Реферат: Основи електрографії

Процедура моделювання включала наступні етапи. Спочатку шлунки рівномірно розбивали на елементарні обсяги. Потім розраховували дипольний момент кожного елементарного обсягу. Цей розрахунок вироблявся для послідовних моментів часу через інтервали 10 мс, виходячи з експериментальних даних про форму потенціалу дії м'язових кліток шлунків і про поширення порушення по міокарду. B результаті електрична активність шлунків була представлена у виді сукупності близько 4000 токових диполів з моментами, що змінюються в часі в ході кардіоцикла.

Оскільки розрахунок зовнішнього сумарного поля такого числа диполів трудомісткий і складний, елементарні обсяги при подальших розрахунках поєднували в 23 більш великих блоках. Для кожного блоку визначали дипольний момент як суму моментів складових елементарних обсягів; такий сумарний дипольний момент поміщали в центрі блоку.

Нарешті, для зазначених 23 диполів з анатомічних даних знаходили відстані до крапок відведення ЕКГ на поверхні тіла. Розглядалася поверхня тіла від шиї до пояса. Цю поверхню представляли у виді 1426 трикутних елементарних ділянок непровідного середовища, щоб врахувати вплив обмеження на дипольні потенціали. Різниця потенціалів між даними ділянками поверхні тіла розраховували як результат додавання зовнішніх полів диполів за допомогою ЕОМ.

Аналізувалися еквіпотенціальні лінії (лінії з однаковим потенціалом) на поверхні тіла в різні моменти кардіоцикла і електрограми шлунків для ряду відведень; крапки реєстрації потенціалів зазначені на рис.3. Крапки R, L і F, еквівалентні крапкам відведення по Ейтнховену (права рука, ліва рука і ліва нога) у практичній електрокардіографії, розташовувалися на торсі. Розташування інших крапок відведення було звичайним, як прийнято в електрокардіографії. Були розраховані електрограми шлунків для 12 стандартних відведень, що зображені на рис. 3.

а б

Рис. 3. Схема розташування крапок на поверхні тіла людини, для яких розраховувалися потенціали зовнішнього полів шлунків у моделі багатодипольного генератора серця.

Пунктирна лінія — частина контуру серця. Ключ До замикається при вимірі ЕКГ у відведенні V₄ ; а, б — вид попереду і збоку (відповідно).

Рис. 4. Приклад ЕКГ здорової людини (1) [Шакин В. В., 1981] і розрахункові електрограми шлунків серця людини (2) [Міллер, Гезелоувитц, 1978] при декількох відведеннях.

U — різниця потенціалів у відносних одиницях; t — час.

Виявилося, що розраховані електрограми шлунків (рис. 4), а також еквіпотенціальні лінії на поверхні тіла близькі до тих же параметрів зовнісердечного поля, безпосередньо вимірюваного на поверхні тіла. Таким чином, у теорії багатодипольного еквівалентного електричного генератора серця вдається розраховувати власне електрокардіограми і пояснити механізм їх генеза на рівні електричної активності кліток міокарда.

На основі описаної моделі були розраховані електрограми шлунків, що містить вогнища ішемічної поразки. Було показано, що відомі з експериментів електрокардіографічні ознаки інфаркту міокарда й інших ішемічних поразок добре відтворюються на моделі. При цьому з'ясувалося, що зміни електрограми, що спостерігаються при інфаркті шлунків можуть відбуватися в результаті зниження потенціалу спокою м'язових кліток, збільшення часу деполяризації при генерації потенціалів дії, зменшення амплітуди і тривалості потенціалів дії і деяких інших зрушень в електричній активності кліток.

При роботі серця через мембрани кліток міокарда протікають іонні струми, зв'язані з генерацією потенціалів дії. Ці струми утворять складну, але скомпенсовану токову систему. Тому, якщо вимірювати потенціали полів цієї системи струмів у крапках, вилучених від серця на відстані, значно переважаючих розміри серця, то можна вважати, що це поле створюється деяким струмовим диполем. Іншими словами, у зазначеному випадку серце можна вважати токовим диполем.

