Реферат: Орнамент Буковини

Килимове мистецтво виникло в умовах натурального господарства, коли обробка вовни була одним із головним занять населення. До самих найперших відносяться вказівки на виробництво килимових виробів зображення вертикального та горизонтального ткацьких станків в Древньому Єгипті на пам’ятках, які відносяться до 14 ст. до н.е. Археологічні та літературні матеріали говорять про розвиток килимарства у греків, мидян, персів, скифів та інших народів ще в 1 тисячолітті до н.е. Про високий ступінь розвитку килимарського мистецтва дві тисячі років назад свідчать добре збережені до наших часів у шарах вічної мерзлоти Пазирикських курганів Гірного Алтаю ткані та войлочні килими, а також килимові вироби скіфського періоду, що набули великої художньої цінності та великого наукового інтересу.

У багатьох народів світу килими складали придане нареченої, використовувались як подарунки та пожертвування святилищам.

Вивчаючи історію слов’янських народів до ХІІ-ХІІІ ст., вчені звернули увагу на згадування про призначення килимів в домашньому використанні для прикраси помешкання, для обрядових церемоній. Килимами завішували стіни для утеплення житла, килимовими виробами прикрашали храми, а в багатих будинках застеляли підлогу, в бідних хатах на підлоги клали більш дешеві домоткані килими типу доріжок. Килим використовували як накривки для скринь, лавок, саней.

У східних народів килими різних типів (азербайджанські, дагестанські, туркменські) мали в побуті ще більш поширене розповсюдження. Крім настінних та килимів на підлогу, вироблялись мішки-футляри для перевози продуктів та речей для в’ючних тварин. Килими-футляри використовувались для зберігання господарських предметів, одежі, посуду і виконували функцію домашньої обстановки. Килимами прикрашали мечеті, медресе, заїжджі будинки.

Килими вигідні у використанні – ними утепляють підлогу та стіни, вони поглинають шум, довго використовуються. Шерстяні килими ручної роботи майже не реагують на шкідливий вплив вологості та сухого повітря. Ці корисні якості килимів та їх декоративні якості зробили їх необхідними предметами побуту багатьох народів.

В процесі багатовікового удосконалення ручного килимарства були відпрацьовані багато численні типи килимів, художнє рішення яких тісно пов’язане з технікою їх виготовлення.

Килими ручної роботи діляться на два основних види: войлочні та ткані. Ткані килими виготовляються із вовняної пряжі, бавовни, войлочні – із непряденої вовни.

Крім ручного ткацтва використовується і машинний спосіб виготовлення килимів, килимових доріжок, покривок тощо. На двополотенному верстаті з машиною Жаккарда за годину виготовляють близько 6 м² ворсового полотна. На спеціальних аксмінерських верстатах ворсова поверхня утворюється за допомогою комплекту трубок на снувальних валиках.

Виготовлення килимів механізованим килимоткацьким верстатом – це вже галузь художньої промисловості.

Після ткання килимові вироби очищають, зм’якшують каркас, надають ворсовій поверхні блиску.

У різних техніках виконання килимових виробів народні майстри досягли високої майстерності, вміли передбачити художні ефекти виробів.

За функціональними призначеннями виділяються килими: настінні, настільні, забавники, полавники, декоративні доріжки, накидки на крісла тощо. Залежно від функціональної ролі вирішуються і їхній орнамент, композиція, колорит. Зміст орнаментальних мотивів, характер зображення – важлива основа поділу килимів за окремими групами: з геометричним, рослинним, геометризовано-рослинним орнаментом, сюжетно-тематичні. Домінуючі мотиви орнаменту: ромби, квіти, квіткові галузки, вазонки, дерева, птахи, качечки, людські постаті та ін. Розроблена чітка система їхнього розташування на білому, чорному, коричневому, сірому тлі. Найпоширеніші композиції: поперечно-смугаста, концентрична, сітчаста і вазонна. Важливу роль в орнаментально-композиційній будові килимів відіграють кайма, обрамування, торочки тощо.

Полі функціональність українських народних килимових виробів, ліжників, гобеленів, техніка їхнього виготовлення, орнамент і колорит – взаємообгрунтовуючі факти, які створюють грунт унікального виду мистецтва, важливе художнє надбання українського народу.

Технологія переплетень односторонніх килимових виробів.

Ворсові килими. Махрові килими.

Килимове виробництво походить від специфічного типу узорної тканини – килимів, з виробництвом яких ця техніка найчастіше пов’язана. Залежно від технічних і декоративних особливостей до цієї групи народних ткацьких технік входять: „Закладне”, „Ворсове”, „Петель часте” ткання.

Закладне ткання . Килим, виготовлений цією технікою ткання, є гладкою, без ворсовою, двосторонньою тканиною, витканою полотняним переплетенням на двох ремізному верстаті. Кольорово-узорний ефект килима створюється вовняними пітканнями, яке щільно збите і цілком покриває товсту міцну основу.

Характерною особливості закладного ткання є те, що різнокольорові шматки ниток спіткання вручну закладаються в утворений ремізками зів, протягуються між потрібною кількістю ниток основи і виводяться назовні відповідно до задуманого рисунка.

Заклавши нитки спіткання по всій ширині тканини, закриваємо зів, прибивається спіткання лядою, утворюємо новий зів за допомогою другої підніжки. У цей зів нитки спіткання прокидаємо уже в протилежний бік. Прокидаючи нитки то в один, то в другий боки, починають вимальовуватись контури різнокольорових площин, які з’єднуються між собою по вертикальній, косій чи східчастій лініях.

