Реферат: Основні етапи історії Київської Русі та Галицько-Волинського князівства
1.Соціально-економічні і політичні передумови утворення Давньоруської держави
2. Основні етапи історії Київської Русі
3. Державний лад Київської Русі
4. Галицько-Волинське князівство та його історичне значення
5. Понятійний апарат
Література
1. Соціально-економічні і політичні передумови утворення Давньоруської держави
Понад одинадцять століть тому східні слов'яни створили свою першу державу. Літописи та інші пам'ятки давньоруської літератури називають її Руссю, або Руською землею, історики – Київською, або Давньою Руссю. Вона належала до найбільших культурних, розвинених економічно і політично, сильніших держав середньовіччя. На величезній території від Чорного до Білого морів, від Карпатських гір до Волги жили витривалі, хоробрі й мужні русичі.
Вивчаючи цю тему в цілому й зокрема першу проблему, необхідно виходити з того, що поява Давньоруської держави у IX ст. на теренах Східної Європи – результат взаємодії різноманітних факторів і чинників у всіх сферах не тільки тогочасного суспільного життя, а й сивої давнини.
Соціально-економічна сфера. Система господарства східних слов'ян базувалась головним чином на землеробстві, допоміжну роль відігравали розвинуте скотарство та сільські промисли. У VII–IX ст. значно удосконалилася техніка землеробства – з'явилися і поширювалися залізні знаряддя праці: серпи, наральники, мотики, ручні жорна. Збільшився асортимент вирощуваних злаків – пшениця, жито, ячмінь, овес.
Варто підкреслити, що удосконалення землеробських знарядь, підвищення продуктивності праці, зростання виробництва додаткового продукту сприяли кардинальним змінам у соціальній сфері:
– спільні ділянки землі і плоди праці почали переходити у власність окремих сімей;
– розпадалися родові патріархальні зв'язки і відбувався процес переходу до сусідської територіальної общини;
– відбулися соціальне розшарування, розклад родоплемінного ладу, формування феодальної системи;
– землевласники перетворилися на феодалів, а вільні общинники трансформувалися на феодально залежне населення, що створило передумови для активного державотворчого процесу.
У IV– VII ст. у східних слов'ян швидкими темпами розвивалися ремесла – залізообробне, ювелірне, гончарне та ін. Прогресивні зміни у розвитку ремесла зумовили поглиблення суспільного поділу праці, обміну між общинами, так і в середині общин, що сприяло активізації торгівлі та виникненню і зростанню постійних поселень – «градів», де відбувався міжобщинний обмін.
Розширилася також зовнішня торгівля, що, з одного боку, збагачувало родоплемінну знать, посилювало диференціацію суспільства; з іншого боку, надзвичайно гостро поставило питання про захист важливих торговельних шляхів. До того ж торгівля сприяла державотворчому процесу.
Політична сфера. Розглядаючи це питання, необхідно зазначити, щов VIІІ–IХ ст. набрав силу процес об’єднання окремих слов’янських племен та їх союзів. Саме на цьому ґрунті і виникали перші державні утворення – племінні князівства та їх федерації: Куявія (земля полян з Києвом), Славія (Новгородська земля) та Артанія (Причорноморська і Приазовська Русь, існує думка, що то була Ростово-Суздальська земля).
Куявія стала тим територіальним і політичним ядром, навколо якого зросла Давньоруська держава. Глибокі зміни у суспільному житті, що відбулися в VII–IX ст., сприяли становленню державних структур у східних слов'ян.
Роль народних зборів поступово занепала і на перший план у політичному житті вийшла князівська влада (спочатку виборна, а пізніше – спадкова). Дружина з часом перетворилася на своєрідний орган публічної влади. Прогресуюча соціальна диференціація суспільства зумовила появу постійних органів примусу.
Треба звернути увагу студентів на те, що протягом усього І тис. матеріальна культура східних слов'ян зберегла спільні риси: слов'янські поселення, житло, поховальні обряди, ліпна кераміка були однотипні. Тенденції до формування спільної матеріальної культури посилювалися спільністю діалектних говорів, створюючи сприятливий ґрунт для консолідації слов’ян. Нарешті, державотворчому процесу активно сприяли і зовнішні фактори такі, як постійна загроза з боку Хазарського каганату та інших народів.
2. Основні етапи історії Київської Русі
Починати відповідь на це питання слід з того, що процес утворення держави не може бути одномиттєвим актом. Це тривалий процес, який складається з певних фаз і стадій. Історію Київської Русі можна поділити на три етапи.
I етап – виникнення і становлення Давньоруської держави (кінець IX – кінець X ст.).
Цей етап пов'язаний з правлінням князів Діра та Аскольда (загинув близько 882 р.), Олега (882 – 912 рр.), Ігоря (912 – 945 рр.), Святослава (969 – 972 рр.) та регентством княгині Ольги (945 – 969 рр.).
Характерними рисами першого етапу були:
– захоплення Олегом влади у Києві в 882 р. та об'єднання Північної та Південної Русі, що стало основою виникнення загальноруської держави;
– зосередження уваги та сил держави не на внутрішній, а на зовнішній політиці;
– активне розширення державних кордонів та слабкість великокнязівської влади, що не була ще чітко організованою та централізованою;
– формування системи васально-ієрархічних відносин (зросла влада князя і княжої дружини, яка виділилася у панівний прошарок і фактично склала основу своєрідного адміністративного апарату; утворилися різні групи феодально залежних селян: смерди, закупи, рядовичі, холопи, челядь);
– воєнне протистояння з Візантією (кожен з руських князів цього періоду вважав за необхідне організувати декілька походів на Візантію, княгиня Ольга у 965 р. першою відвідала Константинополі з мирними намірами);
--> ЧИТАТЬ ПОЛНОСТЬЮ <--