Зміна соціально-економічних стосунків викликає подальший розвиток концепції маркетингу, орієнтиром якого стає людина. Таким чином, еволюція маркетингу привела до виникнення його новітньої концепції - соціального маркетингу. Соціальний маркетинг логічно з'явився в ході розвитку маркетингу і є подальшим перспективним етапом цього розвитку. Це обумовлено рядом причин. При аналізі стадій розвитку маркетингу через проходження ним різних концепцій стає очевидним, що спочатку фірми засновували свої ринкові рішення головним чином на міркуваннях витягання прибули, потім вони стали усвідомлювати стратегічну значущість задоволення купівельних потреб, внаслідок чого і з'явилася концепція маркетингу. На сучасному етапі при ухваленні рішень багато фірм думають і про інтереси суспільства, тобто керуються концепцією соціального маркетингу.

Соціальна сфера не має жорстких просторових і тимчасових рамок. Вона існує не сама по собі, не ізольовано, а в певному взаємозв'язку з іншими сферами суспільства: матеріально-виробничою, політичною, культурно-духовною і системами природного порядку. Соціальна сфера, виражаючи життєдіяльність в цілісному здійсненні, що має своїм результатом людини, соціальні групи, як би пронизує усі інші, оскільки в кожній з них діють люди, соціальні спільності. Умовою розвитку соціальної сфери є функціонування інших сфер, оскільки в них продукуються матеріальні, духовні блага і цінності, реалізуються функції політичного управління суспільством.

1. Поняття, суть і класифікація об'єктів соціальної сфери

Представляється, що як критерій, що дозволяє відмежувати системні елементи від середовища, слід прийняти функцію кожного з них в створенні властивостей соціальної сфери. У такому разі до соціальної сфери відносяться усі об'єкти і процеси, які беруть пряму, безпосередню участь у формуванні властивостей системи, пов'язаних з відтворенням і вдосконаленням особи (групи) задоволенням її вітальних і вищих потреб. Їх взаємодія і створює соціальну сферу як систему з її якісними відмінностями. Матеріально-виробнича, політична і культурно-духовна сфери, опосередковано беручи участь у формуванні інтеграційних якостей, впливаючи на соціальну сферу через окремі компоненти, в цілому залишаються зовнішніми по відношенню до системи і тому відносяться до середовища. Вони пов'язані з нею мережею комунікацій, кожна з яких має неоднакове значення для функціонування соціальної сфери. До середовища слід віднести і природнокліматичні умови, в яких функціонує соціальна сфера [6, с. 121-124].

Спираючись на ці міркування і враховуючи, що в соціальній сфері складаються і задовольняються потребі в благах, необхідних для самореалізації творчого потенціалу людини, групи, розглянемо цю сферу як систему, що має необхідний набір компонентів речового, процесуального, ідейного і людського характеру. Взаємодія цих структурних одиниць повинна породжувати властиві цій системі якісні особливості. Віднесемо до таких соціальну інфраструктуру і вироблювані нею продукти споживання, процеси освіти, медичного, соціального і побутового обслуговування, органи і інститути управління соціальною сферою, механізми і нормативну базу регулювання споживчої поведінки населення, людини, групи [1, с. 78-79].

Кожен компонент соціальної сфери не може зрозуміти сам по собі. Його функція реалізується через діяльність людей, що задовольняють тим самим свої потреби. Основою соціальної сфери є спільна діяльність людей по відтворенню свого дійсного життя і соціальні стосунки, що виникають при цьому, між суб'єктами цієї діяльності.

Компоненти соціальної сфери мають різну міру складності знаходяться по відношенню один до одного в ієрархічній залежності і є похідними від соціальної сфери як цілісної системи. Їх специфіка, виникнення і існування обумовлюються головною функцією соціальної сфери - функцією соціального відтворення людей, як суб'єктів життєдіяльності і відтворення структур, соціальних інститутів, ресурсів життєзабезпечення соціальних суб'єктів.

Кожен компонент соціальної сфери виконує певну функцію, що носить цілеспрямований характер. Інакше компонент випадає з системи, стає непотрібним. Функції обумовлюють елементи цілісної структури і матеріалізуються у рамках властивій соціальній сфері внутрішньої організації.

Найважливішим компонентом соціальної сфери є соціальна інфраструктура. Під нею ми розуміємо стійку сукупність матеріально-речових елементів, що створюють умови для задоволення усього комплексу потреб в цілях відтворення людини і суспільства. Соціальна інфраструктура є полем взаємодії матеріально-речового середовища і соціальних суб'єктів і забезпечує умови для раціональної організації їх життя і діяльності. По своїй внутрішній організації інфраструктура соціальної сфери є системою установ, підприємств і органів управління, що забезпечують ефективність функціонування усіх інститутів соціальної сфери. При цьому різноманітні потреби індивідів, сімей і суспільства в цілому задовольняються широким і різноманітним набором товарів і послуг [3, с. 18-22].

