Реферат: Організація фінансів і кредитне забезпечення сільськогосподарських товаровиробників
Виручка — це ще не прибуток, але джерело відшкодування засобів, що затрачували, на виробництво і формування грошових фондів і фінансових резервів. В результаті використання виручки з неї виділяються якісно різні складові частини створеної вартості: ПДВ, акцизи, фонди відшкодування і оплати праці, прибуток.
Матеріальні витрати, знос основних виробничих фондів, заробітна плата працівників, деякі платежі до бюджету, частина відсотків за кредит тощо складають витрати, що приймають форму собівартості. До виникнення виручки ці витрати фінансуються за рахунок авансованих оборотних засобів товаровиробників. Після реалізації продукції оборотні засоби відновлюються, а понесені витрати відшкодовуються. Ціль інвестування засобів у виробництво полягає в отриманні прибутку.
Прибуток і амортизаційні відрахування відносяться до власних фінансових ресурсів, якими товаровиробник розпоряджається самостійно (окрім прибутку, який підлягає перерахунку до бюджету).
Оптимальне використання вказаних ресурсів за цільовим призначенням дозволяє вести господарську діяльність на розширеній основі.
Призначення амортизаційних відрахувань — забезпечувати просте відтворювання основних виробничих фондів і нематеріальних активів.
Прибуток, що залишається, у розпорядженні підприємства — багатоцільове джерело фінансування. Основні напрямки його використання можна визначити як накопичення і споживання (пропорції розподілу показують перспективи розвитку господарюючого суб'єкта).
На форми організації фінансів в сільському господарстві впливають наступні чинники:
1-й чинник — в сільському господарстві головним засобом виробництва є земля, яка не амортизуєтьсяі, отже, не бере участь у формуванні собівартостіпродукції. В той же час різний рівень природної родючості і місце розташування сприяє формуванню у товаровиробників диференційованого прибутку (ренти).
2-й чинник — у складі основних виробничих фондів значне місце займає продуктивна і робоча худоба, відтворювання якої здійснюється безпосередньо в самій галузі шляхом вирощування молодняка. По продуктивній худобі амортизація не нараховується, його вартість не переноситься на собівартість продукції, але по робочій худобі вона нараховується.
3-й чинник— суттєвою специфікою даної галузі народного господарства є самовідтворення. Значна частина отриманої продукції не реалізується на сторону, а залишається в господарстві як молодняк, корми, гній для удобрення полів. Тому вона не входить до складу товарної продукції і не приймає грошову форму, а бере участь у внутрішньогосподарчому обороті.
4-й чинник— природний процес вирощування тварин і рослин визначає особливості кругообігу засобів сільськогосподарських товаровиробників: його порівняльну сповільненість, поступове наростання витрат, вивільнення засобів з кругообігу одночасно, тобто в періоди виходу і реалізації продукції.
Вище перелічені чинники призводять до специфічних форм організації фінансів аграрних товаровиробників. Протягом року у них утворюється сезонний розрив між термінами здійснення витрат і отримання прибутків. У зв'язку з цим товаровиробники повинні мати значні суми оборотних коштів. Проте не за рахунок власних джерел, оскільки це недоцільно. Засоби не будуть використовуватися постійно у зв'язку з сезонністю виробництва і потрібне відволікання великої суми власних ресурсів.
Тому мінімальні запаси, витрати і засоби в розрахунках формуються за рахунок власних джерел, а зверху цього — за рахунок позикових, тому в сільському господарстві кредити банку мають більше значення, ніж в інших галузях.
2. Для успішної роботи підприємству будь-якої організаційно-правової форми необхідне постійне надходження грошей, або, як говорять економісти, фінансових ресурсів.
Аграрні товаровиробники залучають позикові фінансові ресурси: кредити банків, засоби інших підприємств, облігаційні позички тощо.
Система кредитування – це сукупність кредитних відносин та інфраструктурних ланок, в яких здійснюються ці відносини.
Кредитування сільськогосподарських виробників – це форма економічних відносин між суб’єктами кредитної угоди з приводу передачі в тимчасове користування вартості та повернення її.
