобов'язання збігаються, валютна позиція вважається закритою, при розбіжності – відкритою.

Відкрита позиція може бути двох видів: коротка і довга. Позиція, при якій зобов'язання по проданій валюті перевищують вимоги, називається короткою, а якщо вимоги перевищують зобов'язання – довгою.

1.1.1 Операції з іноземною валютою

Коли фірми беруть участь у міжнародній торгівлі, вони вступають у звичайні ділові відносини: купують, продають, беруть позичку та надають кредит.

У міжнародній торгівлі місцева валюта одного продавця є іноземною для іншого. Якщо експортеру вдається домовитися про здійснення платежів у валюті його країни, то іноземний покупець повинен мати певну кількість цієї валюти для виконання платежу. Для цього йому варто звернутися в банк і купити необхідну кількість іноземної валюти в обмін на валюту своєї країни.

Якщо експортер погодиться прийняти платіж у місцевій валюті іноземного покупця, то цей експортер отримає платіж в іноземній валюті і буде зобов'язаний щось з нею зробити. Його можливості наступні:

1) Вести валютний рахунок у своєму банку у валюті платежу. Це рішення розумне, якщо:

- експортер очікує, що він регулярно буде виконувати платежі і мати надходження в цій валюті, отже, маючи валютний рахунок, він уникає необхідності купувати чи продавати іноземну валюту щораз, здійснюючи купівлю чи продаж у цій валюті;

- експортер припускає, що в дуже недалекому майбутньому йому доведеться здійснити платіж у цій валюті.

2) Продати іноземну валюту банку в обмін на вітчизняну валюту (чи, можливо, навіть на іншу іноземну валюту).

Експортер може попросити виконати платіж у валюті, що є іноземною як для продавця, так і для покупця. Наприклад, експортер з Голландії може продавати товари покупцю з Мексики і просити про оплату в доларах США. У цьому випадку покупець повинен одержати іноземну валюту, звернувшись у свій банк, а експортер зобов'язаний розпорядитися цією валютою одним із раніше описаних способів.

Зовсім очевидно, що в міжнародній торгівлі торговцям може знадобитися або купити, або продати іноземну валюту, і вони будуть здійснювати ці операції через свій банк. Коли торговці купують валюту, банк продає її, а коли продають – банк купує її.

Варто мати чітке уявлення про те, чому експортеру може знадобитися одержувати оплату в його власній валюті і чому, одержавши платіж в іноземній валюті, йому доводиться позбавлятися її, звертаючись в банк і продаючи її в обмін на вітчизняну валюту. Чому, наприклад, експортер у Великобританії не повинен задовольнятися тим, що продав товари покупцю в США за американські долари, у Франції – за французькі франки, у Японії – за йени і т.д. і тримає в себе отримані валюти? Відповідь дуже проста:

- фірми рідко мають готівки більше, ніж потрібно на їхні безпосередні потреби, і як тільки гроші від продажу клієнтам отримані, вони відразу ж їх використовують;

- велику частину витрат і платежів готівкою фірми здійснюють у вітчизняній валюті, тому, якщо вони від клієнтів одержують платежі в іноземній валюті, їм потрібно обміняти її на місцеву валюту, щоб мати можливість самим здійснювати необхідні платежі.

1.1.2 Купівля і продаж валюти

Якщо імпортер повинен заплатити іноземному постачальнику в іноземній валюті, він звертається у свій банк, щоб купити необхідну суму цієї валюти. Приміром, в імпортному контракті в практичній частині даної роботи, українська фірма «Агросинтез» імпортує товари, за які необхідно заплатити 204451,20 доларів США:

- клієнт (ТОВ «Агросинтез») просить банк продати йому необхідну суму - 11000 доларів США. Важливо розуміти, що якщо клієнт купує валюту, то банк продає її.

- коли банк погодився продати клієнту 11000 доларів США, він повідомив йому курс обміну встановлений для цієї угоди. Банківський курс продажу на 20 березня 2000 р. дорівнював 5.4510 грн. Відповідно, банк вимагав у клієнта 11000 доларів* 5.4510 грн за 1 долар США = 59961,00 грн.

Потім клієнт попросив банк заплатити іноземному продавцю 11000 доларів.