Реферат: Основні методи національного виховання молоді, їх загальна характеристика

Нетрадиційні (нестандартні) методи виховання будуються на принципах народної педагогіки, презентуючи використання виховної скарбниці народної мудрості в роботі вчителя початкових класів.

У педагогічній науці досить виразно накреслилась лінія та проведення аналізу й класифікації як традиційних (канонічних), так і нетрадиційних методів виховання. Вдале їх вирішення має як теоретичне, так і практичне значення, бо дозволяє бичити їх повну палітру в системному й динамічному вираженнях, сильні й слабі функціональні сторони, визначити оптимальні умови їх розвитку, спрогнозувати перспективи дальшого педагогічного винахідництва.

Правда, остаточного варіанта в зроблених класифікаціях покищо немає. Одні вчені ділять усі мегоди виховання на іри великі групи, інші — на чотири. До того ж різні підходи намітились не тіпьки щодо кількості груп, але й у їх якісних характеристиках. Виходить, що для гого, аби мати остаточну класифікацію методів виховання, треба покласти в основу її здійснення загальновизнаний науковий критерій. Оскільки вчитель початкових класів повинен вміти вправно користуватися у своїй роботі як традиційними (канонічними), так і нетрадиційними (нестандартними) методами виховання, то й знання їх суті й можливостей дії кожного з них для нього обов'язкове.

2. Традиційні (канонічні) методи виховання то їх класифікація

Процес формування особистості об'єднує в собі такі компоненти:

1) вплив на свідомість вихованця через переконування і навіювання, збудження інтересу до певної норми;

2) показ взірця як моделі для наслідування;

3) організацію діяльності дигини, спрямованої на закріплення поглядів, звичок, потреб і переконань, або й в основу класифікації традиційних (канонічних) методів виховання, як провило, кладеться цілісна структура діяльності, яка включає в собі її усвідомлення, організацію, стимулювання та мотивацію.

Найпридатнішою для практичного користування у початковій школі є класифікація, за якою методи виховання молодших школярів поділяються на три групи:

1) методи формування свідомості особистості (поглядів, переконань, ідеалів); 2) методи організації життєдіяльності учнів;

3) методи стимулювання.

Методи формування свідомості молодшого школяра, тобто перша група методів, якраз і розрахована на те, щоб через вплив на свідомість, почуття й волю вихованця прищеплювати йому правильні життєві погляди, судження, переконання, ідеали.

Свідомість дитини — це сприйняття, розуміння нею навколишнього, усвідомлення якогось явища, події чи вчинку, в т.ч. й власного. Погляди репрезентують засвоєні особистістю знання й ідеї світоглядного характеру. Судження — думка школяра про що-небудь, погляд на щось, висловлення своїх думок і поглядів відносно предметів і явищ. Переконання — це тверда виявленість, певність у чому-небудь, віра в щось. Ідеал — зразкове, досконале, гідне для наслідування. Всі вони відображають світоглядні принципи особистості й формування на основі знань й особистого досвіду діяльності, відносин і поведінки, словесного впливу.

Роз'яснення — те, що вносить ясність у що-небудь, сприяє з'ясуванню чогось. До цього виховного методу вчитель початкових класів вдається дуже часто, щоб поінформувати про зміст нових для учнів понять, факторів чи явищ для розкриття їх суті, основні компоненти, ознаки, зв'язків, закономірності, практичне значення. Ціль роз яснення — розкрити і-оціольний. духовний, морально-етичний, есгетичний зміст 'тих чи інших подій, вчинків, допомогти учням сформувати в собі правильні сц'чки поведінки й людських взосмин. Так, починаючи з першого тису, вчитель через роз'яснення схиляє дітей до розуміння й дотримання законів Української Держави, норм і правил громадською співжиття, дотримання громадського порядку, роз'яснює Правила для учнів, Правило дорожнього руху.

Переконання, що має за мету доводити, схиляти учня повірити в доцільність того чи іншого кроку поведінки, погодитися з оцінкою певного факту чи події.

Приклад — те, що учневі варто наслідувати, зразок, конкретний вияв чогось, певна діяльність або поведінка якоїсь особи. Це тим більш важливо, що молодший школяр у своєму прагненні стати дорослим бере в якості взірця для наслідування приклад дорослих, поважних для нього людей. Добре, якщо це приклад позитивний. Погано, коли він негативний. А таке, на жаль, буває. Дітей іноді приваблюють порушники шкільної дисципліни, бешкетники своєю зухвалістю й хизуванням. У даній ситуації треба негайно змінити орієнтацію учня, протиставивши шкідливому впливові статечний, зробивши його життя цікавим, змістовним і привабливим. Велику притягальну силу для дітей мають образи народних героїв, позитивні персонажі з фольклору й дитячої літератури. Переконання дає найбільший ефект у поєднанні з іншими методами виховного впливу, в "тому числі з розповідями, бесідами, читанням.