В основі біофізичної інтерпретації лежить модель, запропонована Ейнтховеном - творцем електрокардіографії. Основними постулатами моделі Ейнтховена є:

1) Серце – це токовий диполь. Збуджена область міокарда заряджена негативно стосовно не збудженої області. Такий розподіл заряду еквівалентно дипольній системі зарядів, що, як було показано, можна розглядати як струмовий диполь і характеризувати моментом токового диполя (D), що часто називають інтегральним електричним вектором серця.

2) Диполь знаходиться в однорідному ізотропному провідному середовищі, що з достатньою точністю відноситься до тканин організму. Протягом серцевого циклу вектор дипольного токового моменту серця D міняється по величині і напрямку. Його початок прийнятий вважати нерухомим; він знаходиться в синатриальному синусному вузлі серця, а кінець описує складну просторову криву, проекція якої на фронтальну площину утворить за час серцевого циклу три петлі.

Ейнтховен запропонував вимірювати зміни потенціалів поля, зв'язаного з роботою серця, у наступних трьох крапках: кисть правої руки, кисть лівої руки, ліва стопа (крапки А, В и С на рис.5 відповідно). Таке розташування крапок реєстрації потенціалів зв'язано з найпростішою моделлю електричної активності серця, що розглядає серце як струмовий диполь, розташований у центрі правильного трикутника, вершинами якого є крапки А, В и С. Цей трикутник називається трикутником стандартних відведень. Региструємі різниці потенціалів між крапками А и В, А и С, а також В и С (Uав, U_ас і U_BC відповідно) називаються різностями потенціалів у першому, другому і третьому стандартних відведеннях відповідно.

Рис. 5. Схема відведень Ейнтховена.

У моделі Ейнтховена ці різниці потенціалів пропорційні величинам проекцій вектора дипольного моменту ( ), що моделюють серце, на відповідні сторони трикутника відведень, тобто U_AB : U_BC : U_AC = D_AB : D_BC : D_AC .

Внаслідок електричних процесів, зв'язаних з роботою серця, у кожнім зі стандартних відведень реєструється досить складна залежність різниці потенціалів від часу, що називається електрокардіограмою.

Звичайно найбільш сильним є сигнал, що региструється у другому стандартному відведенні. Нормальна електрокардіограма, отримана в другому відведенні, має вид, показаний на рис.6.

Рис.6. Нормальна електрокардіограма.

Як видно з цього Рисунка, на кардіограмі можна виділити типові піки (зубці), що прийнято позначати буквами Р, Q, R, S, Т. З трьох петель, описуваних кінцем вектора серця протягом серцевого циклу, з першою петлею зв'язують зубець Р, із другою - систему зубців QRS, а з третьою - зубець Т.

Зубець Р зв'язаний з електричними процесами, що викликають систолу (скорочення) передсердь, тобто він відбиває проходження хвилі потенціалу дії по м'язових волокнах передсердь. Система зубців QRS обумовлена протіканням іонних струмів при генерації потенціалів дії в м'язових волокнах шлунківв, що є причиною їхньої систоли. Звичайно максимальне значення різниці потенціалів, що відповідає зубцю R у другому відведенні, складає величину порядку 1 мв. Зубець Т спостерігається під час діастоли (розслаблення міокарда) і відбиває процеси реполяризації (відновлення колишніх потенціалів) мембран кліток міокарда. Ці процеси, головним чином, зв'язані з іонними струмами, що протікають через мембрани м'язових волокон при роботі в цих волокнах натрій-калієвого насоса.

Вимір різниці потенціалів у стандартних відведеннях дозволяє фіксувати зміни згодом не самого вектора , а тільки його проекції на площину трикутника відведень. Для того, щоб зареєструвати складову вектора , перпендикулярну площини трикутника стандартних відведень, необхідні додаткові електроди, розташовувані поза цією площиною. Ці розуміння є біофізичним обґрунтуванням використання грудних відведень (див. рис. 7), що у діагностичній практиці служать для уточнення характеру порушень роботи серця.

Рис.7. Грудні відведення для зняття електрокардіограми.