Особливості кредитування сільськогосподарських товаровиробників:
| Природно-кліматичні фактори | Соціально-економічні та політичні фактори |
| 1. Неможливість організації поточного виробництва, що потребує значних обсягів кредитів, з різними термінами погашення | 1. Значне відставання аграрного виробництва від інших галузей народного господарства у рівні фондоозброєності праці, що потребує значного обсягу інвестиційного забезпечення галузі в тому числі кредитного характеру |
| 2. Наявність сезонного розриву між вкладенням коштів та їх надходженням від реалізації виробленої продукції, з терміном погашення до півтора року | 2. Надмірний моральний і фізичний знос засобів виробництва, що викликає потребу у значних довгострокових вкладеннях |
| 3. Безперервність процесів відтворення в аграрному виробництві, які не можуть бути зупинені і тому потребують постійного та своєчасного вкладення коштів та своєчасного надання кредитів | 3. Недостатній рівень забезпечення аграрного сектору авансовими платежами, що збільшує потребу в кредитному забезпеченні галузі |
| 4. Необхідність тримати в обороті значний запас сировини та матеріалів, що уповільнює швидкість обігу коштів і потребує відповідних форм кредитного забезпечення необхідного обсягу оборотних засобів | 4. Випередження темпів росту витрат виробництва над темпами зростання реалізаційних цін, в результаті чого виник диспаритет цін, ліквідація якого потребує значної фінансової підтримки галузі з боку держави |
| 5. Використання значної частки продукції як сировини для продовження процесу виробництва, що потребує специфічного кредитного забезпечення як за формою так і за терміном. | 5. Вилучення значної частки доходів сільського господарства платежами в бюджет і особливо в позабюджетні фонди |
| 6. Потреба в швидкій переробці або реалізації виробленої продукції, яка не може довгий час зберігатись, що потребує гарантованих видів оплати | 6. Зростання заборгованості за реалізовану сільськогосподарську продукцію, що потребує вдосконалення системи розрахунків та збільшує потребу в додатковому фінансовому забезпеченні |
| 7. Відмову переробників сільськогосподарської продукції, брати участь у формування фінансових ресурсів аграрних підприємств, що викликає фінансової підтримки кредитного та безоплатного характеру | |
| 8. Висока ризиковість | |
| 9. Специфічність застави та зміни її ціни (землі, майна) | |
| 10. Невідповідність ступеня ризику та прибутковості у сільському господарстві порівняно з іншими галузями народного господарства. |
Кредитне обслуговування сільськогосподарських товаровиробників здійснюється державними та комерційними банками, які діють на основі ЗУ „Про банки та банківську діяльність”, а також спеціалізованим „Державним акціонерним аграрним банком” він засновується Кабінет Міністрів України на акціонерних засадах. Розмір його статутного фонду забезпечується джерелами кредитування в обсягах необхідних для здійснення кредитного обслуговування товаровиробників АПК.
Суб’єкти кредитної угоди – кредитор та позичальник.
Форми кредитних позичок поділяються:
· За предметом угоди – на фінансову і товарну. Фінансова кредитна позичка характеризується тим, що носієм вартості є національна або іноземна валюта. Товарна кредитна позичка характеризується тим, що носієм вартості є товар.
· За суб’єктами кредитних відносин – на банківський, державний, комерційний та іноземний.Банківський – (Стельмащук. ДРЕ, ст. 187). Державний: бюджетний – надається комерційним банкам з Державного чи місцевих бюджетів, під державні або регіональні цільові програми розвитку с/г виробництва, затверджені Кабінетом Міністрів України або відповідним органом регіонального управління. Посередниками в розподілі виділених кредитних ресурсів виступають комерційні банки, які видають відповідні кошти позичальникам, виконавцям програм, через спеціальні кредитні рахунки; цільовий НБУ – надається НБУ комерційним банкам під державні програми розвитку сільськогосподарського виробництва, які затверджені ВРУ. Посередниками в розподілі виділених кредитних ресурсів виступають комерційні банки, які видають відповідні кошти позичальникам, виконавцям програм, через спеціальні кредитні рахунки. Комерційний – це форма кредитування, яка виступає як продаж товарів з відстрочкою платежу. Іноземний – надаються товаровиробникам АПК іноземними юридичними або фізичними особами під гарантії Уряду, під банківську гарантію та відповідно до зовнішньоекономічних договорів.
· Залежно від мети – задоволення потреб виробництва поточного або інвестиційного характеру.
· За терміном – короткострокові, терміном до 1,5 року та довгострокові, терміном 1,5 роки і більше.
· За предметом кредитної угоди – фінансовий або грошовий, товарний та компенсаційний. Фінансовий – надається позичальнику будь-яким банком, резидентом або нерезидентом, у будь-якій валюті, згідно чинного законодавства та нормативних актів. Товарний – надається будь яким кредитором у вигляді товарів, відповідно до укладеного кредитного договору. Компенсаційний – надається у будь-якій формі, яка відповідає чинному законодавству, а повертається в товарній формі на умовах, визначених кредитною угодою.
· За формою надання – спеціальний, по кредитній лінії, офердрафтний, вексельний кредит банку, змішані форми кредиту. Спеціальний – надається банку позичальником на придбання матеріально-технічних засобів, матеріалів і сировини, з зарахуванням коштів на спеціальний кредитний рахунок. Банк оплачує витрати позичальника за поданням останніх банку крім розрахункових документів, також комерційних, які підтверджують цільове використання кредитів. Кредитна лінія – кредит надається позичальнику у вигляді певних частин, кожна з яких має свої особливі умови використання. Якщо позичальник не виконує умови використання останньої виданої частини кредиту, то кредитор не надає слідуючи, або може припинити виконання договору і зажадати від позичальника повернення виданої частини. Офердрафтний – надається позичальнику частинами, які покривають тимчасову нестачу коштівна поточному рахунку позичальника, кредит надається при виконанні умов, передбачених для попередньої частини межах обумовленою кредитною угодою обсягу. Вексельний кредит банку – надається банком, шляхом продажі покупцю сільськогосподарської продукції переказного векселя, з можливістю послідуючого використання для закупівлі сировини і матеріалів товаровиробниками АПК. При настанні терміну сплати банк кредитор викуповує виданий вексель у останнього власника. Змішані форми кредиту – лізинг та факторинг: лізинг, як поєднання оренди з кредитом; факторинг, як поєднання кредитування з комісійними операціями.
Розмір плати за користування кредитними позичками визначається вартістю кредитних ресурсів, вартістю кредитного обслуговування та маржею, розмір якої не перевищує 3-5% від затрат банку на кредитне обслуговування.
3. Державна підтримка і регулювання виробництва продукції в сільському господарстві.