Реферат: Орнамент Буковини

На Україні найдавніші ворсові килими відомі з 16 ст. – коци з Харківщини, Київщини, Чернігівщини. У 60-х роках ХХ ст. виготовлення ворсових килимів поширилося у ткацьких артілях: на фабриках в усіх областях України.

До ворсових виробів належить унікальний вид художніх тканин – ліжники (локальні назви: джерги, коци, наліжники, присіди тощо). Це грубі вовняні вироби з рельєфною поверхнею, двостороннім ворсом довжиною 5-7 см. Техніка їхнього виготовлення: просте полотняне переплетення. Виготовлюються спеціальні нитки для поробку – легко, нерівномірно скручені пучки вовни діаметром до 1 см. Це сприяє розпущенню поробкової нитки, утворенню двостороннього ворсу на поверхні тканини. Щоб ліжник мав довгий ворс, менше скасування, вовну для поробку брали кращої якості, з довгими твердими волокнами. На основу підготовляли міцні, дещо тонші вовняні нитки.

Окрему оригінальну групу утворюють так звані петель часті тканини. В них основа тчеться полотняним переплетенням. Ткалі роблять човником два ходи ниток спіткання і прибивають їх. За третім ходом вводять додаткові, грубші кольорові нитки візерункового спіткання, їх пропускають вільно, не прибивають до основи. Чергування грунтововго і візерунчастого спіткання утворює на гладкому, лицьовому, витканому полотняним переплетенням тлі рельєфний петельчастий орнамент.

Висновки

Українські Карпати являють собою історико-етнографічну зону, в характері матеріально)' та духовної культури якої знайшли вияв особливості соціально-економічного розвитку цього краю і природ­но-географічні його умови, багатовікова взаємодія форм культури українців та інших народів, віддавна розселених на цій території.

Ткацтво українців Карпат — цілком сформоване, оригінальне явище, яке склалося в процесі тривалого історичного розвитку. Воно відображає рівень добробуту, культурного розвитку, естетич­ні смаки населення даного регіону, а також спільність таких ком­понентів, використання як вихідного матеріалу вовняної, льняної і конопляної сировини, ідентичність методів його домашньої оброб­ки, подібність знарядь праці, конструкції ткацьких верстатів, тех­нік ткацтва і професійної технології, однотипність видів тканин для одягу та Інтер'єру, виразність фактур — від гладкої дрібно­зернистої до вузлуватої і рельєфної поверхні з довгим ворсом, різноманітність структур — тугих, рівномірних, розріджених, ела­стичних, з геометричним, рідше стилізованим рослинним характе­ром орнаментальних, переважно ромбовидних мотивів, смугастим розташуванням їх на площині композиції, чітким ритмом і симет­ричністю, яскравим насиченим колоритом, багатою палітрою нату­ральних кольорів пряжі.

Аналіз ткацтва українців Карпат дозволив конкретизувати наукові уявлення про локальну етногрупову своєрідність цього виду народної творчості. Зокрема, вивчення зон поширення локаль­них рис тканин Українських Карпат дало можливість виділити кілька стійких компонентів для одягу та інтер'єру, які використо­вуються в таких етнографічних групах українського населення, як гуцули, бойки, лемки та мешканці суміжних рівнинних місцевос­тей Закарпаття. Поряд із спільними рисами в художньому рішенні тканин в межах кожної групи існують незначні місцеві варіанти, властиві кожному мікрорайону ткацтва. Згідно з існуючими в на­родному побуті і культурі відмінностями, зокрема осередків тка­цтва ґуцульщини та Бойківщини, здійснено їх умовний поділ на центральні, західні і східні частини.

В ткацтві названих груп українців Карпат за рядом ознак ви­діляються тканини гірських і передгірних сіл. Такий умовний поділ існує у всіх інших видах традиційно-побутової та духовної куль­тури.

Основними з вищезгаданих комплексів тканин є: гуцульський, бойківський і лемківський.

Гуцульський комплекс характеризується перевагою вовняної сировини над льняною Г конопляною, особливо у гірських селах, використанням деяких старовинних знарядь ткацтва, саржевою, килимовою І перебірною техніками ткацтва, виготовленням різно­манітних сортів полотна для натільного, верхнього та поясного одягу.

Серед традиційних тканин інтер'ерного призначення перева­жають рушники, скатертини, наволочки, верети, ліжники, хідники, килими тощо.

Гуцульські скатерті, як І інші полотняні поштучні вироби, за характером художнього рішення споріднені між собою. Для них типовий тридільний уклад основних смуг орнаменту, з провідними ромбовидними, хрестовидними, зірчастими, розетковими мотивами та підпорядкованими їм дрібнішими елементами „крешітокз”, „гре­бінців”, „павучків” тощо.

Розвиток гуцульського килимарства почався відносно недав­но — в кінці XIX— на початку XXст. Художні якості гуцульських килимів базуються на принципах орнаментально-композиційного рішення традиційних верет, ліжників та ін. Становлення і розвиток килимарства Гуцульщини проходили під певним впливом килимарських центрів Поділля, Прикарпаття, Буковини. Характерна особливість килимів — поперечне розміщен­ня смуг орнаменту з виділенням трьох, п'яти, семи частин. В центрі кожноі з них — витягнуті фігури ромбів з виступаючими назовні гачкоподібними або зубчастими відростками.

Загалом для гуцульських тканин одягового та інтер'єрного при­значення характерна велика різноманітність структур, фактур, детальна розробка складних візерунків, чіткість композиційних ритмів, симетрія і поліхромність. Колорит базується на насичених,дзвінких, часом навіть контрастних тонах з вишуканими нюансами градацій теплих і холодних барв. При цьому для гірських сіл більш типова монохромність, а для передгірних — поліхромність. Тканинам бойківського комплексу властива перевага льняної і конопляної сировини, в гірських селах поряд з цим більше вико­ристовували овечу вовну. Серед тканин для одягу високими техно­логічними якостями характеризуються полотна і сукна.

Вивчення тенденції сучасного стану ткацтва українців Карпат переконливо засвідчує активний його розвиток. Виявляється спад­ковість і стійкість традицій у кожному з локальних мікрорайонів ткацтва і збагачення їх новими досягненнями. Чітко виявляє­ться тенденція відходу від попередньої замкнутості до активного сприйняття зовнішніх новацій. Помітними є взаємопроникнення і взаємозбагачення досягненнями ткацтва суміжних етнографічних груп (гуцулів, бойків, лемків), а також віддалених зон України і сусідніх груп іноетнічного населення в етноконтактній зоні. Вияви цієї тенденції особливо характерні для центрів ткацтва перехідної гуцульсько-бойківської смуги, а також віддалених від Гудульщини мікрорайонів карпатського ткацтва.

Значний розвиток художні тканини українців Карпат отримали на Гуцульщині, в закарпатській частині Бойківщини та рівнинних місцевостях Закарпаття. Особливо активно розвиваються такі види тканин, як скатерті, рушники, килими, ліжники, верети з різ­номанітними варіантами побудови геометричних і стилізовано-рослинних та геометричних мотивів.

Сьогодні велика роль належить творчим працівникам під­приємств народних художніх промислів, художникам, модельєрам і народним майстрам, їхні виставочні твори і малосерійні вироби сприяють збагаченню асортименту сучасного промислового вироб­ництва, всебічному розвитку цього виду творчості, ознайомленню широкої громадськості з кращими зразками.