Реферат: Оскар Уайльд і мораль Доріана Грея
За Уайльдом, життя наслідує мистецтво. Наслідуючи життя, Голуорд пише дедалі гірші полотна. Лише з позиції "мистецтва для мистецтва" він творить шедевр — портрет Доріана. Для нього краса і доброта, естетичне і етичне є неподільними явищами. Це стан душі: людина з почуттям прекрасного не може бути аморальною, отже, не потребує моралізаторських повчань. Тому він не повчає і не засуджує Доріана, закликаючи його до покаяння.
Історія Сибіл примушує згадати вислів Вайльда про те, що життя руйнує мистецтво. Наслідуючи життя (тобто своє кохання до Доріана) на сцені, актриса втрачає свою майстерність і розчаровує всіх своєю грою. Зображуючи Джульєтту, закохану героїню Шекспіра, Сибіл покохала сама і, як героїня, загинула від нещасливого кохання. Дізнавшись про її самогубство Доріан зізнається, що ридав би, якби прочитав про її смерть у якомусь романі! Це говорить не тільки про бездушність героя, але знову підкреслюєте, що мистецтво переважає життя. Недаремно лорд Генрі говорить, що на сцені "все набагато правдивіше, ніж у житті".
Роман Вайльда — характерний твір епохи декадансу. Якщо порівняти його із класичними романами XIX ст. (Стендаль і Бальзак, Діккенс і Теккерей, Достоєвський і Л.Толстой), можна помітити, що створення характерів у автора "Портрета Доріана Грея" не підпорядковано законам реалістичної типізації. Вайльд створює скоріше образи-символи. Доріан Грея — це втілення вічної молодості, Безіл — символ служіння мистецтву, лорд Генрі — виразник ідей гедонізму, актриса Сибіл — уособлює театральність життя. В романі ми не знайдемо повноправних характерів, адже Вайльда цікавила насамперед інтелектуальна гра, тонкі парадокси, словесні поєдинки. І поведінка його героїв не є соціально чи біологічно обумовленою, як у реалістів чи натуралістів, вона не підкоряється "життєвій логіці". Може здатися, що вона задана наперед автором, аби підтвердити певне судження чи парадокс. Цікаво, що Оскар Вайльд зізнавався, що якби він був критиком своєї книги, то вказав би на те, що вона "перевантажена сенсаційними подіями, і надзвичайно парадоксальна за стилем, принаймні — в діалогах".
Вайльду вдалося створити неповторний художній світ: атмосфера прекрасного і вродливі люди, довершені витвори мистецтва і блискучі висловлювання. Помітно також і інше: краса у романі нерідко перетворюється на прикрасу. Недаремно сам письменник стверджував, що "це суто декоративний роман", говорив, що "Портрет Доріана Грея" — золота парча".
Витончені казки О. Вайльда "Щасливий принц" і "Хлопчик-зірка", "Молодий король" і "День народження інфанти" були сповнені описів коштовностей і квітів, одягу і меблів. Роман "Портрет Доріана Грея" також містить чимало подібних описів. Так, Доріан, як і сам автор, колекціонує коштовне каміння. Серед інших захоплень Доріана — запахи й ароматичні речовини, музика і колекціонування музичних інструментів, вишивки і гобелени, церковне вбрання. "Я кохався на красивих речах, — зізнається сам герой, — до яких можна доторкнутись і взяти до рук. Старий грезет, зелена бронза, лаковані дрібнички, різьблення із слонової кості, вишукані інтер'єри, розкіш, пишнота -— усе це дає чимало втіхи".
Значну увагу приділено у романі й одягу. Одяг, мода також були захопленнями самого письменника, який Із задоволенням писав про це. У нього є нотатки "Про жіночий одяг", "Ще кілька радикальних думок про реформу одягу", "Відношення одягу до мистецтва". І недаремно, коли Доріан хоче передати друзям свої почуття до Сибіл, він описує не саму актрису, а її вбрання: "Очей не можна було відвести від ЇЇ стрункої постаті, коли вона вийшла на сцену, прибрана хлопчиком. На ній була зеленава оксамитова куртка із світло-коричневими рукавами, щільно по нозі брунасті штанці, вишукана зелена шапчина із соколиним пером під пряжкою і плащ із каптуром".
Уайльд був також майстром інтер'єру: він полюбляє описувати великосвітські вітальні, будинки і кімнати. Натомість пейзажі у творі є наче штучними: "Небо тепер стало чисто опаловим, і на його тлі навколишні дахи виблискували, мов срібло". Навіть квіти (у романі найчастіше зустрічаються орхідеї та тюльпани), які Уайльд обожнював, здаються несправжніми, штучно викоханими. І все це має своє пояснення. Письменник плекав штучну красу, тоді як від краси природної він відвертався. Мистецтво, яке для Уайльда завжди було вищім за життя, є вищим і за природу. Саме тому світ речей, тобто витворів рук людських, превалює в романі над світом природним, У стилі роману Вайльда можна відчути близькість до імпресіонізму. Суто імпресіоністичним є вже самий початок роману: "Густий аромат троянд наповнював майстерню художника..." Митці-імпресіоністи намагалися передати безпосередні враження через найтонші відтінки їхніх переживань, відчувань та настрою. Художні деталі відрізняються імпресіоністичною вишуканістю й витонченістю. Роман відрізняється також імпресіоністичним зображенням персонажів та їхнього оточення. Імпресіоністичне зображення в романі Вайльда виявляється у використанні письменником вишуканих найменувань запахів^ дорогоцінних каменів, музичних інструментів, тканин, кольорів. Особливо багатий подібними описами одинадцятий розділ роману. Так, із нього ми дізнаємося, що Доріан виписав із Парижа дев'ять розкішно виданих різнокольорових примірників книги, яка вразила його уяву. Кожен з кольорів відповідає настрою героя та примхам його фантазії.
Лідер естетів Оскар Уайльд неодноразово проголошував незалежність мистецтва від моралі. У передмові до свого роману він стверджував, що "художник не мораліст", і що "немає книг моральних чи аморальних — є книги гарно чи погано написані". Але книга Уайльда, що безперечно є написаною надзвичайно "гарно", виявилась ширшою за естетські парадокси. Вона стверджує, що втрата моральних переконань призводить людину до загибелі, що не можна безкарно порушувати норми людського життя. Тому природним було обурення автора з приводу того, що тодішня критика оголосила його роман "аморальним", "непристойним", "отруйним". "Не можу зрозуміти, — писав він А. Конан Дойлю, — чому "Доріана Грея" сприймають як аморальну книгу. Мені було нелегко підпорядкувати невід'ємну мораль художньому і. драматичному ефекту, однак мені здається, що мораль цієї книги більш ніж очевидна..."
Оскар Уайльд оспівував насолоду в житті і стверджував, що "мистецтво — дзеркало, що відображає то-то, хто в нього дивиться, а зовсім не життя". Із цим, можливо, погодяться не всі його читачі. Проте навряд чи хто стане сьогодні сперечатися, що у своїх творах він зміг і показати справжню красу життя, і опоетизувати добро в людині. Адже сам Уайльд говорив: "Мистецтво є завжди вираженням благородного і радісного начал ужитті".