Строго вертикальні і східчасті контури узору тчуть „на межову нитку”, зачіпляючи нитки спіткання обох кольорів за одну й ту ж нитку основи, або „у вічко”, при яких ткання повертає сусідні кольори кожен на своїй нитці основи і на межі кольорів утворюється щілина – ажур.

Скісні контури тчуть „на косу нитку”, зміщуючи нитки спіткання одного кольору над другим на одну-дві нитки основи. У килимі зі скісним одного кольору над другим на одну-дві нитки основи. У килимі зі скісним контуром візерунка видно маленькі дірочки-просвіти.

В районах з розвиненим климарством „закладна” техніка ткання використовується для оздоблення фартухів, сорочок, верет і при виготовленні гуцульських узорних ліжників-коверців та гобеленів.

Ворсове ткання . Ворсові тканини виготовляють на вертикальних ткацьких верстатах. Лицьова поверхня килима покрита кінцями (ворсинок) кольорової пряжі, якою обв’язують дві сусідні нитки основи і закріпляють у вигляді вузла. Килимові вузли в’яжуть горизонтальними рядами по ширині основи, підбираючи кольори. Кожен вузол зсовують по нитках основи вниз, затягують і відрізають довгі кінці пряжі. Кожен ряд вузлів закріплюють однією чи двома нитками міцного ґрунтового підткання.

Петельне ткання . Ткання „ключками” є одним з варіантів старовинної техніки петельного ткання. Тканини, виготовлені цією технікою, мають орнамент, який виділяється на верхньому боці тканини петельними кучерями площинами. Як і в усіх перебірних тканинах, так і в петельних, виступає додаткове спіткання. Нитки додаткового узорного спіткання, які формують петельний орнамент, бувають завжди товстіші, легко скручені. У процесі ткання ткаля перекидає два рази човник з ниткою ґрунтового спіткання (робить два ходи) і прибиває їх прибивачкою. За третім ходом перекидає вільно нитку узорного спіткання і, не прибиваючи, набирає її по всій ширині тканини відповідно до рисунка, на дріт, підтягує набрані петлі над рівнем полотнища тканини і прибиває їх до краю витканого полотнища. Після цього закріплює їх знову двома ходами ниток ґрунтового спіткання. Чергування в такий спосіб рядів ґрунтового й узорного спіткання сприяє утворенню на лицьовому боці полотнища рельєфно виступаючого орнамента у вигляді дрібних „ключок”, а на зворотному – гладкої поверхні з полотняними переплетеннями. Висота „ключок” доходить здебільшого до 2-8 мм, вона обумовлена діаметром дроту, на який набирались петлі.

Ремізно-підніжкове (ремізно-човникове) ткання. Техніка ремізно-підніжкового ткання стала відомою найпізніше. Тут процеси утворення зіву й перекидання нитки спіткання відбувається не вручну, а механізованим способом за допомогою човника і ремізок, з’єднаних з підніжками.

Узорне ремізно-човникове ткання пов’язане із веденням багато ремізного верстата. Декоративні ефекти на тканинах створюються шляхом відповідного чергування застилів двох систем ниток – основи і спіткання. При зіставленні на тканині площин, застелених групами ниток, спрямованих під різним кутом, внаслідок світлових ефектів створюється на її поверхні своєрідний орнамент світлотіньового характеру. Він виступає на тканині у вигляді вертикальних або ромбовидних фігур та їх поєднань.

Той чи інший орнамент залежить від способу набирання основи в ремізки, відповідного порядку прив’язування ремізок з підніжками та від порядку наступання на підніжки. Кількість підніжок і ремізок у верстаті обумовлена складністю рисунка. При великорапортних рисунках кількість підніжко досягає 16. Вмонтування такої кількості ремізок і підніжок вимагає більших за розмірами верстатів і відповідно – більшого приміщення.

Техніка ремізно-підніжкового узорного ткання дотепер широко застосовується у виробництві тканин рапортного типу. Найвищого розвитку вона досягла в льонарських районах Полісся, в Придністров’ї, на Буковині (скатерті, рушники, верета). У виробництві вовняних тканин зустрічається вона при виготовленні тканин для одягу, гуцульських і покутських запасок, обгорток, поясів тощо.

Використання вилкорапортних узорних рисунків вимагало складних обчислень та виняткової уваги. Професійні ткачі користувались при цьому спеціальними допоміжними рисунками, сільські ткалі наряджували верстат по пам’яті – з голови. Вони змалку засвоювали мудрість, апробовану не одним поколінням ткачів й досягали при цьому високої майстерності.

Є різні техніки ручного ткання килимових виробів, що впливає передусім на зовнішній вигляд поверхні. Залежно від техніки виконання виділяють килимові вироби з гладкою поверхнею і двобічним орнаментом, тобто без ворсові, з рельєфно виступаючими над основною нитками – ворсові, комбіновані і гобеленові.

У виготовленні двобічних без ворсових килимів на Полтавщині, Київщині, Чернігівщині та у центральних і південних районах України особливого поширення набула техніка гребінчастого ткання („кружляння” або „вільної нитки”). Спочатку тчуть орнаментальні мотиви, а пізніше поле нитки спіткання збиваються для щільності молоточком „гребінкою”. Цією технікою ткалі вільно заокруглюють задумані рослинні мотиви, а на тлі довільно окреслюють хвилясті лінії. Бо ж спіткання того чи іншого кольору переплітається з основою не рівними горизонтальними рядками, як у так званих рахункових килимах, а йде в різних напрямках, згідно з контурами візерунків, що окреслюються вільними заокругленими площинами як мазки на живописному полотні. Такою технікою виткані класичні українські „квіткові” килими.