розповідь— усне, словесне повідомлення вчителя про когось чи що-небудь. Вона завжди була й залишається дійовим методом ідейного, морально-етичного, трудового, розумового й' естетичного виховання учнів початкових класів. Теми розповідей можуть бути різноманітні. Учні охоче слухають розповіді свого вчителя, особливо тоді, коли вони торкаються животрепетних питань, викликають у дітей моральне довір'я, готовність до співпереживання, позитивний відгомін душі.

Бесіди, тобто розмови вчителя з учнями, покликані привернути увагу вихованців до оцінки суспільних подій, вчинків, явищ, творів літератури й мистецтва і на цій основі формувати в них культуру поведінки, сумлінне ставлення до виконання своїх громадських, трудових і моральних обов'язків, риси українського патріотизму.

Наступна група традиційних методів — методи організації життєдіяльності учнів націлюючих молодших школярів на «єдність слоро і діла», що має колосальне значення у формуванні особистості.

Адже виховання є не що інше, як вправляння у правильному вчинку.

Виховання високої свідомості, міцної дисципліни й культури поведінки, гартування волі й характеру не може успішно здійснюватися, якщо воно обмежується тільки проповідуванням ідей, поглядів і норм поведінки. Треба ще втілювати їх на практиці, привчати змалку дітей дотримуватися даної вимоги.

Привчання і вправляння, хоч і тісно взаємопов'язані, однак зберігають разом з цим за собою і певну різницю. Якщо привчання виробляє в учня якусь сторону певної дії, то вправляння спонукає оволодіти правильним вчинком повністю, у всьому його змістовому, структурному й ціннісному вираженні.

Спираючись на привчання, вправляння передбачає багаторазове повторення, закріплення, зміцнення й удосконалення цінних способів дій як стійкої основи культурної поведінки.

Метод вправляння часто реалізується як - доручення — покладення на школяра виконання якогось обов'язку, певної роботи чи конкретної справи. Вони випливають найчастіше з потреб шкільного й домашнього життя, як-от: чергувати в класі, бути класним бібліотекарем, організовувати тематичну виставку з рукоділля чи дитячих малюнків, доглядати кролів тощо. Щоденне виконання доручень, одержаних від учителя, батьків, дитячих об'єднань, дисциплінує учнів, формує почуття відповідальності, вчить раціонально використовувати час, переборювати труднощі й доводити справу до кінця, будить ініціативу, гартує характер і волю. Успішне виконання доручення викликає в дитини емоційне піднесення, радісні переживання. Доручення визначають відповідно до віку й статі дитини з поступовим їх ускладненням, із врахуванням режиму праці й відпочинку молодших школярів.

Нарешті, успіх виховного процесу в початкових класах зумовлюється також вмілим застосуванням третьої групи традиційних методів — методів стимулювання. Покликання їх закладені в суті самого латинського^ словоГ «стимулювати», що в перекладі на українську Мову означає: спонукати до дії, давати поштовх, заохочувати. З метою активізації й посилення впливу на учнів у початковій школі вживаються такі методи стимулювання: вимого вчителя, змагання, заохочення, покарання, схвалення, докір.

Змагання допомагає вчителеві бачити й оцінити можливості кожної дитини, визначити перспективу руху вперед, гартувати волю й характер. Воно стимулює розвиток творчої активності, ініціативи, відповідальності, підприємництва та об'єктивної оцінки фактів. Всі ці риси конче потрібні майбутньому виробнику, бізнесмену, фермерові, підприємцю. Через змагання учні готуються до майбутньої вільної конкуренції в умовах ринкової економіки вільної, демократичної держави.

До традиційних методів стимулювання належать також заохочення і покарання як допоміжні методи виховання.

Заохочення — метод виховного впливу, що виражає позитивну оцінку діяльності учня шляхом ласки, похвали і нагород. До нього вчитель вдається тоді, коли треба відзначити сумлінне ставлення дитини до навчання, працьовитість, старанність, гарну поведінку. На основі почуття задоволення й радості в неї появляється приплив енергії, життєвий оптимізм, впевненість у власних силах.

При відхиленні учня від норм поведінки вживається метод покарань. Правда, в ідеальному варіанті вважається, що педагогіка й школа можуть обійтися без покарань.