Реферат: Організація cпортивної гурткової роботи

Міцність засвоєних знань і навичок лежить в основі четвертого принципу — повторності. Систематичне багаторазове повторення вправи, яка вивчається, сприяє міцному її закріпленню.

Цей принцип також базується на відомому фізіологічному положенні про необхідність по­вторень, щоб домогтись відповідних змін у пере­будові органів і систем організму під впливом тренувань.

Кількість повторень окремих вправ та інтер­вал відпочинку між ними значною мірою зале­жать від підготовленості спортсмена, його віку, зовнішніх умов. Головну увагу тут слід звер­нути на то, що до чергового заняття треба при­ступати з достатньо відновленими силами пі­сля попередніх занять. Виникнення почуття втоми — сигнал до припинення вправ, в яких переважно вимагаються швидкість, сила, сприт­ність і точність рухів. Продовжувати трену­вання при виникненні втоми нераціонально. Краще зробити перерву (в межах декількох хвилин), і коли сили спортсмена будуть віднов­лені, повторити вправу вдруге, потім, знову-та­ки після відпочинку,— втретє і т. д.

Коли ж потрібно розвинути витривалість, то можна не припиняти занять і тоді, коли на­ступила втома. Тільки перерву для відпочинку слід робити тривалішою.

З метою закріплення знань і навичок впра­ву треба повторювати доти, аж поки вона не буде виконуватись правильно. Отже, не слід поспішати з переходом до нової вправи, поки не буде засвоєна та, що вивчається. Необхідно встановити правильні інтервали між заняттями і на самому занятті — між вправами.

Принцип повторності вимагає систематично­го тренування протягом року, а також участі у великій кількості змагань. Тільки у повторних змаганнях закріплюються спортивна техніка й тактика, поліпшуються фізичні та вольові якос­ті. Спортивні змагання дають змогу об'єктивно оцінити, як спортсмени оволоділи на трену­вальних заняттях павичками і якостями.

До цих основних принципів тренування слід додати, що однією з найважливіших проблем сучасної методики тренування с проблема роз­витку високих вольових якостей спортсменів. Рівень цього розвитку — один з показників тренованості спортсмена, його підготовленості до відповідальних змагань. Високі вольові якос­ті досягаються в процесі навчання й тренування та участі її змаганнях. Виховання в спортсмена здатності мобілізувати себе під час змагання — одне з головних питань, які стоять перед гро­мадським інструктором, тренером.

Зазначені принципи тісно пов'язані між со­бою. Всебічної фізичної підготовки по можна досягти без поступовості в навчанні й тренуван­ні, а поступовість ґрунтується на повторності. Водночас успіхові тренувань сприяє свідоме ставлення спортсмена до них. Таким чином, усі принципи здійснюються не у відриві один від одного, а лише у взаємозв'язку, в єдиному про­цесі виховання, навчання й тренування спорт­сменів.

СКЛАДОВІ ЧАСТИНИ ПІДГОТОВКИ СПОРТСМЕНА

Виховання спортсмена складається з таких органічно взаємозв'язаних частин: технічної, тактичної, фізичної (загальної і спеціальної), моральної й польової та теоретичної підготовки.

При проведенні тренувань слід братії до уваги вік, підготовленість спортсмена, особли­вості видів спорту, періодів. Новачкам, наприклад, треба більше працювати над виробленням фізичних якостей, елементами спортивної тех­ніки, тоді як підготовленим спортсменам необ­хідні спеціальна технічна підготовка та оволо­діння тактичною майстерністю. В підготовчому періоді тренувань більше уваги приділяється загальній фізичній і спеціальній підготовці, а в змагальному — технічній.

Технічна підготовка . Досягнення успіху в будь-якому виді спорту значною мірою обумов­лене оволодінням спортивною технікою. Техніч­но досконале, тобто раціональне, виконання вправ — запорука високих спортивних резуль­татів.

Важлива сторона спортивної техніки — еко­номне виконання вправи, яке забезпечує збере­ження сил. Під час навчання спортсмен пови­нен опанувати правильну техніку (структура вправи, відсутність зайвих напружень, автоматизація координаційних процесів, «шліфування» окремих деталей і рухів).

Важлива роль у технічній підготовці спорт­смена належить тренерові, який повинен розу­чити з ним вправу в цілому І по частинах, про­аналізувати кожен рух.

