Реферат: Основні міжнародні правові акти про економічні та культурні права людини

Саме піля другої світової війни, з утвореням таких міжнародних установ як ООН. Рада Європи, Організація Американських країн, виникли нові можливості для прийняття норм прав людини та їхнього забезпечення.

Джерелами міжнродно-правових норм з прав людини є:

- міжнародні конвенції як загального так і спеціального характеру. За післявоєнний період було укладено і набрало чинності більше 40 великих міжнародних конвенцій щодо захисту прав людини;

- міжнародне звичаєве право та загальні принципи права;

- рішення міжнародних органів, якщо договір, яким засновано даний орган, надає йому повноваження приймати обов’язкові для виконання рішення;

- судові рішення та наукові розробки найбільш висококваліфікованих спеціалістів з міжнродного права;

Серед міжнародних документів найбільш важливими є:

- Статут ООН (Сан-Франциско, 1945 р.);

- Американська декларація прав людини (ООН, 1948 р.);

- Загальна декларація прав людини (ООН, 1948 р.)

- Європейська конвенція про захист прав людини і основних свобод (Рим, 1950 р.);

- Європейська соціальна хартія (Турин, 1961 р.);

- Пакт про економічні, соціальні і культурні права (ООН, 1966 р.);

- Пакт про громадянські і політичні права (ООН, 1969 р.);

- Американська Конвенція про права людини (Коста-Ріка, 1969р.);

- Заключний акт Наради з безпеки співробітництва в Європі - НБСЄ (1975 р.);

- Підсумковий документ Віденської зустрічі держав - учасниць НБСЄ (1989 р.);

- Хартія основних соціальних прав робітників Європейського Економічного Співробітництва (Страсбург, 1989 р.);

- Паризька Хартія для Нової Європи (1990 р.);

- Документи Конференції по людському вимірюванню загальноєвропейського процесу держав - учасниць НБСЄ: Паризької (1989 р.), Копенгагенської (1990 р.), Московської (1991 р.)[10] .

Усі сучасні держави залежно від стану дотримання ними основних прав людини можна розподілити на три групи:

1. Диктаторські, тоталітарні держави, які відверто нехтують правами людини (М’янма (Бірма), Ірак, Судан, Заїр, Таїті).

2. Держави, які декларують, визнають в принципі права людини, проте не створили належних механізмів для їх здійснення (Україна, Росія, деякі країни східної Європи, ряд держав Центральної і Латинської Америки, які звільнилияс від диктатур).

3. Держав, де досить розвинуті правові інститути по захисту прав громадян, хоча й там мають місце порушення прав тих чи інших меншостей, імігрантів (ФРН, Франція)[11] .

5. Міжнародно правові документи про економічні, політичні та культурні права.

Серед найважливіших міжнародно-правових документів з прав людини слід, у першу чергу. Назвати Міжнародний білль про права людини (Міжнародну хартію прав людини), який складається з наступних докментів:

- Загальна декларація прав людини, яка була прийнята Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 року. Вона є базисом для чисельних конвенцій та національних конституцій. Загальна декларація була прийнята, як завдання. Довиконання якого повинні прагнути всі народи і всі держави.

Декларація, як така, не є юридично обов’язковим документом, проте вона «відображає загальну домовленість народів світу і є зобов»язанням для членів міжнародного співтовариства». Юридичних санкцій, які б змушували державу дотримуватися таких зобов’язань, не існує. Як і в інших галузях міжнародного права і міжнародної практики, єдиною санкцією, яка є в даному випадку у світового співтовариства, є висловлення недовіри тим державам, які ухиляються від взятх на себе зобов’язань.

Після прийняття Декларації Комісія ООН з прав людини почала опрацьовувати документи, які б були юридично обов’язковими для держав, що їх ратифікували. В 1966 році були прийняті документи, які захищають економічні, політичні та культурні права людини:

- Міжнородний пакт про громадянські та політичні права.