Соціальна інфраструктура може характеризуватися числом установ, організацій, що забезпечують процеси освіти, медичного, побутового і транспортного обслуговування, а також числом місць в них, об'ємом послуг. У аналізі функціонування соціальної інфраструктури важливі суб'єктивні оцінки людей достатності реально існуючої соціальної інфраструктури в конкретному регіоні або на конкретному підприємстві.

По рівню розвитку соціальної інфраструктури який визначається за допомогою соціологічного аналізу, можна судити про міру задоволення потреб населення.

Процеси освіти, медичного, побутового, транспортного обслуговування, соціального захисту і так далі є сукупністю статистично стійких актів соціальної взаємодії людей, що детермінує їх спосіб життя, умови соціального відтворення. Як і всякий процес, ця взаємодія характеризується протяжністю у просторі та часі, послідовністю, безперервністю. Воно покликане служити двом взаємозв'язаним цілям: збереженню раніше накопиченого людського потенціалу, забезпеченню доступності послуг і створенню нових інституціональних передумов вдосконалення якісних характеристик соціального відтворення майбутніх поколінь, забезпеченню зростання потенціалу соціальної сфери. Послуги соціальних установ формують соціальну екологію [6, с. 131-132].

Система індикаторів може бути представлена показниками, що характеризують:

- потенціал галузі (забезпеченість кадрами різних галузей соціальної сфери, кількісні і якісні характеристики результатів освітньої діяльності, стан здоров'я громадян, житлового забезпечення, соціального захисту, соціального обслуговування і тому подібне);

- суб'єктивну оцінку міри задоволеності потреб індивідів, соціальних груп в житлі медичному і побутовому обслуговуванні, освіті, культурно-духовному спілкуванні, політичній участі;

- співвідношення платності і безкоштовності послуг, державній і приватній приналежності підприємств, що виробляють їх, міра доступності платних послуг різним групам і верствам населення.

Найважливішим компонентом соціальної сфери є люди. Вони можуть бути представлені або описані як популяція - кількісними і якісними характеристиками населення країни, а їх соціальна диференціація - через причетність людей до тих або інших груп або шарів суспільства. При цьому стан здоров'я населення, його інтелектуальний потенціал, культурно-моральні цінності будуть оцінкою функціонування соціальної сфери, а місце людини групи в соціальній структурі - показником потенційних можливостей їх соціального відтворення [7, с. 111-114].

Управління - неодмінна внутрішньо властива соціальній сфері властивість. Ця властивість має загальний характер і витікає з визнання, що людина є явище соціальне, завжди належить до певної громадської системи, класу, соціальної групи, які пред'являють до нього певні етичні, правові і інші вимоги, ставлять його вчинки у відомі рамки пануючих в нім економічних і громадських стосунків.

Ще одним рядом чинників розвитку соціальної сфери є чинники, які специфічні саме для розвитку соціального. Тут мається на увазі передусім вплив соціально-демографічних, національно-етнічних і соціально-психологічних характеристик соціальної сфери.

Взаємозв'язок і взаємовплив соціальної сфери і її середовища може мати як постійний, так і випадковий характер. Переплетення необхідних і випадкових взаємодій надають їх проявам імовірнісний характер.

Отже, можна виділити наступні групи чинників соціального розвитку:

- економічні, пов'язані з рівнем соціально-економічного розвитку країни і кожного конкретного регіону;

- політичні, суть і вплив соціальної політики на підвищення потенціалу соціальної сфери;

- правові, обумовлюючі законодавчі норми і право відношення в області регулювання соціальних стосунків;

- культурні системи моральних і культурно-духовних цінностей, що визначають дію, норм і традицій, пануючих в суспільстві, їх регіональних особливостей на соціальні стосунки;

- природнокліматичні, підкреслюючи особливості природного місця існування населення і екологічну ситуацію в регіоні і життя населення, що впливають на стандарти і образ;

- соціально-демографічні, такі, що враховують чисельність населення по соціальних групах і їх віковий склад, народжуваність і смертність, міграцію, зайнятість, професійно-кваліфіковану структуру;

- соціально-психологічні, представляючи особливості прояву в соціальних стосунках настроїв, переживань, очікувань населення, їх спрямувань, особових і групових установок.

Управління соціальною сферою зв'язане з обробкою великих за об'ємом і складних по структурі потоків інформації. На кожному рівні управління соціальною сферою відповідно до розподілу функцій і вирішуваних завдань, повноважень, відповідальності, компетенції вирішується питання і про інформаційне забезпечення, час обробки даних, терміни ухвалення рішень.

2. Особливості соціального маркетингу

--> ЧИТАТЬ ПОЛНОСТЬЮ <--