Реферат: Основні етапи та особливості розвитку української культури XX ст.

Порівняно із законодавством інших країн законодавство України в галузі культури є досить широким і специфікованим по різних сферах. Загалом Верховною Радою України ухвалено понад 300 нормативно-правових актів, що стосуються питань культури. Такий широкий масив законодавчих актів з об’єктивних причин має непослідовний і в багатьох випадках неузгоджений та суперечливий характер. Зокрема у законодавчих актах положення щодо ринкових відносин співіснують поряд з елементами державного монополізму в галузі культури.

Основними причинами, що зумовили існуючий незадовільний стан у сфері культури є:

1. Невиконання або ігнорування органами державної влади ухвалених законодавчих актів у сфері культури, які стосуються фінансування культури чи соціального захисту працівників культури.

2. Систематичне порушення органами державної влади конституційних прав громадян і невідповідність українського законодавства міжнародно-правовим зобов’язанням у частині гарантованого доступу до культурних цінностей, що виявляється у скороченні мережі закладів культури і зниженні якості культурних послуг.

3. Недостатнє врахування інтересів культури в законах, що регулюють суспільно-економічні сфери життя, зокрема в податкових фінансово-бюджетних.

4. Недосконалість галузевого законодавства у сфері культури (потребують оновлення закони про мови в Україні, про державні соціальні стандарти у сфері культурних послуг, про неприбуткові організації в галузі культури тощо); деякі сфери діяльності в галузі культури досі перебувають поза межами законодавчого регулювання (не прийнято закони про гастрольно-концертну діяльність, про механізми громадського контролю над прийняттям рішень у сфері культури, про соціальний захист митців тощо).

5. Недотримання норм законодавства України про культуру та невідповідність деяких його положень європейським нормам у цій галузі.

6. Найнижча заробітна плата працівників галузі культури порівняно із середньою у народному господарстві.

Учасники парламентських слухань "Українська культура: стан та перспективи розвитку", які відбулися в червні 2004 року, обговоривши питання реалізації державної політики в галузі культури, відзначили, що стан розвитку культури в Україні та її державна підтримка є незадовільними. Вони не відповідають прагненням і можливостям незалежної держави, яка декларує свої наміри щодо створення суспільства загального добробуту. Виходячи з цього, учасники слухань рекомендували органам державної влади зробити рішучі кроки у вирішенні проблем у цій важливій сфері життя суспільства.

Актуальною у сфері культури залишається проблема реформування середньої та вищої освіти. Це зокрема перехід на 12-річну середню школу, впровадження сучасних навчальних технологій, комп’ютеризація навчального процесу тощо.

Система вищої освіти України сьогодні налічує близько тисячі навчальних закладів, у яких навчається понад 1,5 млн. студентів. За чисельністю населення з вищою освітою Україна випереджає такі розвинені країни, як Великобританія, Німеччина, Франція. Але безумовним є й той факт, що ні зміст, ні якість навчання ще не задовольняють потреб суспільства. Тому в країні триває напружена робота по реформуванню вищої школи. Пошук нової моделі вищої освіти в Україні пов’язаний з полегшенням доступу до вищої освіти, розширенням її масштабів, створенням умов для безперервного навчання, переходом до багаторівневої підготовки, посиленням фундаменталізації, гуманізації та інформатизації навчання, органічним поєднанням освіти й науки, інтеграцією у світовий освітній простір тощо. Заплановано, що в 2005 році Україна приєднається до Болонського процесу.

Український народ має багату й самобутню культуру. Однак протягом століть її відтісняли на периферію суспільного буття та людської свідомості. Нині ж відбувається складний і суперечливий процес повернення українського суспільства до свого культурного "Я". У час переходу суспільства від тоталітарного до демократичного ладу держава покликана забезпечити реальну свободу творчості, матеріально-фінансову підтримку справжнім талантам, творцям національно-культурної духовності, одночасно сприяти формуванню нової культурної інфраструктури, що відповідала б умовам ринкової економіки, принципам демократії та громадянського суспільства. Відроджена, демаргіналізована українська культура в усій повноті й різнорідності її компонентів, збагачена здобутками світової культури і світового життя, має стати основою дальшого державницького й економічного прогресу України.