Тактична підготовка . Спортивна тактика — мистецтво ведення змагань з суперниками. ЇЇ головне завдання — якнайраціональніше вико­ристати сили й можливості для перемоги.

Тактика потрібна в усіх видах спорту, однак не всюди вона має однакове значення. Найбільш тактична майстерність потрібна у командних іграх, і менше — там, де немає безпосередньо­го контакту з суперником.

Завдання тактичної підготовки; вивчення загальних положень, засобів і можливостей у даному виді спорту, тактичного досвіду найсильніших спортсменів і команд; практичне ви­користання засобів, прийомів і варіантів тактики під час тренувальних занять, змагань; аналіз сил суперників, їхньої технічної. фізичної, во­льової підготовленості; аналіз проведеного зма­гання, висновки.

Навчання тактики і вдосконалення в ній про­вадиться з використанням таких основних ме­тодів: розучування тактичних елементів і дій по окремих частинах і в цілому; розробка варіантів тактичних дій; творчі завдання в процесі трену­вальних занять та змагань; аналіз застосованих тактичних варіантів, планів під час змагань,

Фізична підготовка — найважливіша части­на процесу тренування спортсмена. Поділяєть­ся вона на загальну й спеціальну.

Загальна фізична підготовка, дуже корисна для зміцнення здоров'я, зумовлює гармонійний розвиток усіх органів і систем людського орга­нізму, підвищення їх функціональних можли­востей — збільшення сили, швидкості, витрива­лості, спритності і т.д.

Все це досягається застосуванням в учбово-тренувальній роботі вправ на загальний розви­ток з обраного виду, а також з інших видів спор­ту (спортивна гімнастика, біг, стрибки, метання, лижі, вправи з штангою, рухливі й спортивні ігри, плавання, веслування та ін.), підготовкою та складанням нормативів комплексу ГПО.

Спеціальна фізична підготовка має на меті високий розвиток усіх органів і систем, всіх функціональних можливостей організму спорт­смена, але вправи добираються з урахуван­ням особливостей даного (обраного) виду спорту.

Моральна й вольова підготовка. Український спортсмен повинен бути відданим Батьківщині, дисциплінованим, працьовитим, наполегливим у досягненні поставленої мети, впевненим у сво­їх силах, здатним до максимальних зусиль; по­винен не боятися труднощів, завжди прагнути до перемоги.

Всі ці якості виховуються протягом усього процесу учбово-тренувальної роботи (особистим прикладом, добором відповідних вправ, участю в змаганнях, розповідями про кращих людей нашої країни, зокрема видатних спортсменів).

Завдання теоретичної підготовки, як і всьо­го учбово-тренувального процесу,— виховувати спортсменів у дусі комуністичної моралі, озброї­ти їх певними знаннями з галузі теорії й мето­дики спорту взагалі і спортивної спеціалізації зокрема, ознайомити з питаннями особистої гі­гієни, режиму, лікарського контролю та само­контролю тощо.

Теоретичній підготовці фізкультурників і спортсменів має бути підпорядкована вся вихов­на робота в спортивній секції, команді, колекти­ві фізкультури.

Виховну роботу здійснюють, насамперед, ін­структор, тренер, бо їх вплив на своїх вихованців завжди великий. Помиляються ті, хто вважає, що інструктор чи тренер повинні лише навчити спортсмена техніці вправ, підготувати його до змагань. Досвід доводить, що розрив між ідей­но-політичним, моральним вихованням і фізич­ним знижує успішність спортивної підготовки, не створює умов для гартування вольових яко­стей, порушує основний принцип сучасної системи фізичного виховання — його всебіч­ність, не сприяє формуванню духовно багатої, морально чистої і фізично досконалої нової людини.

ТРЕНУВАЛЬНІ ЗАНЯТТЯ

Система тренування передбачає відповідну організацію та планування. Тренувальні занят­тя в спортивній секції колективу фізкультури провадяться три-чотири рази на тиждень три­валістю до двох годин. Будуються вони за загально прийнятою структурою і складають­ся з трьох частин: розминка, основна і за­ключна.

Залежно від завдання, періоду тренувань, а головне — від підготовленості спортсменів за­стосовують і інший варіант тренувальних за­нять — з чотирьох частин: вступна, підготовча, основна та перехідна.

Перший варіант (з 3-х частин) здебільшого застосовується в заняттях з більш підготовлени­ми спортсменами; другий (з 4-х частин) — в групових заняттях з мало підготовленими фіз­культурниками, новачками, в групах здоров'я і т. п.